Серед темної ночi - Гринченко Борис Дмитриевич (читаем книги онлайн без регистрации .TXT) 📗

Борис Дмитрович Грінченко

Серед темної ночi

Частина першa. ЧУЖЕНИЦЯ

У хатi в Пилипа Сиваша за столом сидiла бесiда: брат Охрiм iз жiнкою, сват Манойло з свахою Килиною, кумТерешко Тонконоженко, сусiда Струк iз своєю сердитою Стручихою, дядько - старий Корнiй Грабенко та своя сiм'я. Не того Пилип бесiду завiв до себе, що сьогоднi недiля, а того, що вернувся додому з солдата середульший син його Роман. Дочок у Сивашiв не було, але троє синiв, як соколiв: найстарший. Денце, уже давно жонатий, добрий хазяїн,- удався в батька; середульший - отож Роман; а найменший - Зiнько. Роман знав, що йому йти в солдати, i не схотiв женитися, щоб жiнки самої дома не кидати, сказав, що як вернеться, тодi; Зiньковi ж давно треба було одружитися, бо i в солдати йому не припадало йти, та й жеребок вiн уже брав, дак що ж, коли не хоче? Нема,- каже,- йому пари. Батько сердився: десь у своїх книжках начитав, мабуть, такого. Мати хоч i гнiвалась, що нема їй помочi, та не дуже, бо працьовита й тиха Денисова Домаха - он та бiлява молодиця, що тепер порається бiля печi,- годила свекрусi. А так докорити Зiньковi нiчим не можна було: i тихий, i працьовитий парубок, i непитущий… не такий запальний хазяїн, як Денис, але ж таки хазяйновитий. Та найдужче мати любила оцього Романа: таке воно змалечку було моторне та цiкаве i з себе гарне,то вже було мазунчиком у матерi. А далi на службу пiшов, на чужинi поневiрявся,- хiба ж i не жалко? I стара Параска, забуваючи, щй їй треба взяти з припiчка та й поставити на стiл миску з варениками, спинялася бiля печi, дивилась закоханими материними очима на сина i думала: "Боже, яке ж гарне! Брови як на шнурочку, вус чорненький, ще й угору трохи закручений. Панич, та й годi!"

I батьки радiв, що син вернувся. Сам вiн прожив уже пiвсотнi й шiсть лiт, але сивина ледве починала проблискувати в нього у темному волосi, а оцi _три _сини - такi косарi, що й трава перед ними горить. Хазяйство в нього добре було, а тепер ще покращає. За такими синами й забагатiти можна. Пилип уже трохи випив i тепер, частуючи гостей, радiсний та добрий, розказував:

- Випийте, люде добрi, за здоровля моїх синiв!.. Вони в мене - як золото!.. Хоч старших бог забрав, дак же сими щедро надiлив, спасибi їм!..

- Що правда, то правда, сусiде,- дай, боже, щоб усе було гоже! - твої сини такi, що в кожного батька серце росло б, на їх дивлячись,- так проказував довгий i сухий Струк, беручи в Пилипа чарку.

Iншi гостi, потакуючи, кивали головами, а сини сидiли гордi тiєю хвалою. Старший - уже поважний, з бородою, здоровий, як робочий вiл; менший - ще молодий парубок з невеличкими чорними вусами й задуманими ясними очима; тi очi дуже нагадували батьковi, тiльки що в батька вони вже пригасли за довгi лiта клопоту й працi, а в сина сяли цiлим сяєвом молодого вогню. Але найбiльше дивилися люди на Романа. Вiн сидiв на покутi пишний, у пiджаку, обстрижений i розчесаний набiк по-городянському; повне обличчя було бiле, а гарний вус аж блищав на ньому. Тепер цей чепурний вид почервонiв, бо парубок випив не одну чарку горiлки; та вiн мiг пити побагато i ще не був п'яний, а так - тiльки починав хмiль голову розбирати, i Роман дедалi ставав усе веселiший та хвалькiший на язик.

- Чого ж це ти, небоже,- питав його дядько Охрiм,- не зараз додому вернувся, як службу вiдбув? Адже замалим не год iще прогаявсь.

- Такоє дєло случилось,- одказував Роман.- Как вишол я з служби, зараз должность мине предложили, очинь даже хорошую: триста рублєй жалування.

- О, це добра служба,- триста рублiв! - озвався свят Манойло.- А яка ж то служба?'

- А така - швейцаром при палатi. Ну, я там почал служить, а потом затосковался по свому роду. Нивжлi - думаю - яв свойой родинє не могу приличной для себе должности получить? Бросив усьо i прийшов.

- I добре зробив, синку,- сказала мати,- бо й нас iзвеселив.

- Тепер тiльки одружиш, свате, дiтей та й забувай горе! - сказав до Пилипа Манойло.

- Та я з дорогою душею,- всмiхнувся Пилип,- аби сини!

