Камінний господар - Украинка Леся (читать книги бесплатно полностью без регистрации .txt) 📗
(торкаючи гостевого кубка своїм)
Вiчний спокiй!
С т а р а г р а н д е с а
(що сидить праворуч донни Анни. Стиха, нахилившись до господинi)
Я мало знаю їх, тих де Маранья, - чи се не дон Жуан?
А н н а
Йому наймення
Антонiо-Жуан-Луїс-Уртадо.
С т а р а г р а н д е с а
Ах, значить - се не той…
Д о н н а К о н с е п с ь й о н
(наслухає сю розмову, iронiчно всмiхається, нишком до сусiдки)
Якраз той самий!
С т а р и й г р а н д
(до сусiда свого, молодшого гранда)
Чи ви не знаєте, чим де Маранья так переважив нас, що без намислу на чiльнiм мiсцi сiв?
М о л о д ш и й г р а н д
(похмуро)
Не знаю, справдi.
С т а р и й г р а н д
Запевне, тим, що честь його нова, а наша вже зостарiлась.
М о л о д ш и й г р а н д
Запевне.
Д о н н а К о н с е п с ь й о н
(до дон Жуана, голосно)
Послухайте, сеньйоре де Маранья, я вас не встигла розпитати вчора, - не хтiла вам перебивать розмови, коли ви потiшали донну Анну на гробi мужа, - а проте цiкаво менi довiдатись, який же саме ви родич їй? Запевне, брат у перших?
Д о н Ж у а н
Нi, ми зовсiм не родичi.
Д о н н а К о н с е п с ь й о н
Ах, так?..
Але яке в вас добре, чуле серце!
Є наказ, правда, i в письмi святому:
"Зажурених потiш…"
А н н а
(трохи пiдвищеним голосом)
Свояцтво миле!
Дозвольте вам тепера пояснити, чому се я таким ладом незвиклим врядила сю вечерю…
(До дон Жуана).
Ах, пробачте, ви мали щось казати?
Д о н Ж у а н
Нi, прошу, провадьте вашу мову, донно Анно.
А н н а
(до лицарiв)
Коханi свояки, скажiть по правдi, чи я коли чим схибила повагу iмення роду вашого?
Л и ц а р i
Нiчим!
А н н а
(до дам)
Своячки любi, вам найкраще знати, як потребує жiнка молода поради й захисту в ворожiм свiтi.
А де ж поради й захисту шукати вдовi, що не покликана вiд бога вступити в стан чернечий найсвятiший?
Ослона тая, що менi постачив серпанок жалiбний, тонка занадто, щоб люди не могли мене дiткнути колючим осудом, хоч i невинну.
Скажiть менi, у кого й де я маю шукати оборони?
Д о н н а К о н с е п с ь й о н
Ох, найкраще, коли зовсiм її шукать не треба!
Д о н Ж у а н
Ще краще - колючкам не потурати i не давать їм на поталу волi.
Н а й с т а р i ш и й г i с т ь
(дивлячись проникливе на дон Жуана)
Своячка наша має повну волю чинити все, що не плямує честi iмення де Мендозiв. А якби хто iнший заважав своячцi нашiй держати високо ту честь, - хай знає, що є в родинi лицарiв багато, i всi їх шпаги до послуги дамi.
Д о н Ж у а н
Вона багато шпаг не потребує, поки у мене є оця одна!
(Витягає свою шпагу до половини з пiхви).
Н а й с т а р i ш и й г i с т ь
(до Анни)
Чи вам доволi однiєї шпаги для оборони?
Д о н Ж у а н
Як не досить шпаги, то я знайду ще й iншу оборону.
Н а й с т а р i ш и й г i с т ь
(знов до Анни)
Вiн має право се казати?
А н н а
Так.
Н а й с т а р i ш и й г i с т ь
Менi здається, ми в сiм домi зайвi.
(Встає, за ним iншi гостi).
Сеньйор маркiз, як бачте, ще не зважив, котору форму оборони вибрать.
Та краще се зробить на самотi, анiж прилюдно. А рiшинець, певне, нам оголосять не пiзнiш, як завтра, або вже ми його сами вгадаєм.
(Вклоняється Аннi, за ним усi гостi, рушають iз свiтлицi).
Донна Анна i дон Жуан лишаються сами.
Д о н Ж у а н
От i замкнулася камiнна брама!
(Гiрко, жовчно смiється).
Як несподiвано скiнчилась казкаї
З принцесою i лицар у в'язницi!..
А н н а
Чи то ж кiнець лихий - собi дiстати з принцесою i гордую твердиню?
Чого ж нам думати, що се в'язниця, а не гнiздо - спочин орлинiй парi?
