Діти капітана Гранта (др. перевод) - Ве?рн Жу?ль Ґабріе?ль (книги онлайн полностью .txt) 📗
- Земля! - закричав Джон Манглс.
Цей крик збудив його товаришів, вони вибігли на палубу й мовчки дивились на берег, який вже чітко вимальовувався на обрії. Гостинний чи ворожий, він мусив дати їм притулок.
- Де Вілл Галлей? - спитав Гленарван.
- Я не знаю, сер, - відповів Джон Манглс.
- А матроси?
- Зникли десь, як і він.
- І, безперечно, п’яні, як і він, - докинув Мак-Наббс.
- Треба їх знайти, - сказав Гленарван, - адже не можна покинути їх на судні.
Мюльреді й Вільсон зійшли вниз у кубрик і за дві хвилини повернулися. Там було порожньо. Тоді вони оглянули долішню палубу й все судно аж до самісінького трюму, але Вілл Галлей та його матроси мов за водою пішли.
- Як! Нікого? - здивувався Гленарван.
- Чи не попадали вони, бува, в море? - висловив припущення Паганель.
- Може й так, - озвався Джон Манглс, дуже занепокоєний цим зникненням. - До човна, - кинув він по тому, поспішаючи на корму.
Вільсон і Мюльреді метнулися за ним, аби спустити ялика на воду. Але ялика не було - він так само щез.
Розділ V
МАТРОСИ МИМОВОЛІ
Вілл Галлей і його команда, скориставшись з того, що ніч була темна, а пасажири поснули, втекли з брига на єдиному човні, який ще на ньому зберігся. Щодо цього не могло бути й найменшого сумніву. Капітан, зобов’язаний залишати судно останнім, покинув його перший.
- Ці мерзотники втекли, - сказав Джон Манглс. - Ну що ж, тим ліпше для нас. Тепер ми позбулися прикрих сцен.
- І я так гадаю, Джоне, - відповів Гленарван. - До того ж на нашому судні є капітан і сміливі, хоч і не дуже вправні матроси, ваші товариші. Командуйте, ми готові вас слухати!
Майор, Паганель, Роберт, Вільсон, Мюльреді, навіть Олбінет зустріли Гленарванові слова оплесками і, вишикувавшись на палубі, чекали розпоряджень Джона Манглса.
- Що треба робити? - спитав Гленарван.
Молодий капітан подививсь на море, на поламані щогли і, по хвилі роздуму, мовив:
- У нас є два способи, сер, вийти з цієї скрути: підняти судно й вийти в море або ж добратися до берега на плоту, котрий побудувати неважко.
- Якщо бриг можна зняти з рифів, - сказав Гленарван, - знімемо його. Це найкращий вихід, чи ж не так?
- Згоден з вами, сер, бо, навіть діставшись до землі, що ми робитимемо без жодних засобів пересування?
- На берег краще не висідати, - докинув Паганель. - Новозеландцям довіряти не можна.
- Тим більше, - сказав Джон, - що ми дуже відхилились від нашого курсу. Через недбалість Галлея нас відкинуло на південь, це очевидно. О дванадцятій годині я зроблю виміри, і коли ми справді опинились південніше Окленда, то спробую дійти до нього на “Макарі” попід берегом.
- Але ж бриг має пошкодження, зауважила леді Гелена.
- Я вважаю, вони не надто серйозні, пані, - відповів Джон Манглс. - Замість зламаної фок-щогли я поставлю тимчасову, й ми попливемо, поволі, звичайно, проте в потрібному напрямку. Коли ж виявиться, на лихо, що корпус брига пробитий і взагалі його не можна зняти з рифів, доведеться скоритись обставинам і плисти на плоту до берега, а там прямувати до Окленда сухопуттям.
- Огляньмо ж насамперед судно, - сказав майор. - Це найважливіше.
Гленарван, Джон Манглс і Мюльреді одчинили важку ляду й спустилися в трюм. Там безладними купами лежало щось із двісті тонн чиненої шкіри. За допомогою талів, припасованих до великого штага врівні з лядою трюму, пересувати паки з шкірою було неважко. Джон наказав негайно викинути в море частину вантажу, аби облегшити судно.
По трьох годинах важкої праці добрались врешті до днища брига. Виявилось - в обшивці лівого борту розійшлося два шви. А що “Макарі” ліг на правий бік, то лівий з усіма пошкодженнями виступив назовні. Отже вода не могла проникнути у трюм. Вільсон, зашпаклювавши спершу клоччям, закрив усе ж таки ці шпари мідним листом і старанно поприбивав його цвяшками.