- Пождiть, батюшка, будемо й жениться; вот толь-ки должность получим,одказав Роман.

- Образований чоловiк може завсегда собi должность получить,- озвався Денисiв кум Терешко. Вiн колись, ще за панського права, був бiля панiв у дворi, то iнодi й сам любив закидати "по-образованому". Йому дуже подобалось, як говорить Роман, i самому хотiлося докинути слiвце, щоб знати було, що й вiн не абихто. Батько й iншi гостi думали: "Ач, як набрався Роман, науки! Так i рiже по-панському!" Їм здавалося, що Роман дуже добре потрапляє на панську мову. Тiльки сивому мовчазному Корнiєвi Грабенковi та Зi-ньковi не подобалось, що солдат ламає язика.

А Пилип iз Пилипихою все припрохували та частували. Обличчя в гостей почервонiли й спiтнiли, язики починали чiплятися за зуби, хоч голоси дедалi ставали все гучнiшi та гучнiшi. Тiльки Зiнько був зовсiм тверезий, бо вiн не вживав горiлки; та Роман бадьорився. Але й йому вже так ударило в голову, що аж млосно стало, i вiн пiшов з хати на прохолоду. Зiнько й собi вийшов мовби за ним, а просто того, що не любив дивитися на п'яних. Обидва вийшли в двiр.

Була недiля, i на вулицi вешталось чимало народу. Iшли парубки в святкових чумарках i добрих поясах, смiялися й погукували на дiвчат, а тi, хихикаючи й щебечучи, проходили вулицею, маючи ясноколiрними стрiчками. Попiд хатами, на призьбах та на колодах скрiзь сидiли баби, лузаючи насiння, часом i чоловiки з люльками в зубах i розмовляли про всякi новини та про хазяйськi й хатнi справи. I пiд Сивашевим двором лежали колоди,добрий хазяїн, Пилип давно вже стягав деревню на нову хату синовi,- i чути було звiдтiля гомiн. Через низенький тин. цiкаво зазирало на нового солдата кiлька дитячих i дiвочих, бiлих i заквiтчаних по-святному голiв. А в дворi у сусiда Струка стояло бiля тину i дивилося двоє дiвчат: Струкова дочка з його наймичкою Левантином.

- А, дiвчата! - гукнув Роман.- Нада й їм празник устроїть. Брат Зiновiй! Получай рубля i бiгай у лавочку! На всього рубля купуй канхветов, пряников, орехов - для наслажденiя девушкам. А ти, мальчик,- кивнув вiн на хлопця, що зазирав через тин,- получиш п'ятак: катай до музики Матвея, пущай iде сюда. Пущай дiвчата знають, когда вернувся со служби Роман Пилипович Сивашов!

Хлопець метнувся по музику, а Зiнько якось нехотя пiшов до крамницi.

- Дiвчатка! Хадєть сюда, веселиться будем! - закликав Роман.

Дiвчата соромились увiходити, хоча Струкова дочка вже вибiгла з свого двору на вулицю, витягши за собою й Левантину. Роман вийшов з двору. Мiж дiвчатами було кiлька й парубкiв. Роман покликав i їх:

- Хадєть, щоб дiвчатам веселей було! Парубки не хотiли йти без дiвчат, а дiвчата соромились без парубкiв. Врештi бiлява Химка, жвава й моторна, схопила подругу за рукав i потягла до Сивашiв у двiр:

- Коли йти, так уже ходiм! Що там ще трихи-мнихи мняти!

За нею посунули й iншi дiвчата й парубки. Незабаром прийшли музики - двi скрипки й бубон. Зiнько принiс ласощi. Романовi хотiлося сьогоднi показати себе. Метнувсь у хату, винiс пляшку горiлки, почастував музик, хотiв частувати й дiвчат. Вони пишались, одвертались i казали:

- Оце ж таки! Хiба ж таки ми її п'ємо? Таку гiрку!

I не схотiли пити.

На складках деякi таки ласувалися на чарку, але тут було сором.

- Не хочуть горкого, дамо їм сладкого! - гукнув Роман, беручи цукерки, пряники та горiхи..Получайте, дiвчата!

Дiвчата й досi соромились, i нi одна не хотiла брати перша.

- Ех, ви! Какiї несмєлi! - посмiявся Роман. Побачивши бiля себе Левантину, вiн силомiць упхнув їй у руки торбинку з ласощами й промовив:

- Роздавай подругам!

Делiкатне довгеньке Левантинине обличчя вiдразу взялося полум'ям. Вона держала в руках ласощi i не знала, як би їх збутися. А Роман стояв перед нею, смiючися: до неї з-пiд вусiв, блискаючи на неї смiлими очима. Левантина спустила свої темнi очi, довгi вiї виразно зачорнiли на рожевому личку. Роман зареготався й одiйшов, а Левантинi зробилося ще дужче нiяково._ Дiвчата почала штовхати її, шепочучи: