Mybrary.info
mybrary.info » Книги » Проза » Классическая проза » Конотопська відьма - Квитка-Основьяненко Григорий Федорович (книга регистрации .txt) 📗

Конотопська відьма - Квитка-Основьяненко Григорий Федорович (книга регистрации .txt) 📗

Тут можно читать бесплатно Конотопська відьма - Квитка-Основьяненко Григорий Федорович (книга регистрации .txt) 📗. Жанр: Классическая проза. Так же Вы можете читать полную версию (весь текст) онлайн без регистрации и SMS на сайте mybrary.info (MYBRARY) или прочесть краткое содержание, предисловие (аннотацию), описание и ознакомиться с отзывами (комментариями) о произведении.
Перейти на страницу:

Забрьоха, почувши сеє, та аж сам нестямився від радощів; дума: «От діло і зовсім, завтра тільки рушники брати». Та за кухлик, та давай знов смоктати з паном хорунженком, що у ченці збирається, а таки сього діла не кидається і ще й дуже полюбля.

Олена таки частенько до паничів увіходила, так буцім за яким ділом, а тільки щоб більш розглядіти Микиту Уласовича, що воно є; то як увійде та поведе очицями, що як терн-ягідки, на пана сотника, то в нього язик стане мов повстяний, і не поверне його, а сам аж пала. Полагодивши вечерю, вона вже більш і не входила; самі паничі повечеряли і, докінчивши глек з тернівкою, пан хорунженко хотів вже йти спати, аж ось наш Забрьоха поплямкав, викашлявся, поцмокав, потер уси; та й став ту рацею казати, що йому дяк скомпонував вже давненько для такого случаю, от і каже:

– Ось послухайте, паничу Йосиповичу, що я вам скажу: несорозмірно суть чоловічеству єдинопребиваніє і в дому, і у господарстві. Всякоє диханіє шанується у двойстві; єдино чоловікові на потребу – пояти жону і іміти чада. І аз нижайший возиміх сію мисль і неукротимоє желаніє. Пламень м'я раждижаєть, і не отіду, дондеже не совокуп-люся з ліпообразною, превелебнішою Кат… – Та й замовк. Се то йому дяк таке списав, як він було думав залицятися до протопопівни з Чернігова, і Забрьоха дочитав до самого кінця так, як було тогді напам'ять витвердив, та як згадав, що хорунжівна не Катерина, а Олена, і не превелебна, а так – панночка, от того-то й замовк, та ні туди ні сюди.

Хорунженко зовсім було дрімав, а на сю рацею прислухавсь-прислухавсь та й каже:

– Що-бо ви, пане сотнику, отеє говорите? Щось я нічого не второпаю. Чи не після тернівки отеє ви такі стали?

Здихнув Уласович та й каже:

– Бодай його писала морока! Се мені таке написав наш воскресенський дяк…

– Та що воно таке є? – спитав Йосипович. – Чи се вірша, чи що?

– Але! я й сам не знаю, що воно і для чого, – каже Забрьоха.

– Так нащо ж ви мені против ночі таке говорите? Мене вже з-за плечей бере.

– Та я б і не говорив, так лихо припало!

– Та яке там лихо? Кажіть швидше, спати хочу.

– Але! кому спати, а кому й ні! – сказав Уласович та, здихнувши важко, поклонивсь хорунженку низесенько та й каже: – Віддайте за мене Олену, сестрицю вашу!

– Йо! – сказав хорунженко, задумавсь, став чухати потилицю, і плечі, і спину, а далі каже: – Побачу, що сестра скаже, нехай до завтрього, лягайте лишень спати, – та й пішов від нього.

Ліг наш Забрьоха спати, так йому і не спиться; жде світу – не діжде, щоб швидше йому почути, що скаже Олена… Ну, сяк-так дождались світу, повставали паничі і позіходились. Зараз пан Уласович і пита:

– А що ж ви мені, паничу, скажете? Чи наша річ до діла, то я б побіг мерщій та з старостами і явивсь сюди закон сполнити. Кажіть-бо?

