Мартін Іден - Лондон Джек (читать книги онлайн полностью без сокращений TXT) 📗
— Я б порадила моїй дівчинці бути обережнішою, — якось остерегла Рут її мати.
— Я знаю, про що ти думаєш. Але це неможливо. Він же не...
Рут почервоніла — це був рум'янець соромливої дівчини, якій уперше довелося говорити про священні життєві тайни з матір'ю, що теж була для неї священна.
— Не рівня тобі, — договорила за неї мати. Рут кивнула головою.
— Я не це хотіла сказати, але це так. Він простий, невихований, сильний, але ця сила занадто груба. Його...
Вона зніяковіла й замовкла. Так дивно було розмовляти з матір'ю про ці речі. І знов мати докінчила її думку:
— Його життя було нечисте. Ти це хотіла сказати? Рут знову кивнула головою і знов почервоніла.
— Авжеж, — мовила вона. — Це не його вина, але він часто знався...
— З брудом?
— Так, з брудом. Він лякає мене. Часом мене аж жах бере, коли він спокійно розповідає про своє минуле — наче в ньому нема нічого особливого. Але ж так не можна, правда ж?
Вони сиділи обнявшись, і коли запала мовчанка, мати почала ласкаво погладжувати руку дочці, мовби підохочуючи її до дальшої розмови.
— Проте він мене дуже цікавить, — знов почала Рут. — Він же певною мірою мій вихованець. Крім того, це мій перший приятель, — вірніш, не зовсім приятель, а вихованець і приятель заразом. Часом, коли він лякає мене, мені здається, наче він просто бульдог, що я взяла для забави, як роблять деякі наші студентки, і що він кидається, шкірить зуби і от-от вирветься на волю.
Знову Рут замовкла, а мати чекала.
— Справді, він цікавить мене, як той бульдог. У ньому є чимало доброго, але чимало й такого, що мені б не подобалося в... в іншому разі. Бачиш, я вже думала про все це. Він лається, курить, п'є, навіть бився колись навкулачки — сам розповідав мені і сказав, що це йому подобається. Він зовсім не така людина, яку я хотіла б мати... — тут вона дуже стишила голос, — собі за чоловіка. Та й він занадто вже дужий. Мій обранець повинен бути високий, стрункий, чорнявий і чарівний, наче принц із казки. Ні, не бійся, я не покохаю Мартіна Ідена. Це було б для мене найгіршим лихом.
— Та я й не мала такого на думці, — схитрувала мати. — А от чи подумала ти про нього? Ти й сама розумієш, що він тобі не пара, але що, як він закохається в тебе?
— Та він уже давно... закоханий, — вихопилось у Рут.
— Цього й слід було сподіватися, — лагідно мовила місіс Морз. — Хіба можна знати тебе й не кохати?
— А от же Олні ненавидить мене, — палко вигукнула Рут. — І я теж ненавиджу Олні. Коли він приходить, я стаю наче кішка, мені хочеться дряпатись. Я знаю, що я йому противна, а він мені то вже запевно противний. Зате з Мартіном Іденом мені добре. Мене ніхто ще не любив, — не любив по-чоловічому. А це дуже приємно, коли тебе так люблять. Ти розумієш, мамусю, що я цим хочу сказати. Приємно відчувати себе справжньою жінкою. — Схлипуючи, Рут сховала лице на грудях у матері. — Я знаю, що дуже погана, але я щира і кажу те, що відчуваю.
В душі місіс Морз змішались і смуток і радість. Її дочки — бакалавра мистецтв — не стало, перед нею сиділа її дочка — жінка. З експериментом пощастило. Дивну прогалину в характері Рут було заповнено. До того ж цілком безпечно й безболісно. Цей неотесаний матрос був просто знаряддям, і, хоч Рут не любила його, — він пробудив у ній жінку.
— У нього навіть рука тремтить, — звірялася Рут, усе ще соромливо ховаючи обличчя. — Це страшенно кумедно й смішно, але мені направду жаль його. Коли в нього руки занадто вже тремтять і очі занадто виблискують, я кажу йому правду про його життя й про те, як його можна виправити. Але, я знаю, він обожнює мене. Його очі й руки не обманюють. І на саму думку про це, я відчуваю себе дорослою. Відчуваю, що в мені є щось таке, природно моє, і що тепер я така сама, як і інші дівчата й... молоді жінки. Я знаю, що раніш я не була на них схожа, і це непокоїло тебе. Ти думала, що я нічого не знаю про твій неспокій, але я знала й хотіла... «добитися свого», як каже Мартін Іден.
