Mybrary.info
mybrary.info » Книги » Проза » Классическая проза » Афонський пройдисвіт - Нечуй-Левицький Іван Семенович (книги онлайн бесплатно без регистрации полностью .txt) 📗

Афонський пройдисвіт - Нечуй-Левицький Іван Семенович (книги онлайн бесплатно без регистрации полностью .txt) 📗

Тут можно читать бесплатно Афонський пройдисвіт - Нечуй-Левицький Іван Семенович (книги онлайн бесплатно без регистрации полностью .txt) 📗. Жанр: Классическая проза. Так же Вы можете читать полную версию (весь текст) онлайн без регистрации и SMS на сайте mybrary.info (MYBRARY) или прочесть краткое содержание, предисловие (аннотацию), описание и ознакомиться с отзывами (комментариями) о произведении.
Перейти на страницу:

- Яке ж ваше святе ймення? - спитав отець Палладій, вже ласкавіше дивлячись на грека.

- Раб божий Христофор, - сказав тихо Копронідос.

- Ви ревні до божого храму: щодня ходите до нашої церкви. Я вас запримітив, - обізвався отець Палладій. - А з яких ви будете?

- Я купець: держу магазин з тютюном на Хрещатику, а на Подолі маю діла торговельні: скуповую та перепродую пшеницю, - сказав Копронідос.

Отець Палладій несподівано схопився з місця.

- Як же вас звати? - спитався Палладій.

- Христофор Хрисанфович Копронідос. Прошу вашого благословення і знайомості.

Отець Палладій поблагословив його великим хрестом і подав йому по-панібратські руку. Копронідос, одначе, поцілував ченця в руку.

- Спасибі за жертву, спасибі!.. Бог вас не зоставить! Богу прийому! Бог прієм вашу жертву! Дякую господові милосердному за те, що вас напутив, навів на добру путь.

- А це прошу записати лепту на молебень за здоров'я моє. Маю ще дещо пожертвувать на монастир... та говорити в церкві... якось гріх... Ви загаєте для мене багацько часу... - сказав Копронідос, запикуючись.

- То прошу до мене в келію після служби божої! Там ми за чайком і побалакаємо, - сказав отець Палладій.

Він подав Копронідосові руку на прощання, здоровою кремезною ходою пішов до олтаря й так швидко шугнув у двері, що намітка од клобука заколивалась, майнула і вкрила вирізані й позолочені квіти та виноградне листя на колонах іконостаса.

"Осятрина йде в мою мережу. Непогано!" - подумав Копронідос і цілу службу молився та бив поклони перед чудовним образом богородиці, благаючи поспіху собі.

Після служби божої Копронідос пождав отця Палладія, поки він вийде з олтаря, і разом з ним пішов до його в келію, де послушник вже ставив на стіл самовар, що парував під саму стелю та клекотів, мов скажений. Келія отця Палладія була просторна й чиста. Двоє вікон виходило в старий овочний садок. На війнах стояли вазони. Один куток був обчеплений і прикрашений образами в позолочених рамках. Перед образами теліпалися лампадки. Через келію був простелений дорогий килим. В келії було чистенько прибрано; було знать, що тут живе чоловік заможний, котрий колись жив сім'єю й господарював.

Отець Палладій в мирі звався отець Павел Андрієвський. Він був з тих священиків-аристократів, які почали вже подекуди заводитись в Київщині. Він був священиком на багатій парафії. Село було велике; окрім церковної землі, до церкви були приписані ще й ерекціонні поля, надаровані давніми, ще не споляченими православними дідичами. Отець Павел вів велике хазяйство, брав з селян-багатирів чималу плату за церковні треби й забагатів. Дочки його грали на дорогому фортеп'яні. В його домі була багата панська обстава: м'яка мебіль, дорогі килими, на дверях важкі портьєри... Отець Павел їздив фаетоном, держав баскі коні, вбирався в дорогі ряси та шовкові яснокольорові кафтани... З селянами він поводився гордо, по-панській, говорив до них великоруською мовою для аристократичного шику, а ще більше задля того, щоб його парафіяни боялися й лучче послухали в роботі. Пишний, гордий, розумний та честолюбний, він домагався ролі між сільським духовенством, і його таки обібрали за благочинного.

Отець Павел любив говорити проповіді, що рідко трапляється між сільськими батюшками. Говорив він їх, здається, більше для себе, ніж для селян, бо говорив великоруською мовою та ще й по-вченому. Чесна громада слухала ті проповіді й нудилась, аж позіхала голосно на всю церкву. Чоловіки без сорому позіхали, а баби таки просто куняли та клювали в спину одна одну носами. Чи постерігав батюшка це, чи ні, але він часто при людях нарікав на селян, що на селі завелися злодії, завелася розпуста. Він забув, що його парафія не чула од його десятки год живої моральної проповіді на зрозуміливій для селян народній мові. Але ж за ті проповіді йому почепили на шию золотий хрест. Народ гомонів на отця Павла... Отець Павел і не примітив, що його житло, через його ненависність до народу, через пиху, через панський шик та через поліцейську мову, засяло для народу не ореолом пастирським, а ореолом квартири станового пристава... запахло панським двором. Він і незчувся, як у фалдах дорогих завіс та портьєр заховалась і притаїлася штунда. Штунда й справді з'явилась на селі...

