Помститися iмператору - Литовченко Тимур Иванович (книги без регистрации бесплатно полностью .TXT) 📗

– Можливо, я була не права… – сором'язливо зізналась Катерина.

Зрадівши подумки цим словам, граф тим не менш зупинив царицю владним жестом:

– Тепер Ваша Величність терміново викликають мене до столиці. Отже, мушу спитати, розраховуючи на таку ж відвертість, що її Ваша Величність проявили від самого початку нашої короткої поки що бесіди: що трапилось?..

Катерина хотіла щось сказати, та граф знов зупинив її:

– Тільки, будь ласка, для початку – дві умови.

– Які саме? – швидко мовила цариця.

– По-перше, нехай Ваша Величність не приховують від мене абсолютно нічого. По-друге, Ваша Величність мусять дослухатись моїх порад і сумлінно виконати їх, якими б дивними вони не здалися Вашій Величності.

– Тут нема чого приховувати, – Катерина сумно зітхнула, в той же час із надзвичайною ніжністю приголубивши опукле черево.

– Невже ж цього разу все настільки серйозно?

– Ви навіть не уявляєте, наскільки саме! – скрикнула Катерина у відчаї, та мимоволі прикрила долонями рота, зацьковано озирнулась на всі боки й мовила вже значно тихіше, майже зашепотіла: – Мій чоловік також має коханку, цю ненависну мадемуазель Воронцову, з якою з'являється скрізь та всюди… Мене ж відкрито зневажає. