Mybrary.info
mybrary.info » Книги » Проза » Классическая проза » Заручені - Мандзони Алессандро (книги без регистрации бесплатно полностью сокращений .TXT) 📗

Заручені - Мандзони Алессандро (книги без регистрации бесплатно полностью сокращений .TXT) 📗

Тут можно читать бесплатно Заручені - Мандзони Алессандро (книги без регистрации бесплатно полностью сокращений .TXT) 📗. Жанр: Классическая проза. Так же Вы можете читать полную версию (весь текст) онлайн без регистрации и SMS на сайте mybrary.info (MYBRARY) или прочесть краткое содержание, предисловие (аннотацию), описание и ознакомиться с отзывами (комментариями) о произведении.
Перейти на страницу:

Фра Крістофоро перейшов сільце, побрався вгору звивистою стежиною й опинився на тісному майданчику просто перед маленьким палаццо. Двері були замкнуті — на знак того, що господар обідав і не бажав, щоб його турбували. Кілька невеликих вікон, що виходили на вулицю, були закриті старезними, поїденими часом віконницями, проте захищені товстими залізними ґратами, а вікна нижнього поверху пороблені на такій висоті, що до них ледве міг дістати чоловік, ставши комусь на плечі.

Всередині панувала повна тиша: перехожий міг би подумати, що цей будинок покинуто, якби чотири істоти, дві живі й дві мертві, не свідчили про присутність мешканців усередині. Два велетенських шуліки, з розправленими крилами й повислими головами, один — безперий і напівз'їдений негодою, другий — іще цілий і пернатий, були прибиті цвяхами до обох половинок воріт; два браві, кожний розлігшися на одній із лавок праворуч і ліворуч від входу, стерегли його, дожидаючи, коли їх покличуть поласувати недоїдками з панського столу. Чернець зупинився в поставі людини, готової чекати, але один із браві підвівся й мовив до нього:

— Ідіть, ідіть сюди, падре, капуцини у нас не чекають, адже ми й дружбі з монастирем. Мені й самому не раз доводилось пожити в ньому, коли перебування на волі робилось не зовсім приємним, і сутужно було б мені, якби монастирські ворота виявилися зачиненими.

Говорячи це, він двічі стукнув дверним молотком. У відповідь ізсередини залунали гавкіт і виття вівчарок та шавок, і за якусь хвилю з бурчанням вийшов старий служник; однак, забачивши ченця, він низько вклонився, руками та окриками втихомирив собачню, запросив гостя до тісного дворика й замкнув за собою двері. Провівши його до невеликої кімнати й дивлячись на нього не без певного подиву та поштивості, він спитав:

— Ви, бува, не падре Крістофоро з Пескареніко?

— Оце я і є.

— Ви — і тут?

— Як бачите, чоловіче добрий.

— Мабуть, у хорошій справі, у хорошій,— провадив старий, буркочучи собі під ніс і йдучи далі,— добро можна чинити всюди.

Пройшовши ще дві-три темні кімнати, вони наблизилися до входу в їдальню. Звідти чувся змішаний стукіт виделок, ножів, склянок, тарілок, а над усім цим лунав безлад голосів, що забивали один одного. Чернець хотів був піти звідти й засперечався біля самісіньких дверей із служником, щоб дістати змогу перечекати десь у куточку, доки скінчиться обід, але тут розчинилися двері, й такий собі граф Аттіліо, який сидів проти входу (це був двоюрідний брат господаря, і ми вже згадували про нього, не називаючи на ймення), помітивши виголену голову та чернечу сутану й зрозумівши скромний намір смиренного старця, загорлав: «Агей! Агей! Куди ж бо ви, шановний падре? Завітайте, завітайте сюди!»

Хоч дон Родріго й не міг точно здогадатися про причину цих відвідин, однак, за якимсь неясним передчуттям, був, мабуть, не проти ухилитися від зустрічі з гостем. Та оскільки легковажний Аттіліо вже так гучно запросив ченця, то він озвався й собі: «Ідіть, ідіть сюди, падре». Той підійшов, уклоняючись донові Родріго й відповідаючи порухами обох рук на привітання співтрапезників.

Чесний чоловік, стоячи перед зловмисником, звичайно уявляється нам (не скажу, що всім) з високо піднятим чолом, твердим поглядом, випнутими грудьми й добре підвішеним язиком. Однак насправді для такої постави потрібен такий збіг обставин, який виникає досить рідко. Тож не дивуйтесь, що фра Крістофоро, попри все своє чисте сумління й тверду певність правоти відстоюваної ним справи, повнячись змішаним почуттям жаху й уболівання до дона Родріго, стояв перед ним з якимсь смиренним і поштивим виглядом: перед тим самим доном Родріго, котрий сидів за столом, у власному будинку, у власному царстві, оточений друзями, виявами шанобливості та всякими знаками своєї могутності, з таким виразом на обличчі, перед яким на будь-чиїх устах завмерло б усяке благання, не говорячи вже про вмовляння, напучення чи докори. По праву руч сидів уже згадуваний Аттіліо, його двоюрідний брат. Чи ж варто говорити про цього його товариша по розпусті та насильству, прибулому з Мілана погостювати кілька днів. По ліву руч і по другий бік столу сидів з великою поштивістю, однак не без виразу деякого самовдоволення, синьйор подеста [34], саме той, кому теоретично належало б заступитися за Ренцо Трамальїно й покарати дона Родріго за те, про що описано вище. Навпроти подеста, з виглядом улесливої поштивості, сидів наш доктор Крутій у чорному плащі та з червонішим ніж звичайно носом; а навпроти обох кузенів сиділи два незначні безособові персонажі, про яких у нашій історії говориться тільки, що вони знай їли, пили, кивали головами й, усміхаючись, висловлювали схвалення, хоч би там що сказав будь-який співтрапезник, якщо це тільки не викликало заперечень з чийогось боку.