Сама звила я се гнiздо на скелi, труд, жах i муку - все переборола i звикла до своєї високостi.
Чому не жити й вам на сiм верхiв'ї?
Адже ви знаєте крилатий дух - невже лякають вас безоднi й кручi?
Д о н Ж у а н
Мене лякає тiльки те, що може зломити волю.
Ан н а
Волi й так немає,
її давно забрала вам Долорес.
Д о н Ж у а н
О нi! Долорес волi не ламала!
Вона за мене душу розп'яла i заколола серце!
А н н а
А для чого?
Щоб вам вернути знов громадськi пута, колись такi ненавиднi для вас!
Д о н Ж у а н
О, певне, я б 'не витримав їх довго, якби не ви. Я б розрубав їх знову, коли iнакше з них нема визволу.
А н н а
Хто самохiть їх прийме хоч на мить, тому навiк вони вгризуться в душу - я добре знаю се, менi повiрте! - i вже їх скинути з душi не можна, та можна силою й завзяттям духа зробити з них ланцюг потужний влади, що вже й громаду зв'яже, наче бранку, i кине вам до нiг! Я вам кажу: нема без влади волi.
Д о н Ж у а н
Хай i так.
Я владу мав над людськими серцями.
А н н а
Так вам здавалося. А тi серця вiд влади вашої лиш попелiли i внiвець оберталися. Єдине зосталось незруйноване - моє, бо я вам рiвня.
Д о н Ж у а н
Тим я так змагався, щоб вас подужати!
А н н а
I то даремне.
Хiба ж не краще нам з'єднати силу, щоб твердо гору ту опанувати, що я на неї тяжко так здiймалась, а вам - доволi тiльки зняти персня з мiзинця i менi його вiддати.
Д о н Ж у а н
Долорес персня маю вам вiддати?!
А н н а
Чом нi? Таж я Долорес не вбивала.
Се ви поклали в сьому домi трупа, що мусив би лежати межи нами неперехiдним i страшним порогом.
Але готова я переступити i сей порiг, бо я одважна зроду.
Д о н Ж у а н
Багато в чiм мене винують люди, але одвагу досi признавали i друзi й вороги.
А н н а
Її в вас досить, щоб вихiд прорубати з сього дому,
Вас не злякають шпаги де Мендозiв, того я певна.
Д о н Ж у а н
Як же з вами буде?
А н й а
Що вам до того? Мною не журiться.
Найгiрше лихо - легше, анiж помiч нещира, вимушена.
Д о н Ж у а н
Ось мiй перстень!
(Здiймає персня з мiзинця i дає Аннi).
А н н а
(мiняється з ним перснями)
Ось мiй. А хутко я вам подарую iнакший: щоб печатi прикладати до командорських актiв.
Д о н Ж у а н
Як то?
А н н а
Так.
Я вам здобуду гiднiсть командорську.
Бо вже ж обранець мiй не стане низько в очах лицарства й двору. Всi те знають, що лицарем без страху ви були i в тi часи, коли були банiтом, а вже тепер ви станете зразком усiх чеснот лицарських - вам се легко…
Д о н Ж у а н
(впадає в рiч)
По-вашому, се легко - утопитись у тiм бездоннiм морi лицемiрства, що зветься кодексом чеснот лицарських?
А н н а
Доволi вже порожнiх слiв, Жуане!
Що значить "лицемiрство"? Таж признайте, що й ви не все по щиростi чинили, а дещо й вам траплялось удавати, щоб звабити чиї прекраснi очi, то вiдки ж се тепер така сумлiннiсть?
Чи, може, тут мета вам зависока?
Д о н Ж у а н
(в задумi)
То се я мав би спадок одiбрати пiсля господаря твердинi сеї?..
Як чудно… лицар волi - переймає до рук своїх тяжкий таран камiнний, щоб городiв i замкiв добувати…
А н н а
Ви, лицар волi, як були банiтом, були бандитом.
Д о н Ж у а н
Я ним бути мусив.
А н н а
А, мусили? То де ж була та воля, коли був примус бити й грабувати, щоб вас не вбили люди або голод?
Я в тiм не бачу волi.
Д о н Ж у а н
Але владу, признайте, мав я.
А н н а
Нi, не признаю!
Було "взаємне полювання" тiльки, - я пам'ятаю, як ви се назвали, так бути ж ловчим не велика честь!
Ви ще не знаєте, що значить влада, що значить мати не одну правицю, а тисячi узброєних до бою, що можуть i скрiпляти й руйнувати всесвiтнi трони, й навiть - здобувати!
Д о н Ж у а н
(захоплений)
Се горда мрiя!
А н н а
