Вітрогон - Нечуй-Левицький Іван Семенович (читаемые книги читать онлайн бесплатно .txt) 📗
Я слухаю, що мати розказує бабі, та й постеріг, якого я клопоту та жалю завдав матері та батькові. Мені стало якось ніяково. Я не знав, де й очі діти, та все дивився собі на ноги, замазані гряззю. Подякувала мама бабі, пішла в пекарню, винесла хліб і дала бабі, а мене все за руку держить та за собою водить. Поглядаю я на заплакане мамине лице: і жаль мене бере, і все-таки я жду от мами кислиць та думаю: «Сльози - слізьми, а кислиці ще таки будуть».
Повела мене мама в покої. Тато не виходив ще з своєї кімнати. Я стою, а в мене аж ноги трусяться. Мені здавалось, що тато от-от винесе мені з пів клунка кислиць на снідання. От і тато вийшов. В мене і в душі похололо. Одначе тато кислиць мені на снідання не виніс; вийшов веселенький і тільки каже:
- А де це ти, волоцюго, тинявсь цілу ніченьку, що й дома не ночував? Де ти ночував?
- Під мостом, - насилу стало в мене сили обізваться.
- Під мостом! - аж крикнула мати, а за нею й наймичка, і обидві вони перехрестились. Батько зареготавсь на всю кімнату.
- Чого ж ти туди заліз? - спитала в мене мати.
- Гуляв, та й зайшов під місток, та зробив гребельку на течії, - кажу я.
- Та там же чорти сидять вночі під мостом, не при хаті згадуючи, - обізвалась наймичка.
- Там же гадюки та жаби! І як оце вони тебе не покусали? - сказала мама, бідкаючись.
Чортів тоді ще я не боявсь, хоч і чув за їх: я тоді думав, що чорти - то щось таке, як чорні жуки з рогами, що душать курчат за шийку. Я сам не раз одламував роги тим жукам, то вони мені були не страшні; але як сказала мама за гадюк, то я аж зблід з переляку. Посадили мене за стіл, дали снідання, а мені все увижається, що під столом лазять гадюки та вже й плазують по моїх ногах.
Пополаяв мене батько за сніданням, попосміявсь з мене та й заборонив мені купаться в річці з пастушками й гулять на вигоні. Мені було дуже ніяково. Я почував, що вчинив якусь провину, наробив клопоту мамі й татові. Після снідання я вискочив надвір, сів на ґанку, а мені все якось погано було на душі. Але налинули до ґанку голуби дзьобать просо. Я побіг в стайню, заглянув у кошіль, дивлюсь - голуби знеслись. Я став такий радий, що зараз забув і про місток, і про собак, і про гадюк, як усяке лихо забувається на світі.