Голодна воля - Мирний Панас (электронные книги бесплатно txt) 📗
- Ідуть! Ідуть! - скрикнув Иосипенко, і лице його просіяло.
- Хто тор-пита дяк.
- Москалі.
- Чого?
- Уводити волю, - радо одказав йосипенко і мерщій побіг з хати.
Дяк ще, ще раз подивився.-Москалі, так, вони, - промовив і мерщій кинувся до книжки.- Да воскрес-нет бог й расточатся врази его, - почувся його сумний Голос серед хати, і зразу якоюсь темнотою вкрилася вона, то сонце посунуло за хмару, що вже давно, наче ворог, стояла і чорніла над ним.
Рівною лавою, неначе по шнуру витягненою, піднімаються москалі на гору, нога у ногу ступаючи, і тілько глухий гуп сотні ніг віддається раз по раз у повітрі. Уперед з правого боку, нахнюпившись, ішов офіцер, і його довга шабля, б'ючись об мерзле груддя, стрибала, бряжчала. Мовчки, мов не живі, а машини, ішли вони. Не доходячи Горішка, офіцер скрикнув:
"Заході!" Уперед вискочив один москаль, за ним другий, третій, - мов з мички виводила молодиця довгу Нитку, - так одним словом офіцер витягав у довгу вірьовку москалів. Перший повертав, усе завертав набік, і незабаром усі двори і хати сонного кріпацтва довкола були оповиті москалями. Гей, всі горішани, прокидайтесь! Вставайте стрічати волю. Вставайте, подивіться: он вона, оповита блискучими штиками, прийшла до вас і на сторожі стала!.. Горішани справді почали прокидатись, - там у вікні замаячив жіночий очіпок, у другому скривлене заплакане лице дитини, з сіней виглядали розкудлані чоловічі голови.
- Москалі, глянь. Чого се? - допитувались самі між собою кріпаки.
- Где ж бунтовщики? - кричав на гору офіцер до йосипенка, що, знявши шапку, мчався до москалів з гори.
- Здраствуйте, ваше високоблагородіє! - низько Вклонившись, мовив він, - пожалуйте у горниці.
- Да где бунтовщики?-допитується офіцер.
- Тут вони, здесь, ваше високоблагородіє. Усі вони однакові. Вчора, як розходилися - трохи будинку не рознесли. Пожалуйте у горниці.
- Стоять здесь. Никого не випускать, бьггь наготове, - скомандував офіцер старшому з москалів і повернув на гору.
- Та й у дворі, ваше високоблагородіє, небезпечно. І там вони одним духом дишуть. Учора контору обікрадено.
Знову щось сказав офіцер. Частина москалів одді-лилася і, гупаючи ногами, поплелась на гору. За ними офіцер, а ззаду, як вірна собака біля хазяйського воза, йосипенко.
Тільки що піднялися на гору, як по дорозі з міста почувся дзвінок… далі другий, третій. Три тройки, бистрих, як змії, коней мчалися прямо на Горішок. Горішани повискакували з хат, одні стояли в своїх огородах, другі посходилися в купи і сунули до шляху.
- Не подходи! не подходи! - гукали на їх москалі.
- Що се? - здвигуючи плечима, допитувалися одно в одного горішани. В деяких жінок забилось боліс-но серце, і вголос вони почали викрикувати свою образу.
- Хіба ми усі злодії? Так хай трусять.
- Мовчіть! - здержували їх чоловіки.
Деякі діти кричали на весь рот.
Щось неабияке затівалося, щось страшне носилося в повітрі. Що таке? що буде? Ніхто нічого не знав.
Ситі коні не забарилися вимчати на гору панів. То був справник, слідователь, стряпчий. Кріпаки при їх проїзді, низько схиляючи голови, здоровкалися. Вони мов не примічали і метко погнали коней у двір.
- Тітко Оришко! Тітко Оришко! - стиха гукнув Василь, заглянувши того ж таки ранку у кухню.
- Хто там? А що? - спросоння кидаючись, спитала куховарка Оришка, немолода вже молодиця.
- Та се я, - обізвавсь Василь з-за дверей.- Мот-ря спить?
- Спить.
- Хай же спить. Не будіть її.
- А ти куди?-спитала Оришка, відхиливши двері і глянувши на зблідле і рішуче лице Василя, знову скрикнула:
- Ти куди?
- Та я… Он москалі прийшли. Слободу вже довкола обступили, сюди ще простують.
- Москалі? Чого?-ще більш дивувалась Оришка.
- Про те їм знати, - і Василь напрямився іти.
- Василю, постій! - скрикнула Оришка, вискочивши у сіни.- Куди ти?
- Та вже ж нікуди. Туди де й всі! Що громаді, те й бабі.
- Василю, не пильнуй дуже. Одумайся лиш краще. Пожалій і себе і її. Вона всю ніч тілько про тебе і балакала. Тебе візьмуть - вона з собою що-небудь подіє. Не губи молодого віку.
Василь пильно дивився на широке, уже пописане зморшками лице куховарки, на її чорні великі очі, що наче ті уголля тліли з-під чорних брів, і його ще дужче морозом брало.
- Ні-ні. Не бійтесь, - заспокоював він Оришку.- Не кажіть тілько Мотрі, коли попитає. Скажіть - пішов у горниці. Я одначе туди йду. Піду. Може доб'юся до панича, скажу йому: що це на нас таку напасть пущено? - і Василь пішов з сіней.
Оришка навзирці провела його очима. Василь повернув повз контору, і вона забачила насупроти його москалів.
- Стой! куда? - кричали москалі.
- До панича! - донісся до неї голос Василів, і заргз же почувся якийсь гуп… хтось біг, хтось гнався.- Це ж за ним женуться! - зломивши руки, трохи не скрикнула вона і вся затіпалася.
Через хвилину все стихло, а через другу - вона побачила, як валка москалів бігом промелькнула повз кухонні вікна. Вона з ляку перехрестилась…- Господи, що це воно затівається, - скрикнула вона. - Що? що?-не менше злякано схопилася і Мот-ря, що досі спала на полу.- Тіточко, що там?
- Москалі, - упавшим голосом промовила Оришка.
- Москалі? чого москалі? чого їм треба?.. А Василь де? Де Василь, тітко? Він не приходив?
- Як не приходив? Був.
- Де ж він, де?
- Казав, піду у горниці, до панича пішов.
- У горниці? До панича? Чого? його покликано туди?
- Егеж, покликано, - нескоро, роздумуючи, як його сказати, одказала Оришка.
- Покликано? Пропав же він! - скрикнула Мотря.
- Та бог з тобою. Його панич кликнув, у місто має за чимсь послати.
- Ні-ні. Ви мене дурите, його у горниці кликнули, щоб його узяти! Ви мовчите?.. Боже мій! боже мій! Я зараз сама піду туди.- І Мотря почала швидко одягатись, прибиратись.
- Куди?-питала, дивлячись прикро на неї, Оришка.- Куди ти підеш? Хто тебе пусте?
- Хто ж мене не пусте? хто не пусте? Я й так піду, - і кинулась було з хати.
- Постій, - стаючи на дорозі їй, сказала Оришка.- Оханись! Не я тебе не пускатиму, другі не пустять.
- Хто другі?
- Москалі. Он усі входи й виходи зайняли.
Мотря неймовірно глянула на Оришку, та зразу, упавши на піл, так і залилася сльозами.
