Mybrary.info
mybrary.info » Книги » Проза » Классическая проза » Біда бабі Палажці Солов*їсі - Нечуй-Левицький Іван Семенович (читать хорошую книгу txt) 📗

Біда бабі Палажці Солов*їсі - Нечуй-Левицький Іван Семенович (читать хорошую книгу txt) 📗

Тут можно читать бесплатно Біда бабі Палажці Солов*їсі - Нечуй-Левицький Іван Семенович (читать хорошую книгу txt) 📗. Жанр: Классическая проза. Так же Вы можете читать полную версию (весь текст) онлайн без регистрации и SMS на сайте mybrary.info (MYBRARY) или прочесть краткое содержание, предисловие (аннотацию), описание и ознакомиться с отзывами (комментариями) о произведении.
Перейти на страницу:

- Смійся, смійся з мого лиха; бодай вже з тебе лихо насміялось,- обізвалась Палажка з конопель,- покарає тебе бог як не заливою, то пожежею отамечки на твоєму горбі.

Вибрала баба коноплі, порозстеляла на березі на сонці. На леваді під вербами росли лози. Баба вже не пішла на Дорошів огород надівать білу сорочку: присіла в лозах, скинула мокру сорочку й наділа суху, пішла до хати, взяла заступ і почала копать яму на стежці до криниці. Криниця була за вербами на леваді недалечке од тину. Стежка до криниці вилась в бур'яні. Палажка вже давно лаяла свою невістку, щоб вона не ходила до криниці навпростець через город, через картоплю та буряки, а обходила город поза вербами. Теперечки невістка, вернувшись з поля, само по собі, і не пішла б до криниці по воду навпростець через грядки, бо грядки були залиті водою. Але баба в той день була люта, бо з нею трохи не до півдня дратувалась Параска. Палажці хотілось зігнать на комусь злість... хоч на невістці.

Недалечко од криниці, саме там, де були крайні грядки, не залиті водою, і де була протоптана через грядки стежка до криниці, Палажка викопала в гарбузинні на самісінькій стежці глибоченьку яму, ще й гарбузинням трохи прикрила. Невістка зарані прийшла з поля, вхопила відра й побігла до криниці по воду. Не дивлячись на стежку, вона несподівано шубовснула в яму, а відра покотились в гарбузиння.

Палажка засіла на засідки за вербами й стерегла та все кмітила й виглядала з-за верб. Як тільки невістка спіткнулась і впала в яму, Палажка вибігла з-за верб з ломакою й почала лупить невістку зверху. Невістка верещала, а Палажка лаяла й кляла невістку на ввесь огород. Піднявся крик. Параска з свого городу бачила, як Палажка копала яму, щоб перекопать стежку до криниці з городу, і знала, для кого то вона копає западеньку. Як схопився ґвалт. Параска полола грядки, почула з свого городу лайку та крик, прибігла до тину, вхопилась руками за два кілки й почала реготаться. Надивившись на ту комедію та нареготавшись всмак. Параска гукнула до Палажки:

- Палажко! Це був колись чорт та вихрестивсь в люде, і ото з його стала Палажка Солов'їха. Чи чуєш, Палажко? Не позакладало тобі вух?

- Бодай вже тобі позакладало вуха, позакладало и очі, щоб ти нічого не чула і світу божого не бачила. В мене лиха повна хата й од своїх дітей, а ти ще чепляєшся до мене з свого городу. Яке тобі діло до того, що я роблю в своїй господі та на своєму городі? Ти неначе найнялась слідкувать за мною, де ступить моя нога, та вмикуваться в мою справу. Це правда, що був колись чорт, та вихрестивсь в люде, але з його стала не я, а Параска Гришиха. Ото ж той чорт і взявся за два кілки руками та й регочеться, та й знущається над моєю бідою. Ти за всіма людьми на селі слідкуєш, всіх осмієш та осудиш. Ти й дівкою була така осудлива, як і теперечки.

- Я сміюсь з лихих людей, бо так мені бог дав, а от як ти з усім селом лаєшся та сваришся, то це вже дав тобі не бог, а чортяка, бо ти, мабуть, його невісточка. В тебе і в роті чорно, неначе в печеного пекельного чорта.

- Ой господи милостивий! візьми мою душу до себе! - сказала Палажка й здійняла руки до неба.- Хіба ж ти не знаєш, як гризуть мене діти од того часу, як помер мій чоловік? З одного боку гризуть діти, як ті миші та пацюки, а ти гризеш мене з другого боку, мов скажена собака. Така мені біда, хоч зараз вішайся отут на вербі.

- Хіба ж то невістка гризла тебе отам під вербою, а не ти лупцювала її ломакою в тій ямі, що ти ж сама викопала для неї?- гукнула Параска з сугорба.- От я й правду казала, що був сатана з рогами та з хвостом, та вихрестився в люде, а з того сатани й стала ти та оце й лупцюєш ломакою свою безщасну невістку. Хіба ж ти не з хвостом родилась? Ти ж родима відьма од свого народіння, а не я.

Залива наробила багацько шкоди не тільки в Солов'їшиному городі, але й на полі. Буря порозкидала на бабиному полі полукіпки проса; високий, наче збутлявлий овес поліг і місцями на переярках укляк. Петро Соловейчук з великою труднацією викосив полеглий овес. Роботи на полі було багато. Треба було розв'язувать і розстеляти по стерні мокрі, як хлющ, снопи, котрі були залиті водою на переярках.

Як почалась суша, Петро позвозив ярину, поскладав у клуні в засторонках, а потім незабаром перемолотив і пашню позсипав в засіки. Палажка не намагалась за свою частку ярини й годувала свої кури й качки своєю пашнею. В хаті було тихо, бо в току й на городі було багацько роботи: ніколи було й лаяться та сваритись.

Доки Соловейчук возив снопи та молотив хліб, кури живились в току натрусом коло клуні. Але як настали холода, треба було годувать і кури, і гуси. Баба Солов'їха почала примічать, що її кури й качки стали худі, аж пір'я на їх наїжачилось, а невістчині кури ходили по дворі ситі, неначе невістка зумисне годувала їх на заріз або на продаж.

Вранці, як кури злітали з сідала та з горища, Оришка ставала коло хати на причілку, ловила усі плохенькі бабині кури, закидала в жлукто й накривала рядном, а тоді сипала пашню для своїх курей та качок коло порога. Раз вранці баба Палажка пішла в комору, набрала своєї пашні в глечик, посипала коло порога пригорщ жита й пшениці і почала скликать свої кури. Але до порога позбігались тільки невістчині кури, і ні одна бабина курка не прибігла.

Баба аж здивувалась. Вона забідкалась і пішла шукать свої кури в повітку, заглянула й на тік, а курей нігде не було.

«Ой боже ж мій! Чи не подушив оце тхір моїх курей на горищі?» - подумала баба і пішла на причілок та хотіла вже приставлять драбину та заглянуть на горище.

Але баба вгляділа на призьбі жлукто, закрите рядном. Вона скинула рядно, аж в жлукті сиділи її кури й півень. Кури, вглядівши світ, повилітали з жлукта. Баба тільки очі витріщила. Вона поскликала кури до порога й посипала їм жита й пшениці. Голодні кури, попісникавши в жлукті таки довгенько, аж спихали одна одну: з такою жадобою кинулись на пашню.

- Нащо ти, Оришко, ото позакидала мої кури в жлукто? - гукнула баба на невістку.

- На те позакидала, щоб ваші кури не їли моєї пашні та виздихали й вищезли швидше; бо в вас же своя пашня отам лежить в коморі, то беріть свою пашню та й годуйте нею свої кури, а для себе печіть окроми й хліб і паляниці, а нашого хліба не їжте. Ви маєте свою частку пашні, а хліб їсте з нашого борошна.

Бабі було шкода своїх курей. Другого дня вранці, тільки що почало розвиднюваться, баба мусила брать в коморі свою пашню для своїх курей. Вона посипала пригорщ пшениці коло порога, далеко поодганяла аж за повітку невістчині кури, а сама ввійшла в хату, сіла коло вікна та й почала наглядати й кмітить, щоб невістчині кури не повертались з-за повітки.

Дивиться баба, аж невістка йде з повітки, сіла на порозі, простелила свій хвартух, згребла чисто всю пшеницю, повизбирувала всі зерна, кинула в хвартух, а потім пішла за хату, поскликала свої кури й посипала їм свекрушину пшеницю. Бабині кури голодні крутились коло порога ні в сих ні в тих.

Баба вибігла з хати й крикнула через сінешній поріг на невістку:

- Нащо ти ото визбирала мою пшеницю?

- На те, щоб твої кури швидше виздихали і вищезли з мого двора,- одказала Оришка.

- Бач, яка в тебе іродова душа! А я думаю, чого то мої кури худі, як тхорі, а твої такі ситенькі, як ти, невісточко. Надбала ти тіла на нашому хлібі, і твої кури надбали ситі, ледве вже ходять по дворі.

- Я й од батька принесла на собі багато тіла, а оце в вас воно опаде з мене, через вашу гризню та лайку,- кричала Оришка на ввесь двір.

На той крик вибіг з хати син. - Чого ви, мамо, все заводитесь з Оришкою? Через вашу гризню померла Олена. Ви загризете незабаром і Оришку. Я візьму рушницю та ваші кури й качки постріляю! - кричав Петро.- Ці ваші кури вже мені осточортіли. Через їх ви загризете мені й другу жінку, як загризли й Олену.

Опришкуватий Петро спахнув, кричав па всю оселю, прискав, як кіт, аж посатанів, аж підскакував і тріпав руками.

- Та не тріпай руками, як той півень крилами, та не підскакуй, як вишкварка на сковороді. Впини лиш свою жінку, щоб вона не кричала на мене, як на собаку, бо я мати і з нею свиней не пасла. Недурне ж попові наймички продражнили тебе вишкваркою, як ти служив в батюшки за наймита, а диякон і тепер дражнить тебе півнем.

Перейти на страницу:

Нечуй-Левицький Іван Семенович читать все книги автора по порядку

Нечуй-Левицький Іван Семенович - все книги автора в одном месте читать по порядку полные версии на сайте онлайн библиотеки mybrary.info.


Біда бабі Палажці Солов*їсі отзывы

Отзывы читателей о книге Біда бабі Палажці Солов*їсі, автор: Нечуй-Левицький Іван Семенович. Читайте комментарии и мнения людей о произведении.


Уважаемые читатели и просто посетители нашей библиотеки! Просим Вас придерживаться определенных правил при комментировании литературных произведений.

  • 1. Просьба отказаться от дискриминационных высказываний. Мы защищаем право наших читателей свободно выражать свою точку зрения. Вместе с тем мы не терпим агрессии. На сайте запрещено оставлять комментарий, который содержит унизительные высказывания или призывы к насилию по отношению к отдельным лицам или группам людей на основании их расы, этнического происхождения, вероисповедания, недееспособности, пола, возраста, статуса ветерана, касты или сексуальной ориентации.
  • 2. Просьба отказаться от оскорблений, угроз и запугиваний.
  • 3. Просьба отказаться от нецензурной лексики.
  • 4. Просьба вести себя максимально корректно как по отношению к авторам, так и по отношению к другим читателям и их комментариям.

Надеемся на Ваше понимание и благоразумие. С уважением, администратор mybrary.info.


Прокомментировать
Подтвердите что вы не робот:*