Отець Павел вже видав дві дочки заміж, вже наскладав кілька тисяч карбованців, як несподівано вмерла його жінка. Засмутився отць Павел, сидячи сам в своїх покоях, став понурий, смутний, впав у тугу й навіть потроху почав запивати з горя та нудьги. А честолюбство та гординя гризли йому серце, як іржа залізо. Він пішов у монастир, щоб протоптать собі стежку до ігуменства й митри.

"Тепер студенти з духовних академій чомусь вже не йдуть у ченці. Архієреями ставляють ченців з протоієреїв удівців. Може... може, й моя виграє", - думав отец Павел і постригся в ченці.

Увійшовши в келію, отець Палладій перехрестився тричі до образів, поклав на столик проскуру з вийнятими часточками, потім зняв клобук, пригладив довгі коси, зібрав у жменю намітку клобука й, уткнувши її в клобук, поставив його на косому столику, що стояв в куточку під образами. Копронідос перехрестився й собі тричі, низько поклонився отцеві Палладієві й привітався з ним.

Отець Палладій попросив гостя сісти за стіл, застелений білою скатертиною. Увійшов келійник, налив два здоровецькі стакани чаю й поставив їх перед отцем Палладієм та перед гостем.

- Спасіння буде вам од бога за ваші жертви на наш монастир, - почав отець Палладій розмову, колотячи чай ложечкою й пригладжуючи долонею широку сивувату бороду.

- Приношу жертви, скільки можу, - обізвався Копронідос і почав і собі ніби розчісувать довгими сухими пальцями чорну, як смола, бороду.

- Ви, мабуть, здалека зайшли до нашого краю? - спитав отець Палладій.

- Здалека, отче Палладію. Я родом з острова Пароса і вже давненько торгую в Росії. Передніше колись я торгував в Одесі, а тепер завів магазин у Києві, - сказав Копронідос.

- Слава богу! Слава богу! І добре йдуть ваші діла в Києві? - спитав отець Палладій.

- Хвалить бога, добренько, непогано.

- Чи були ж на Афоні в святих монастирях? Петре, подай лиш нам до чаю проскур! - гукнув отець Палладій.

Келійник побіг в опрічну вузеньку келію, одчинив дверці в пічурку, вхопив три черстві проскури, поклав на тарілку й поставив її на стіл.

- Молився і на святому Афоні; сподобив господь молитись і в Єрусалимі, коло гробу господа бога, - сказав Копронідос.

- Скажіть! Були і в Єрусалимі! - сказав з дивуванням отець Палладій.

- Я люблю монастирі, люблю монастирське життя, та не сподобив мене господь жити в монастирі, бо батько мене оженив і приставив до торговельного діла, - сказав Копронідос смиренним голосом.

Він вів розмову тоном смиренного, покірливого й тихого послушника, що розмовляє з своїм ігуменом.

- А от я овдовів та й пішов у монастир; був священиком на селі...

- В якому селі? - спитав Копронідос.

- В Мар'янівці, - одповів отець Палладій. Копронідос замовк і неначе трохи заметушився. Він знав ту Мар'янівку. Покинувши торг чотками, хрестиками та камінцями з Єрусалима, він надів кафтан та рясу, назвав себе священиком з Персії й їздив по селах за поданням, буцімто на убогі християнські храми, ограбовані й обдерті нібито персами, випрошував навіть у батюшок старі ряси та кафтани й перепродував євреям-кравцям ту старовизну. Блукаючи по селах, він колись заїздив і в Мар'янівку до самого таки отця Палладія.

Копронідос пильно придивлявся до отця Палладія, але примітив, що чернець його не впізнав, бо дія діялась таки давненько.

- Яку ж жертву думаєте принести на наш монастир? - спитав отець Палладій.

- У вас вже дуже старі покрівці на аналоях, котрі стоять перед чудовним образом богородиці. Бог напутював мене й оце навів на думку справить нові покрівці ради прочан, бо вони на видноті, та не знаю, якого кольору набирати в крамницях парчу, - сказав Копронідос.

Перейти на страницу:

Нечуй-Левицький Іван Семенович читать все книги автора по порядку

Нечуй-Левицький Іван Семенович - все книги автора в одном месте читать по порядку полные версии на сайте онлайн библиотеки mybrary.info.


Афонський пройдисвіт отзывы

Отзывы читателей о книге Афонський пройдисвіт, автор: Нечуй-Левицький Іван Семенович. Читайте комментарии и мнения людей о произведении.


Уважаемые читатели и просто посетители нашей библиотеки! Просим Вас придерживаться определенных правил при комментировании литературных произведений.

  • 1. Просьба отказаться от дискриминационных высказываний. Мы защищаем право наших читателей свободно выражать свою точку зрения. Вместе с тем мы не терпим агрессии. На сайте запрещено оставлять комментарий, который содержит унизительные высказывания или призывы к насилию по отношению к отдельным лицам или группам людей на основании их расы, этнического происхождения, вероисповедания, недееспособности, пола, возраста, статуса ветерана, касты или сексуальной ориентации.
  • 2. Просьба отказаться от оскорблений, угроз и запугиваний.
  • 3. Просьба отказаться от нецензурной лексики.
  • 4. Просьба вести себя максимально корректно как по отношению к авторам, так и по отношению к другим читателям и их комментариям.

Надеемся на Ваше понимание и благоразумие. С уважением, администратор mybrary.info.


Прокомментировать
Подтвердите что вы не робот:*