Сестра Керрі - Драйзер Теодор (читать книги без регистрации полные .txt) 📗
«Мабуть, я впораюсь», — вирішила вона.
Коли Друе другого дня ввечері повернувся додому, вона була дуже задоволена результатами цілоденного студіювання.
— Ну, як справи, Кедді? — спитав Друе.
— Дуже добре! — відповіла вона, сміючись. — Я вже, здається, майже все вивчила напам’ять.
— Чудово! — мовив він. — Давай-но я послухаю що-небудь.
— О, я просто не знаю, як же так? Раптом устати і почати тут? — мовила вона соромливо.
— А чом би й ні? Тут, по-моєму, це буде легше, ніж там.
— Яв цьому не певна, — відповіла вона.
Кінець кінцем, вона вибрала епізод у бальній залі і прочитала його з великим почуттям. Вона дедалі більше входила в роль і, здавалось, зовсім забула про присутність Друе.
— Дуже добре, — вигукнув він. — Гарно, просто чудово!
Ти знаєш, Кед, ти молодець!
Він був справді зворушений її майстерністю і трагічним виглядом її невеличкої постаті, коли вона заточилася і, як того вимагала її роль, впала непритомна додолу. Він підскочив, підняв її і, сміючись, тримав у обіймах.
— А ти не боїшся, що заб’єшся?
— Анітрохи!
— Ти просто казкова! Ніколи б не повірив, що ти можеш так грати!
— Я й сама не знала! — весело відповіла Керрі і заша-рілась від радості.
— Ну ось, тепер ти можеш не сумніватись, що тебе чекає успіх! — сказав Друе. — От побачиш, усе буде так, як я кажу! Ти не провалишся!
РОЗДІЛ XVII
За брамою. Сяйво надії
Спектакль, що мав відбутися у залі Евері і так захопив Керрі, привернув до себе більшу увагу, ніж спершу гадалося. Молода дебютантка, одержавши роль, на другий день написала Герствудові, що збирається взяти участь у виставі.
«Це цілком серйозно, — писала вона, боячись, що він візьме це за жарт?— запевняю Вас, я вже й роль одержала».
Читаючи її листа, Герствуд поблажливо посміхнувся.
«Цікаво, що там таке? Треба буде подивитись», — подумав він і одразу ж відповів їй, що, напевне, це буде їй під силу.
«Я певен, що Вас чекає успіх. Неодмінно приходьте завтра ранком у парк, щоб усе мені розповісти», — писав він.
Керрі охоче погодилась і розповіла йому все, що знала.
— Ну що ж, — сказав він, — чудово! Я дуже радий. Я певен, що ви гратимете дуже добре, ви така розумна!
Він і справді ніколи раніше не бачив її в такому піднесеному настрої. Її звичайна меланхолійність зникла на якийсь час. Вона говорила, і очі в неї блищали, а щоки пашіли. Вона вся сяяла з утіхи. Незважаючи на всі свої сумніви, — а їх було безліч, — Керрі була щаслива. Вона не могла стримати свого захоплення цією дрібною подією, такою незначною в чужих очах.
Герствудові подобалось, що Керрі виявляє такі риси. Мабуть, ніщо не знаходить у нас такого відгуку, як честолюбні прагнення інших, бодай у самому зародку. Такі прагнення роблять людину сильною, яскравою, прекрасною.
А Керрі саме відчула дотик цього божественного натхнення. Вопа слухала хвалу обох закоханців, якої ще нічим не заслужила. Почуття до неї, природно, впливало на їхню оцінку того, що вона збиралась робити і робила. Недосвідченість дозволила їй зберегти невгамовну фантазію, яка давала собі волю, хапаючись за кожну соломинку і перетворюючи її на чарівний золотий жезл, що допомагає віднайти скарби життя.
— Стривайте! — сказав Герствуд. — Я, мабуть, знаю когось у цій ложі. Я ж сам належу до ордену Лосів.
— О, він не повинен знати, що я вам про це розповіла!
— Звичайно, — відповів управитель бару.
— Мені б дуже хотілося, щоб ви прийшли на виставу, але я не уявляю, як це можна буде влаштувати, якщо Чарлі сам вас пе запросить.
— Я неодмінно буду там, — ніжно запевнив її Герствуд. — Я зумію влаштувати все так, що він і не догадається, що я дізнався від вас. Покладіться на мене.
Те, що виставою зацікавився Герствуд, мало неабияке значення, бо управитель бару займав серед членів ордену Лосів дуже поважне становище. Він одразу вирішив, що візьме з кількома друзями ложу і замовить для Керрі квіти. Він подбає, щоб вистава була якнайпишніша і любе дівчатко могло показати свій талант.
