Габрієла - Амаду Жоржи (читать книги онлайн полностью без регистрации TXT) 📗
І тоді всім закортіло побачити творця цих страв, чиї золоті руки створили такі смачні наїдки. Жоан Фулженсіо підвівся і пішов на кухню по Габрієлу. Вона з'явилася з усмішкою, в хатніх капцях, у синій бумазеєвій сукні і білому фартусі, з червоною трояндою в косах. Суддя заволав:
— Габрієла!
Насіб голосно повідомив:
— Я знову найняв її куховаркою...
Жозуе заплескав у долоні, Ньо-Гало також, дехто встав з-за столу і підійшов до неї привітатися. Вона усміхалась, опустивши очі; коси її були підв'язані стрічкою.
Мундіньйо Фалкан прошепотів на вухо Арістотелесу, що сидів поруч:
— Уміє цей турок жити...
Плантація Габрієли
Роботи в бухті, що кілька разів припинялися, були зрештою завершені. Новий канал, глибокий і прямий, було прокладено. По ньому могли плавати, не ризикуючи потрапити на мілину, пароплави компаній «Ллойд», «Іта», «Баїняна», а основне, могли заходити в порт і вантажити какао великі торговельні кораблі.
Як пояснив головний інженер, роботи дещо затягнулися через численні труднощі і перешкоди. Звичайно, він не мав на увазі неполадок, пов'язаних з прибуттям буксирів і фахівців, або тієї ночі, коли лунали постріли і в кабаре билися пляшками, або загрозу вбити інженера, яка лунала на початку робіт. Він мав на увазі сипучі піски бухти: під дією припливів і відпливів, вітрів, бур вони пересувалися, змінюючи глибину фарватеру, замулювали його і за кілька годин зводили нанівець роботу кількох тижнів. Доводилося терпляче все розпочинати заново, змінювати по кільканадцять разів план каналу, відшукуючи ділянки з тривкішим дном. Зрештою, інженери на якусь мить поставили під сумнів можливість успіху, їх заполонила зневіра, а найпесимістичніше настроєні жителі міста повторювали докази консерваторів у виборчій кампанії, що бухта Ільєуса — нерозв'язна проблема.
Відпливли буксири і драги, виїхали інженери і техніки. Проте одна землечерпалка залишилася в порту для постійного чергування, щоб, коли буде нагальна потреба, зразу ж вступити в боротьбу з рухомими пісками і підтримувати новий канал у стані, що дозволяв би прохід пароплавів з глибокою посадкою.
Великим прощальним святом із щедрою випивкою, яке почалося в «Комерційному ресторані» і закінчилося в «Ельдорадо», було відзначено подвиг інженерів, їхню упертість, їхню професійну майстерність. Доктор виголосив промову, котра ще раз підтвердила його ораторський талант. Він порівнював головного інженера з Наполеоном, але «Наполеоном, що бореться за мир, прогрес, який переміг, здавалось би, непереможне море, зрадливу річку, піски і люті бурі, ворожі щодо цивілізації». Тепер інженер може з гордістю спостерігати з вершини маяка на острові Пернамбуко порт Ільєус, «звільнену ним від рабства бухту, відкриту для всіх вимпелів і всіх пароплавів завдяки інтелекту і відвазі благородних інженерів і вмілих техніків».
Благородні інженери і вмілі техніки з жалем покидали місто і коханок. В порту ридали жінки, обнімаючи матросів, що відпливали з Ільєуса. Одній з них — вагітній — матрос заприсягався, що повернеться. Головний інженер віз із собою сулію першокласної кашаси «Кана де Ільєус» і мавпу жупара, щоб згадувати в Ріо цей край легкого заробітку, подвигів і важкої праці.
Вони виїхали, а потім розпочалися дощі, які пішли в цьому році вчасно, значно раніше свята святого Жорже. Какаові плантації квітли, тисячі молодих дерев дали перший врожай; передбачалося, що новий урожай перевершить минулорічний, що ціни піднімуться і грошей у місті та селищах побільшає,— так, країна не мала прибутковішої культури від какао.
З тротуару перед баром «Везувій» Насіб бачив схожі на маленьких забіякуватих півнів буксири, що, розтинаючи морські хвилі, тягнули драги на південь. Чи давно вони прибули, а ось уже від'їжджають, і за цей час стільки подій відбулося в Ільєусі... Старому полковникові Раміро Бастосу так і не довелося побачити великих пароплавів, що заходять у порт. Тепер він з'являвся на спіритичних сеансах, ставши пророком після того, коли його дух звільнився від смертної оболонки. Раміро давав поради людям зони какао, проповідував добрість, всепрощення, терпіння. Так принаймні стверджувала дона Армінда, компетентна в цих суперечливих і таємничих питаннях. Ільєус помітно змінився протягом цих кількох місяців, таких насичених подіями. Щодня траплялася яка-небудь новина: відкривались нові відділення банку, нові представництва південних фірм і навіть іноземних компаній, крамниці, споруджувались нові будинки. Нещодавно на Уньані, в старому двоповерховому будинку, розмістилась спілка ремісників і робітників; при цій спілці було організовано школу, в якій юнаки з бідних родин оволодівали ремеслом теслярів, мулярів, шевців. Там же було відкрито початкову школу для дорослих, де навчалися портові вантажники, пакувальники какао, робітники шоколадної фабрики. На відкритті школи, де були присутніми найзнаменитіші громадяни Ільєуса, швець Феліпе виступив з промовою. Плутаючи португальську мову з іспанською, він виголосив, що починається ера робітників, що доля світу тепер в їхніх руках. Це твердження виявилося таким дивовижним, що всі присутні, не надавши йому значення, зааплодували, навіть Маурісіо Каїрес, навіть полковники, власники величезних земельних угідь і тисяч людей, що гнули на них спину.
І Насіб у цей час жив бурхливим та повнокровним життям: він одружився і розлучився, його справи йшли успішно, потім йому загрожував крах, він спізнав пристрасть і радість, що замінилися порожнечею, відчаєм, стражданнями. Спершу він був надмірно щасливим, потім надмірно нещасним, тепер же все увійшло в русло — плинуло тихо і розмірено. Життя в барі поступово увіходило в колишні рамки; як і раніше, коли щойно з'явилася Габрієла, відвідувачі залишалися в барі, аби випити зайву чарку аперитиву, а дехто ішов снідати в ресторан. «Везувій» процвітав, Габрієла, з трояндою в косах, опівдні спускалася із кухні на другому поверсі і проходила, усміхаючись, між столиками. Їй говорили двозначності, кидали на неї хтиві погляди, брали за руку; ті, що були нахабнішими, ляпали п'ятірнею по крутих стегнах. Доктор називав Габрієлу «моя дівчинка». Всі вихваляли мудрість Насіба, який, зберігши достоїнство і добробут, виплутався із складного і заплутаного становища. Араб розгулював поміж столиками, інколи затримувався, щоб послухати новини і самому перекинутися словом. Він підсідав до Жоана Фулженсіо і Капітана, до Ньо-Гало і Жозуе, до Рібейріньйо і Амансіо Леала. Здавалося, що святий Жорже сотворив чудо і час відступив назад, не було зроблено ніякісіньких помилок, не трапилося нічого сумного. Мабуть, лише відкриття ресторану і відсутність Тоніко Бастоса, цього приборкувача жіночих сердець, який остаточно перебазувався в «Золоту горілку» і пив там свій гіркий аперитив, нагадували про те, що сталося.
Виявилось, що, відкривши ресторан, Мундіньйо і Насіб лише розумно вклали капітал, який давав певний, хоча й досить скромний, прибуток. Ресторан не став надто вигідною справою, як вони передбачали. За винятком тих днів, коли в порту зупинялися транзитні кораблі, відвідувачів у ресторані було мало, тому-то нерідко готувався лише сніданок. Місцеві жителі, як водилося, харчувалися дома. Тільки інколи, спокушені стравами Габрієли, вони — або чоловіки, або цілі родини — приходили поснідати, щоб урізноманітнити своє меню. Постійних відвідувачів можна було порахувати на пальцях: Мундіньйо, майже завжди із запрошеними, Жозуе, вдівець Пассос. А ось вечорами, коли в залі ресторану йшла гра, відвідувачів зразу ставало більше. На п'яти-шести столах грали в покер, в «сім з половиною», в «біску». Габрієла готувала на вечерю закуски і солодощі, вино лилося річкою. Насіб мав прибуток з кожного кону. І досить часто йому не давало спокою запитання: чи є Мундіньйо компаньйоном і в цій долі прибутку? Очевидно, ні, тому що експортер вклав капітал у ресторан, а не в ігрову залу. А може, й так, невдоволено розмірковував Насіб, коли взяти до уваги, що орендна платня за приміщення вносилась ними разом, а також те, що столи, стільці, посуд і келихи були їхньою спільною власністю. Увечері прибутки були чималі, вони компенсували мізерність і непостійність денної виручки. Насіб хотів би увесь прибуток від гри залишати собі, але остерігався невдоволення з боку експортера, тому вирішив якнайскоріше поговорити з ним на цю тему.