Спустивши лота, пересвідчились: в трюмі води не більше двох футів. Її легко можна було викачати помпами і в такий спосіб полегшити судно.
По тому уважно оглянули весь корпус брига. Джон упевнився, що він не надто постраждав од удару об рифи. Можливо, частина фальшкіля загрузла й залишиться в піску, але без неї врешті можна обійтися.
Оглянувши бриг усередині, Вільсон пірнув у воду, щоб з’ясувати положення судна на мілині.
“Макарі”, повернений носом до північного заходу, лежав на піщаній мулистій мілині, котра майже навсторч спускалась у море. Долішня частина форштевня й дві третини кіля глибоко загрузли в піску. Решта судна аж до ахтерштевня занурилась у воду, глибина якої сягала до п’яти брасів. Отже стерно не застрягло й рухалось вільно. Джон з задоволенням упевнився, що знімати його не потрібно й скористатися ним можна при першій нагоді.
В Тихому океані приплив звичайно не дуже високий, проте Джон Манглс сподівався, що прибутна вода допоможе зняти “Макарі” з мілини. Бриг осів приблизно за годину до того, як приплив досяг найвищого рівня. Під час відпливу крен правого борту дедалі зростав. О шостій годині ранку, за найбільшого спаду води, вій дійшов свого краю; бриг не хилився більше, й підпирати його вже не було потреби. Це давало можливість заощадити реї і рангоутне дерево, що ним Джон збирався обладнати тимчасову фок-щоглу. Залишилось спробувати, чи вдасться підняти “Макарі” з мілини. Підготовчі заходи потребували довгої й важкої праці, яку неможливо було завершити до нового припливу, тобто до дванадцятої години з чвертю. Тож вирішили тільки подивитися, як подіє прибутна вода на вивільнену частину брига, а вже за наступного припливу зібратися на силах, аби визволити “Макарі”.
- До роботи! - дав команду Джон Манглс.
Доброхітні матроси приготувались виконати його розпорядження. Джон наказав насамперед згорнути вітрила на гітовах. Майор, Роберт і Паганель, під керівництвом Вільсона, видерлись на марс. Напнутий вітром грот-марсель став би на заваді звільненню брига, його конче треба було згорнути, і це так-сяк спромоглися зробити. Після впертої й важкої для назвичних рук роботи, спустили грот-брам-стеньгу. Малий Роберт, верткий, наче кішка, і сміливий, як юнга, багато допоміг у цій складній операції.
Тепер залишалося кинути якір, а може, навіть і два, за корму брига, на лінії кіля. Сила тяги, діючи на якір, мусила допомогти зрушити з місця “Макарі” під час припливу. Зробити це анітрохи не важко, коли на судні є човен. На ньому якір одвозять до заздалегідь вибраного місця й спускають у воду. Але на “Макарі” бракувало човна, і доводилось якось його замінити.
Гленарван досить добре знався на морських справах, аби зрозуміти необхідність цих заходів: треба занурити якір і в такий спосіб звільнити судно, яке осіло на мілині.
- А що робити, коли немає човна? - запитав він Джона.
- Ми використаємо уламки щогли та порожні барила й вбудуємо пліт, - відповів молодий капітан. - Завдання буде важке, але можливе, бо якорі на “Макарі” невеликі. Якщо вдасться їх закинути й вони не вирвуться з ґрунту, сподіваюсь, ми досягнемо свого.
- Гаразд, Джоне, не марнуймо ж часу!
Всіх матросів і пасажирів викликали на палубу. Кожен узявся до роботи. Сокирами обрубали такелаж, який підтримував фок-щоглу. Вона зламалась у такий спосіб, що марс легко було зняти. З цього помосту Джон Манглс вирішив спорудити пліт. За допомогою порожніх бочок його зробили тривким і здатним витримати вагу якорів. Щоб керувати плотом, приладнали кормове весло. А втім, відплив мусив і так віднести пліт точнісінько за корму брига; а зануривши якорі в море, повернутися на судно зовсім легко, тримаючись за кинутий з нього трос.
Пліт уже наполовину спорудили, коли звернуло на полудень. Джон Манглс доручив Гленарванові керувати розпочатою роботою, а сам узявся за виміри. Було надзвичайно важливо визначити місцеперебування брига. На щастя, Джон знайшов у каюті Вілла Галлея річний довідник Грінвіцької обсерваторії й дуже брудний, але годящий секстант. Молодий капітан почистив його й виніс на палубу.
