Mybrary.info
mybrary.info » Книги » Проза » Классическая проза » Твори в 4-х томах. Том 4 - Хемингуэй Эрнест Миллер (книга читать онлайн бесплатно без регистрации txt) 📗

Твори в 4-х томах. Том 4 - Хемингуэй Эрнест Миллер (книга читать онлайн бесплатно без регистрации txt) 📗

Тут можно читать бесплатно Твори в 4-х томах. Том 4 - Хемингуэй Эрнест Миллер (книга читать онлайн бесплатно без регистрации txt) 📗. Жанр: Классическая проза. Так же Вы можете читать полную версию (весь текст) онлайн без регистрации и SMS на сайте mybrary.info (MYBRARY) или прочесть краткое содержание, предисловие (аннотацию), описание и ознакомиться с отзывами (комментариями) о произведении.
Перейти на страницу:

Відтоді як вони сіли на мілину, його не залишало почуття своєрідної полегкості. В першу мить він відчув потужний глухий удар, такий, наче то вдарило його самого. Але вдарило не об каміння, це він одразу зрозумів. Відчув руками, що стискали штурвал, та ступнями босих ніг. І перше враження було таке, ніби його поранило. А вже наступної миті з'явилось оте почуття полегкості, знайоме кожному, кого поранено в бою. Йому і далі здавалося, що то просто моторошний сон і що все воно вже було з ним колись. Але було зовсім не так, і тепер, коли катер сів на мілину, він відчував полегкість. Він знав, що ця полегкість лише тимчасова, але був задоволений і тим.

На місток піднявся Ара й сказав:

— Грунт добрий, Томе. Якорі сидять міцно, на великий ми накинули допоміжний лінь. Коли піднімемо його, можна буде швидко знятися. Обидва кормових теж підв'язали за лапи.

— Я бачив. Дякую.

— Не карайся, Томе. Може, ті сучі сини отам-таки, за ближчим островом.

— Я не караюся. Прикро тільки, що марно втрачаємо час.

— Це ж не те, що розбити машину чи потопити судно. Просто сидимо на мілині, чекаємо припливу.

— Авжеж.

— Обидва гвинти цілі. Катер цілий. Сів гепою на мул, ото й тільки.

— Авжеж. Я його посадив.

— Як сів, так і зніметься.

— Звісно, що зніметься.

— Томе, тебе щось тривожить?

— Що б мене мало тривожити?

— Та нічого. Просто я тривожуся, чи не тривожить тебе що-небудь.

— К бісу всі тривоги, — сказав Томас Хадсон. — Гукни Хіля, і йдіть униз. Доглянь там, щоб усі добре попоїли й не хнюпили носа. А потім вирушимо на берег і промацаємо той острів. Ото й усього діла.

— Ми з Віллі можемо їхати хоч зараз. Попоїсти ще встигнемо.

— Ні. Я поїду потім з Віллі й Пітерсом.

— Без мене?

— Так. Пітерс говорить по-німецькому. Тільки не кажи йому, що він поїде. Просто збуди й добре заправ кавою.

— А чого мені з вами не можна?

— Шлюпка в нас надто мала.

Хіль віддав йому великий бінокль і пішов униз разом з Арою. Томас Хадсон пильно роздивлявся в бінокль на острів, але високі мангри застували овид. Понад берегом, серед мангрових дерев росли й інші, ще вищі, і якби у схожій на підкову бухточці по той бік стриміла щогла шхуни, він її однаково б не розгледів. Від бінокля почало різати очі, й Томас Хадсон засунув його в футляр і, зачепивши ремінцем за гачок, поклав на стелаж для гранат.

Він був радий, що знову залишився на містку сам, і тішився полегкістю, яка випала йому хоч ненадовго. На обмілинах копошилося берегове птаство, і він згадав, як багато важили для нього птахи в дитинстві. Тепер він ставився до них по-іншому й ніколи не відчував бажання їх убивати. Йому пригадалося, як у ті давні дні він з батьком сидів у схованці на піщаній косі, виставивши поодаль бляшані пастки, і як птаство зліталося на оголені відпливом обмілини, і як він посвистував, підманюючи зграйки, що кружляли в повітрі. Посвист був сумовитий, і він оце й тепер свиснув, як тоді, і підманив одну зграйку. Та, наблизившись до застряглого на мілині катера, птахи круто повернули й полетіли геть шукати поживи.

Томас Хадсон знову взяв бінокль і оглянув обрій, але ніяких ознак шхуни не було видно. А може, вони подалися тим новим проходом у внутрішню протоку, подумав він. Добре було б, якби їх перехопив хтось інший. Тепер уже нам не взяти їх без бою. Вони не схочуть здатися жалюгідній шлюпці.

Він уже стільки часу намагався розгадати їхні задуми, що аж стомився. Нарешті я таки по-справжньому стомився, подумав він. Ну що ж, зате знаю, що мені належить робити, отже, все просто. Обов'язок — чудова річ. Не уявляю собі навіть, як би я міг без нього жити, відколи не стало Тома-молодшого. Ти міг би малювати, сказав він собі. Чи робити якесь інше корисне діло. Можливо, подумав він. Але виконувати обов'язок простіше. Це теж корисне діло, сказав він собі. І ти не заперечуй. Воно допомагає покінчити з усією тією нечистю. Задля цього ми всі й працюємо. А що буде далі — хто його знає. Ми переслідуємо тих негідників зовсім непогано, тож перепочинь десяток хвилин і виконуй далі свій обов'язок. Який там біс непогано, подумав він. Дуже добре переслідуємо.

— Ти будеш їсти, Томе? — гукнув до нього знизу Ара.

— Ні, друже, їсти мені не хочеться, — відказав Томас Хадсон. — А от холодного чаю вип'ю. Там є пляшка на льоду.