— Подати падре стільця! — звелів дон Родріго.

Служник підставив стілець, на який і сів падре Крістофоро, вибачаючись перед господарем за невчасний візит.

— Мені б дуже хотілося, коли на те ваша ласка, поговорити з вами віч-на-віч про одну важливу справу,— докинув він, стишивши голос, на вухо донові Родріго.

— Гаразд, гаразд, поговоримо,— відповів той,— а поки що принесіть для падре вина.

Чернець хотів був відмовитись. Але дон Родріго, підвищивши голос серед знов зчиненого гамору, загорлав:

— Е, ні, чорт забирай, ви вже позбавте мене від цієї образи: ніколи такого не буде, щоб капуцин вийшов з мого дому, не випивши вина, а нахабний позикодавець пішов геть, не скуштувавши дубця з мого гаю.

Ці слова викликали загальний регіт і на мить урвали палку суперечку між співтрапезниками. Служник, принісши на таці посудину з вином і високий келих, поставив усе це перед ченцем, який, не бажаючи відмовлятися від такого настирливого частування з боку людини, чию прихильність було так важливо здобути, відразу наповнив склянку й став посьорбувати вино.

— Авторитет Тассо не підтримує вашого твердження [35], шановний синьйоре подеста; навпаки, він свідчить проти вас,— горлав граф Аттіліо,— бо цей учений, цей великий муж, що знав усі правила честі, як свої п'ять пальців, примушує Аргантового посланця, перш ніж кинути виклик лицарям-християнам, спитати на те дозволу у благочестивого герцога Бульйонського... [36]

— Так це ж перебільшення,— волав не менш гучним голосом подеста,— просто перебільшення, поетична прикраса, бо ж посланець, згідно з міжнародним правом, jure gentium, недоторканий за самою своєю природою; та й навіщо далеко ходити, адже, як каже прислів'я: «Посол на собі провини не несе». Прислів'я ж, синьйоре граф,— це сама мудрість роду людського. А що посланець від себе не сказав нічого, а тільки передав виклик у письмовій формі...

— Та коли ж ви врешті зрозумієте, що той посланець був просто нахабний осел, який не знав найосновніших...

— З вашого дозволу, шановні синьйори,— втрутився дон Родріго, котрому не хотілося, щоб суперечка зайшла надто далеко,— передаймо питання на вирішення падре Крістофоро, і хай буде, як він скаже.

— Добре, дуже добре,— зауважив граф Аттіліо, якому видалося досить потішним передати питання про лицарську честь на вирішення капуцинові, тим часом як подеста, близько беручи до серця суперечку, ледве втихомирився, а вираз на його обличчі промовляв: «Яке ж бо хлоп'яцтво!»

— Однак, скільки я зрозумів суть справи,— відповів чернець,— у таких речах я тямлю мало.

— Це звичайні ваші чернечі відмагання через скромність,— сказав дон Родріго.— Та чого ви! Адже нам добре відомо, що ви народилися не з відлогою на голові і знали й оцей світ. Отож тут справа така...

— Послухайте, вся річ ось у чому,— почав був знову кричати граф Аттіліо.

— Дозвольте, кузене, сказати мені, як нейтральній особі,— урвав його дон Родріго.— Історія така: іспанський кабальєро шле виклик міланському кавалерові. Посланець, не заставши того вдома, вручав виклик братові кавалера; той читає його й у відповідь лупцює посланця палицею. Питається...

вернуться

34

Подеста — вища адміністративна особа в італійських містах.

вернуться

35

Торквато Тассо (1544—1595) — знаменитий італійський поет пізнього Відродження, автор відомої лицарської поеми «Звільнений Єрусалим». Йому також належать діалоги, де трактуються питання моралі та етикету.

вернуться

36

Посилання на епізод із поеми Тассо (пісня VI), що розповідає про перший хрестовий похід. Аргант — мусульманський вояк; герцог Бульйонський — ватаг хрестоносців.

Перейти на страницу:

Мандзони Алессандро читать все книги автора по порядку

Мандзони Алессандро - все книги автора в одном месте читать по порядку полные версии на сайте онлайн библиотеки mybrary.info.


Заручені отзывы

Отзывы читателей о книге Заручені, автор: Мандзони Алессандро. Читайте комментарии и мнения людей о произведении.


Уважаемые читатели и просто посетители нашей библиотеки! Просим Вас придерживаться определенных правил при комментировании литературных произведений.

  • 1. Просьба отказаться от дискриминационных высказываний. Мы защищаем право наших читателей свободно выражать свою точку зрения. Вместе с тем мы не терпим агрессии. На сайте запрещено оставлять комментарий, который содержит унизительные высказывания или призывы к насилию по отношению к отдельным лицам или группам людей на основании их расы, этнического происхождения, вероисповедания, недееспособности, пола, возраста, статуса ветерана, касты или сексуальной ориентации.
  • 2. Просьба отказаться от оскорблений, угроз и запугиваний.
  • 3. Просьба отказаться от нецензурной лексики.
  • 4. Просьба вести себя максимально корректно как по отношению к авторам, так и по отношению к другим читателям и их комментариям.

Надеемся на Ваше понимание и благоразумие. С уважением, администратор mybrary.info.


Прокомментировать
Подтвердите что вы не робот:*