Днів через два Друе навідався у бар на Адамс-стріт, і Герствуд одразу його помітив. Це було о п’ятій годині, в барі зібралося багато відвідувачів — комерсантів, акторів, директорів різних підприємств, політичних діячів, ціле збіговисько огрядних, рожевощоких добродіїв у шовкових циліндрах, з накрохмаленими манишками, з перснями на пальцях і діамантовими шпильками в галстуках. Біля одного кінця блискучого прилавка ціла компанія крикливо вдягнених спортсменів, жваво розмовляючи, оточила відомого боксера Джона Селлівана. Друе пройшов через бар, весело поглядаючи навколо, у нових жовтих черевиках, що голосно рипіли.
— Сер, — мовив Герствуд, — я вже дивувався, що з вами сталось. Думав, що ви вже поїхали.
Друе засміявся.
— Якщо ви не будете приходити до нас більш регулярно, доведеться вас викреслити із списку постійних клієнтів.
— Нічого не поробиш, — відповів комівояжер. — Я був дуже зайнятий.
Вони неквапливо попрямували до прилавка, протискуючись крізь галасливу юрбу знаменитостей. Елегантний управитель раз у раз тиснув комусь руки.
— Я чув, що ваша ложа влаштовує спектакль? — зауважив Герствуд ніби між іншим.
— Так. А хто вам сказав?
— Та ніхто. Мені прислали два квитки по одному долару. Має бути щось цікаве?
— Не знаю, — відповів комівояжер. — Мене попросили, щоб я знайшов для них кого-небудь на одну з жіночих ролей,
— Я не збираюсь іти, — сказав спокійно Геретвуд, — але, звичайно, внесу гроші. А як там взагалі йдуть справи?
— Та ніби добре. Вони хочуть на виторг від спектаклю придбати меблі.
— Ну що ж, — мовив управитель бару, — побажаємо їм успіху! Ще по одній?
Він не збирався більше нічого говорити з цього приводу. Якщо він тепер прийде на спектакль з кількома друзями, можна буде сказати, що його умовили піти.
Що ж до Друе, то він вирішив, що треба уникнути можливих непорозумінь.
— Моя дівчинка, здається, теж візьме участь у спектаклі,— кинув він, трохи подумавши.
— Та невже? Яким чином?
— Бачите, вони не могли знайти виконавиці на одну роль, попросили мене пошукати, я сказав про це Керрі, і вона хоче спробувати.
— Чудово! — мовив управитель бару. — Це буде для неї приємна розвага. Вона вже коли-небудь грала на сцені?
— Ніколи.
— Зрештою, це не такий уже серйозний спектакль.
— Ну, Керрі не дасть маху! — заявив Друе, якого трохи образили сумніви щодо її артистичного хисту. — Вона дуже швидко входить у свою роль.
— Та невже? — промовив Геретвуд.
— Так, запевняю вас; вона мене просто здивувала вчора ввечері, слово честі.
— Треба буде її підбадьорити, — сказав управитель бару. — Я подбаю про квіти.
Друе усміхнувся, зворушений такою добросердістю.
— А після вистави можна буде повечеряти втрьох.
— Я думаю, що вона добре гратиме, — сказав знову Друе.
— Треба буде подивитись на неї. Звичайно, вона гратиме добре. Ми її примусимо! — і Геретвуд усміхнувся своєю легенькою, швидкою усмішкою, добродушною і водночас лукавою.
А Керрі в цей час була на першій репетиції. Тут порядкував містер Квінсел, якому допомагав містер Мілліс, молодик із сценічним стажем, щоправда, ніколи належно не оціненим. Він тримався діловито й упевнено, майже грубо, забуваючи, що ті, кого він пробував навчати, — аматори-добровольці, а не його наймані підлеглі.
— Слухайте, міс Маденда, — звернувся він до Керрі, коли вона спинилась, не знаючи, в який бік іти, — ви довго збираєтесь отак стояти? Надайте ж відповідного виразу сво-ему обличчю! Запам’ятайте: ви стурбовані появою незнайомця. Ось як ви повинні йти! — і він пішов по сцені, зовсім зігнувшись і знітившись.
Керрі це не вельми сподобалось, але вона дуже ніяковіла в новому оточенні, серед чужих людей, схвильованих, як і вона, і була готова робити все, що скажуть, аби тільки не провалитись. Вона пройшлася по сцені, як їй було паказано, повторюючи рухи свого наставника і почуваючи, що це зовсім не те, що потрібно.