Ара подав йому пляшку. Томас Хадсон узяв її і прихилився до поруччя містка. Він пив з пляшки холодний чай і дивився на той. найбільший з навколишніх острівців, що лежав попереду. Тепер коріння прибережних мангрів було все на видноті, і здавалося, ніби острів стоїть на дибах. Потім він побачив ліворуч зграю фламінго. Вони летіли низько над водою, дуже гарні в світлі сонця. Їхні довгі шиї були похилені донизу, незграбні лапи випростані, а самі вони немов закляклі, і тільки рожеві з чорним крила раз по раз стріпувались, несучи їх до замуленої коси, що видніла попереду праворуч. Томас Хадсон дивився на них і милувався їхніми спрямованими вниз чорно-білими дзьобами й отією рожевою барвою, якої вони надавали небу і яка немов заслоняла собою химерну будову кожного окремо взятого птаха, але й кожен з них сам собою тішив око. Та коли птахи порівнялися з тим зеленим островом, Томас Хадсон побачив, що вся зграя рвучко повернула праворуч.

— Аро! — гукнув він униз. Ара піднявся на місток і сказав:

— Слухаю, Томе.

— Візьми три ninos із шістьма магазинами до кожного, десяток гранат та середню санітарну сумку і поклади в шлюпку. І, будь ласка, пришли сюди Віллі.

Фламінго вже були на обмілині далеко праворуч і заклопотано копирсалися в мулі. Томас Хадсон саме дивився на них, коли Віллі сказав:

— Ти глянь, скільки бісових фламінго.

— Вони летіли над островом, і щось їх там сполохало. Я певен, що з того боку стоїть або та шхуна, або якесь інше судно. Хочеш поїхати зі мною, Віллі?

— Ну звісно.

— Ти вже попоїв?

— Засуджений до страти добряче підобідав.

— Тоді йди допоможи Арі.

— Ара їде з нами?

— Ні, я беру Пітерса, бо він знає по-німецькому.

— А не можна замість нього Ару? Я не хочу бути в бою з Пітерсом.

— Може, Пітерс своєю німецькою мовою допоможе нам уникнути бою. Слухай, Віллі. Мені потрібні полонені. До того ж з ними лоцман, і я не хочу, щоб він загинув.

— Ти виставляєш багато умов, Томе. І це при тому, що їх там вісім чи, може, й дев'ять, а нас троє. Та й який біс знає, що з ними лоцман?

— Ми знаємо.

— Давай не будемо гратися в дрисляве благородство.

— Я питав тебе, чи хочеш ти їхати.

— Я їду, — сказав Віллі. — От тільки той Пітерс…

— Пітерс буде битися. Зроби ласку, пришли сюди Антоніо й Генрі.

— Ти думаєш, Томе, вони там? — спитав Антоніо.

— Я цілком певен.

— Томе, а мені з вами не можна? — спитав Генрі.

— Ні. Шлюпка вміщає тільки трьох. Якщо з нами щось станеться, постарайся прошити шхуну із п'ятдесяток, коли вона спробує втекти з початком припливу. Потім знайдете її в отій довгій затоці. Вона буде пошкоджена. А може, й не дійде аж туди. Якщо пощастить, захопіть полоненого, одвезіть на Кайо-Франсес і здайте під розписку.

— Чи не міг би я поїхати замість Пітерса? — спитав Генрі.

— Ні, Генрі. Ти вже пробач, але він говорить по-німецькому. Команда в тебе добра, — мовив він до Антоніо. — Якщо з нами все буде гаразд, я залишу Віллі й Пітерса на шхуні з чим там приведеться, а сам привезу шлюпкою полоненого.

— Наш останній полонений не довго дихав.

— Постараюся привезти справного, міцного й здорового. Ідіть наниз і догляньте, щоб усе там було як слід. А я хочу трохи подивитися на отих фламінго.

Він стояв на містку й дивився на рожевих фламінго. Річ тут не тільки в забарвленні, думав він. Не тільки в поєднанні чорного з ясно-рожевим. Головне — їхня величина і те, що окремі частини тіла в них потворні, але в цілому химерно-прекрасні. Мабуть, це дуже давня порода птахів, що дійшла до нас із глибокої минувшини.

Перейти на страницу:

Хемингуэй Эрнест Миллер читать все книги автора по порядку

Хемингуэй Эрнест Миллер - все книги автора в одном месте читать по порядку полные версии на сайте онлайн библиотеки mybrary.info.


Твори в 4-х томах. Том 4 отзывы

Отзывы читателей о книге Твори в 4-х томах. Том 4, автор: Хемингуэй Эрнест Миллер. Читайте комментарии и мнения людей о произведении.


Уважаемые читатели и просто посетители нашей библиотеки! Просим Вас придерживаться определенных правил при комментировании литературных произведений.

  • 1. Просьба отказаться от дискриминационных высказываний. Мы защищаем право наших читателей свободно выражать свою точку зрения. Вместе с тем мы не терпим агрессии. На сайте запрещено оставлять комментарий, который содержит унизительные высказывания или призывы к насилию по отношению к отдельным лицам или группам людей на основании их расы, этнического происхождения, вероисповедания, недееспособности, пола, возраста, статуса ветерана, касты или сексуальной ориентации.
  • 2. Просьба отказаться от оскорблений, угроз и запугиваний.
  • 3. Просьба отказаться от нецензурной лексики.
  • 4. Просьба вести себя максимально корректно как по отношению к авторам, так и по отношению к другим читателям и их комментариям.

Надеемся на Ваше понимание и благоразумие. С уважением, администратор mybrary.info.


Прокомментировать
Подтвердите что вы не робот:*