Сопить наш хорунженко і нічого йому не сказав, тільки гукнув у кімнату: «Ану, сестро! дай нам поснідати, що ти там придбала».

Ввійшла з кімнати наньмичка, поклонилась та й поставила на столі перед паном Уласовичем на сковороді… печений гарбуз!… Як розглядів наш Забрьоха таку пинхву, як скочить із-за стола, як вибіжить з хати! Аж тут батрак вже й держить його коня, і вже осідланого; він мерщій на коня та навтікача побіля хат; тільки й чує, що люди з нього регочуться; йому ще й більш стидно, ще й більш коня поганя, та як вибіг з хутора, розглядів: що за недобра мати? Щось теліпається на шиї у коня! Коли ж дивиться – вірьовка; потягнув тую вірьовку – аж і тут гарбуз сирий причеплений!… Кинув його аж геть, а сам за нагайку, знай коня паня, знай паня… Одно те, що сором, а тут і такої дівки жалко, та ще ж ні ївши, ні пивши! От вже наш Уласопич і додому з гарбузом так і біжить, як біг до дівки, думаючи рушники брати. І самому лихо, і кінь морений, так насилу-насилу допхавсь додому аж опівночі і – як я розказовав – мерщій ліг спати.

II

Смутний і невеселий сидів у світлиці на лавці конотопський пан сотник Микита Уласович Забрьоха, а об чім він сумував, ми вже знаємо… Еге! та не зовсім: хіба чи не дасть нам товку отсей, що лізе у світлицю до пана сотника? А хто ж то лізе? Що ж се він так там мордується? То піткнеться у двері, та й назад наші. Ота хворостина, що несе у руках, та його спиня: коли держить її поперед себе, то тільки ще ніс у двері ткне, а вже хворостина і обіперлась об угол; коли ж її волоче за собою, то зовсім увійде в світлицю, а вона за ним волочиться і чіпля його, як та сварлива жінка за п'яницею-мужиком; упоперек же і не кажи її всунути у світлицю, бо кріпко довга була. Лізе то не хто, як Прокіп Ригорович Пістряк, сотенний конотопський писар і щирий приятель пана сотника конотопського, Микити Уласовича Забрьохи, бо він без нього ні чарки горілки, ні ложки борщу до рота не піднесе; а вже на пораді, як Пістряк Ригорович сказав, так воно так і є, так і буде, і вже і до ста баб не ходи, так ніхто не переможе. Що ж то він за хворостину пре у світлицю до пана сотника? Але! лучче всього послухаймо, як і об чім вони собі будуть розмовляти, то тогді усе знатимемо. Та ще ж і те знайте, що пан Пістряк суть писар: дванадцять год вчився у дяка у школі: у год вчистив граматку [1], два годи вчив часловець [2], півчварта года сидів над псалтирем і з молитвами зовсім вивчив, та півп'ята года вчився писати, а цілісінький год вчився на щотах; а промеж тим, ходячи на крилас, поняв гласи [3], і єрмолойні догматики [4], і Сковороди-ні херувимські, туди ж за дяком і піддячим окселентує і Павла чтеніє, коли небагацько закладок, утне на усю церкву голосно; а вже на річах так бойкий, що як розговориться-розговориться, та усе не попросту, усе з писання, так і наш отець Костянтин, даром що до синтаксису ходив, слуха його, слуха, та здвигне плечима, та й відійде від нього, кажучи: «Хто тебе, чоловіче, зна, що ти там говориш!» Оттакий-то був у нас у Конотопі писар, отсей Прокіп Ригорович Пістряк; так як стане він з паном сотником Забрьохою розмовляти, так ви тільки слухайте, а вже чи второпаєте що, не знаю, бо він у нас чоловік з ученою головою: говоре так, що і з десятьма простими головами не розжуєш.

