Iз секретiв поетичної творчостi - Франко Иван Яковлевич (версия книг .txt) 📗

Поклони тяжкiї б' ю ч и…

Взяли Петруся молодого

Та в город в путах одвезли.

Його недовго мордували -

В кайдани добре закували,

Переголили про запас;

Перехрестивсь, оттак убраний,

I поволiк Петрусь кайдани, -

i побачите, що кожде слово, пiдчеркнене мною, в грунтi речi апелює до нашого дотикового змислу, хоча поет не силкується тут компонувати нiяких незвичайних поетичних образiв, а тiльки оповiдає, бачиться, зовсiм сухо, попросту. Та власне для того, що його оповiдання має в собi таку силу змислових образiв i що всi тi образи б'ють у одну точку, власне в змисл нашого дотику, ми, читаючи його, чуємо якийсь широкий подих, якусь гармонiю, щось немов тиху, але сильну течiю великої рiки. Далi ми бачимо, як поет, бажаючи викликати в нашiй душi вiдмiнне почуття, напр., неспокою, тривоги, гнiву тощо, громадить i кидає поруч образи також змисловi, але такi, що шарпають нараз рiзнi змисли i не дають увазi спиниться нi на однiм.

Досi ми роздивляли роль так званих нижчих з естетичного погляду змислiв у поетичнiй творчостi. Тепер перейдемо до т. зв. вищих змислiв, тобто таких, що мають i поза поезiєю виробленi спецiальнi для себе вiддiли штуки: слух - музику, а зiр - малярство. Наша задача тут комплiкується, бо обiк такого роздивлення ролi даного змислу, як досi, нам прийдеться хоч трохи зазначити вiдносини спецiальної артистичної творчостi того змислу до поезiї i навпаки. От тим-то ми присвятимо кождому з тих змислiв окремий роздiлок своєї працi.

2. ПОЕЗIЯ I МУЗИКА

Роль слуху в нашiм психiчнiм життi безмiрно велика. Свiт тонiв, гукiв, шелестiв, тишi - безмежний; вiн дає звiрам i людям першу можнiсть порозумiватися, передавати собi взаїмно враження i бажання. У людей на його основi виробилася мова, перша i дуже багата, хоч, буквально беручи, на повiтрi збудована скарбiвня людських досвiдiв, спостережень, поглядiв i чуття, людської цивiлiзацiї. Змисл слуху, в контрастi до змислу дотику, дає нам пiзнати цiлi ряди явищ моментальних, невловимих, летючих, цiлi ряди змiн наглих i сильних, що вражають нашу душу; до поняття твердостi, постiйностi, форм, мiсця вiн додає поняття перемiни, часу. Не диво, що i в поезiї сей змисл грає велику роль, що поетовi дуже часто приходиться апелювати до нього, тим бiльше що поезiя загалом первiсне була призначена для нього, була спiвом, рецитацiєю, оповiданням, грою.

Та ба! З того самого джерела виплила i на тiй самiй основi розвилася ще одна артистична дiяльнiсть людського духу - музика. Якi ж взаємини добачаємо мiж сими двома творчостями? В чiм вони сходяться, чим рiзняться одна вiд одної?

Ми вже зазначили, що початок обох був спiльний. Тут додамо, що сей початок значно старший вiд самого iснування чоловiка на землi, бо вже в звiрячiм свiтi ми знаходимо i початки мови яко способу порозумiння мiж собою, i початки музики як вислову чуття. У давнiх людей поезiя i музика довго йшли рука об руку, поезiя була пiснею, переходила з уст до уст не тiльки в певнiй ритмiчнiй, але також в певнiй невiдлучнiй вiд ритму музикальнiй формi. Роздiл поезiї вiд музики доконувався звiльна, в мiру того як чоловiк винаходив рiзнi музикальнi iнструменти, -що позволяли репродукувати i продукувати тони i мелодiї механiчним способом, незалежно вiд людського голосу.

Та на тiм спiльнiм походженнi майже й кiнчиться схожiсть мiж поезiєю i музикою. Нинi поезiя доходить до нашої свiдомостi тiльки в виїмкових випадках через слух - на концертах та декламацiйних вечерках i т. i. Переважно ми читаємо поетичнi твори, приймаємо їх при помочi зору. Коли музика апелює тiльки до нашого слуху, самими чисто слуховими враженнями силкується розворушити нашу фантазiю i наше чуття, то поезiя властивими їй способами торкає всi нашi змисли. Коли музика б'є переважно на наш настрiй, може викликати веселiсть, бадьорiсть, сум, тугу, пригноблення, отже, переважно грає, так сказати б, на нижчих регiстрах нашого душевного iнструменту, там, де свiдоме граничить з несвiдомим, то поезiя порушується переважно на горiшнiх регiстрах, де чуття межує з рефлексiєю, з думкою i абстракцiєю i не раз замiтно переходить в домену чисто iнтелектуальної працi. Властиво доменою музики є глибокi та неяснi зворушення, доменою поезiї є бiльш активний стан душi, воля, афекти, - звiсно, не виключаючи й моментальних настроїв. Деякi слуховi явища з натури своєї недоступнi для музикального представлення, напр., враження тишi; музика може користуватися ним тiльки в дуже обмеженiй мiрi в формi пауз, тобто моментальних контрастiв; поезiя має змогу репродукувати в нашiй душi i се враження в довiльнiй довготi i силi..

Та перейдемо до прикладiв; вони покажуть нам наглядно, як поводиться поет зi слуховими враженнями i, може, позволять нам провести розпiзнання границь мiж поезiєю i музикою ще пару крокiв далi. Вiзьмемо хоч би перший уступ Шевченкової "Причинної", а власне тi рядки, де поет малює словами рiзнороднi гуки, з яких складається буря:

Реве та стогне Днiпр широкий,

Сердитий вiтер завива…

Ще третi пiвнi не спiвали,

Нiхто нiде не гомонiв,

Сичi в гаю перекликались

Та ясен раз у раз скрипiв.

В першiй i останнiй парi рядкiв зiбрано тут кiлька сильних слухових образiв - рев великої рiки, свист i виття вiтру, крик сичiв, скрип дерева - все ефекти чисто музикальнi i доступнi для чисто музикального трактування. Але середня пара рядкiв? Там також є слова, що апелюють до нашої слухової пам'ятi: пiвнi спiвають, люди гомонять. Та ба, при однiм i другiм з тих слiв є, сказати б по-музи-кальному, касiвник, слiвце "не", котре вказує власне на брак даного враження, немов телефонує до нашої душi:

"З сим враженням дати спокiй". Пощо запотребилося се поетовi? Пощо ся "слiпа тривога" - торкнути наш змисл i зараз же сказати йому: нi, нi, сього не треба? Чи, може, тiльки для заповнення люки? Нi! Се дуже iнтересний при-мiр, як поет при помочi таких слiпих алярмiв до нашого слухового змислу викликає в нашiй уявi зовсiм iнший, не слуховий, хоч первiсне на пiдставi слуху вкрiплений в душi образ - часу, пори, коли вiдбувається подiя балади. Правда, вiн мiг би зробити се коротше, немов конвенцiйною монетою, сказати: пiвнiч, та й годi, але вiн волiв покласти тут нестемпльоване золото поезiї, обiйти абстракт, репродукувати його змисловими образами. Для музики ся процедура зовсiм недоступна.

В тiй самiй баладi маємо далi знов цiлий ряд слухових образiв, котрими поет характеризує український ранок:

Защебетав жайворонок,

Угору летючи;

Закувала зозуленька,

На дубу сидючи.

Защебетав соловейко.

Пiшла луна гаєм.

Пiшов шелест по дiбровi,

Шепчуть густi лози…

Тут для мене менше iнтересний контраст мiж тими тонами, якi тепер викликає поет в нашiй душi, i тими, якi викликав з початку твору; сей контраст зовсiм натуральний, i його можна би ще значно змiцнити; порiвняй, напр., отсей опис ранку з тим, який є в Квiтчинiй "Марусi", де, характеризуючи спiв соловейка, приведено цiлий словник ономатопоетичних слiв, значить, поет наробив багато шуму, трiскоту, ляскоту, але забув про найважнiше - про чуття i настрiй нашої душi, для котрого вистарчить одне слово, так, як у Шевченка, але для котрого цiлий словник має таке значення: як коновка зимної води, вилита зненацька на голову сентиментальному парубковi. Щире, глибоке чуття берегло Шевченка вiд усяких таких вискокiв. Але, як сказано, не те головно iнтересно в тiм простенькiм описi українського ранку, а те, що поет, зовсiм аналогiчно до опису-бурливої ночi, i тут до змалювання погiдного, тихого ранку бере переважно слуховi, музикальнi образи. Шевченко не раз описував ранок в українськiм селi, але нiде в такiй мiрi не послуговувався музикальними мотивами, як власне тут. Я певний, що се сталося несвiдомо. Видно, що цiла балада вилилася у Шевченка з одного iмпульсу, з одного сильного душевного настрою; слухова пам'ять, розворушена сильними враженнями, зiбраними в першiм уступi, тепер силою природної, але несвiдомої реакцiї пiддала поетовi контрастовi, немов суплементарнi, але також переважно музикальнi образи для змалювання ранку. Поет-дилетант, такий, що творить розумом, був би вже давно забув про початок i був би тут розсипав перед нами щедрi колористичнi ефекти, - Шевченко ледве зазначує їх у трьох рядках: "Чорнiє гай над водою", "червонiє за горою" i "засинiли понад Днiпром високi могили". Головне тло малюнка - музикальне, так само, як було музикальне тло першого.