Для матері й дочки були священними ці хвилини, коли вони так розмовляли у вечірньому присмерку, з вогкими від зворушення очима. Рут — сама невинність
і щирість, мати — спокійна порадниця, повна любові й співчуття.
— Він на три роки молодший від тебе, — сказала мати. — У нього немає ні становища в суспільстві, ні посади, ні певного заробітку. Він дуже непрактичний. Якщо він кохає тебе, то мусив би в ім'я здорового глузду робити щось таке, що дало б йому право одружитися з тобою, і не бавився тими нікчемними оповіданнями та дитячими мріями. Боюся, що Мартін Іден ніколи не стане дорослим. Він не шукає собі відповідної чоловічої роботи, як то колись твій батько і всі наші друзі, хоч би й містер Бетлер. Здається, Мартін Іден ніколи не навчиться заробляти гроші. А світ так улаштований, що для щастя потрібні гроші. О ні, я не кажу про якесь неймовірне багатство, але треба ж мати досить коштів, щоб жити пристойно і з певними вигодами. А він... нічого не казав тобі про свої почуття?
— Ні слова. Навіть і не пробував. Та я однаково цього не допустила б. Я ж його зовсім не кохаю.
— Я дуже рада. Мені було б прикро, якби моя дочка, єдина дочка, чиста й невинна дівчинка, полюбила б таку людину. На світі багато чоловіків благородних, чистих, чесних і мужніх. Зачекай трохи. Одного чудового дня ти зустрінеш такого чоловіка, і ви покохаєте одне одного, і ти будеш щаслива з ним, як я з твоїм батьком. І ще одне треба пам'ятати...
— Що, мамо?
Голос місіс Морз забринів тихо й ніжно:
— Про дітей.
— Я... думала про це, — визнала Рут, пригадуючи непрохані мрії, які часом бентежили її, і знов почервоніла від дівочого сорому, що доводиться говорити про такі речі.
— Отож саме через дітей містер Іден не може бути твоїм чоловіком, — суворо промовила місіс Морз. — Треба, щоб вони успадкували бездоганно чисту кров, а йому цього, боюся, якраз і бракує. Твій батько розповідав мені про матроське життя і... та ти й сама розумієш.
Рут стиснула матері руку на знак того, що вона таки розуміє, хоч насправді їй при цьому ввижалося щось невиразне, далеке й страшне, щось поза межами уяви.
— Ти ж знаєш, я нічого не роблю, тобі не сказавши, — почала вона, — тільки іноді ти сама питай мене, як от сьогодні. Мені давно хотілося тобі розповісти, та все не знала як. Я знаю, тут нічого соромитися, але все ж ти можеш допомогти мені. Іноді, як от сьогодні, питай мене, щоб я могла висловитися. Бо ти ж, мамо, теж жінка! — піднесено вигукнула Рут і, випроставшись, схопила матір за руку, зазираючи їй у присмерку в очі і радісно відчуваючи цю нову, ще не усвідомлену рівність між ними. — Я ніколи б не подумала так, якби не ця наша розмова. Я мусила сама відчути себе жінкою, щоб зрозуміти, що ти теж така сама жінка.
— Ми обидві жінки, — мовила мати, пригортаючи її до себе й цілуючи. — Ми обидві жінки, — повторила, коли вони обнявшись виходили з кімнати, пойняті новим почуттям товариської близькості.
— Наша дівчинка стала, нарешті, жінкою, — гордо оповістила місіс Морз свого чоловіка годиною пізніше.
— Тобто ти хочеш сказати, — сказав той, пильно подивившись на дружину, — що вона закохалася?
— Ні, тільки те, що її покохали, — усміхаючись, відповіла дружина. — З експериментом пощастило. Нарешті, вона прокинулась.
— Тоді нам треба збутися Ідена, — шорстким діловим тоном підсумував містер Морз.
Але його дружина похитала головою:
— У цьому немає потреби. Рут каже, що через кілька днів він вирушає в плавання. А коли повернеться, її тут уже не буде. Ми пошлемо її до тітки Клари, і хай вона проведе рік на Сході. Інший клімат, нові люди й свіжі враження — якраз те, що їй потрібно.