Отже-то, як пан сотник бачить, що пан писар не влізе у його світлицю за тою довгою хворостиною, та й пита:

– Та що то ви, пане писарю, якого чорта до мене в світлицю прете?

– Та се, добродію, лепорт об сотеннім народочисленії, в наличності предстоящих по мановенію вашому, та – бодай він сокрушився в прах і пепел! – невмістим єсть в чертог ваш. Подобаєть або стіну протяти, або стелю підняти, бо не влізу до вашої вельможності! – сказав Пістряк та'й почав знова возитись з тою хворостиною.

– Що ж то за лепорт такий довгий? Хворостина ж йому, мабуть, замість хвоста, чи що?

– Хворостина сія хоча єсть і хворостина, но оная не суть уже хворостина, понеже убо суть на ній вмістилище душ козацьких прехваброї сотні Конотопської, за ненахож-денієм писательного существа і трепетанієм десниці і купно шуйці. – Оттак відсипав наш Пістряк.

– Та кажіть мені попросту, пане писарю! О, вже мені те письмо остило та опоганіло, що нічого і не второпаю, що ви кажете-говорите. Тут і без вас нудьга узяла, і печінки до серця, так і чую, як підступають, – сказав пан сотник, та й схиливсь на руку, та трохи-таки чи й не пустив слізочок пари-другої.

– Горе мені, пане сотнику! – казав Пістряк. – Мимо-шедшую седмицю глумляхся з молодицями по шиночкам здешної палестини і, вечеру сущу минувшаго дне, бих неподвижен, аки клада, і нім, аки риба морская. І се внезапная вість потрясе мою унутренную утробу, а паче і паче, єгда прочтох і уразуміх повелініє милостивого начальства збиратися у поход аж до Чернігова. Сіє, пане сотнику, пишуть, щадя душі наша, да не когда страх і трепет обуяєт нами і ми скорбні падем на ложі наша і уснем в смерть; і того ради скритность умислиша, аки би у Чернігов, а хто вість? Чи не дальш іще. О горе, горе! і паки реку: горе!

вернуться

1

Граматка – буквар, виданий у Києві (Грамматика, руководствующая к познанию славенороссийского языка. Типография Киево-Печерской лавры, 1794).

вернуться

2

Часловець (часословець) – церкоєна книга, що містить тексти молитов.

вернуться

3

Гласи – у давньоруському церковному співі комплекс поспівок, які розрізнялись за мелодійною структурою, кількістю і останнім тоном.

вернуться

4

Єрмолойні догматики – молитви, які призначалися для співу під час богослужіння.

Перейти на страницу:

Квитка-Основьяненко Григорий Федорович читать все книги автора по порядку

Квитка-Основьяненко Григорий Федорович - все книги автора в одном месте читать по порядку полные версии на сайте онлайн библиотеки mybrary.info.


Конотопська відьма отзывы

Отзывы читателей о книге Конотопська відьма, автор: Квитка-Основьяненко Григорий Федорович. Читайте комментарии и мнения людей о произведении.


Уважаемые читатели и просто посетители нашей библиотеки! Просим Вас придерживаться определенных правил при комментировании литературных произведений.

  • 1. Просьба отказаться от дискриминационных высказываний. Мы защищаем право наших читателей свободно выражать свою точку зрения. Вместе с тем мы не терпим агрессии. На сайте запрещено оставлять комментарий, который содержит унизительные высказывания или призывы к насилию по отношению к отдельным лицам или группам людей на основании их расы, этнического происхождения, вероисповедания, недееспособности, пола, возраста, статуса ветерана, касты или сексуальной ориентации.
  • 2. Просьба отказаться от оскорблений, угроз и запугиваний.
  • 3. Просьба отказаться от нецензурной лексики.
  • 4. Просьба вести себя максимально корректно как по отношению к авторам, так и по отношению к другим читателям и их комментариям.

Надеемся на Ваше понимание и благоразумие. С уважением, администратор mybrary.info.


Прокомментировать
Подтвердите что вы не робот:*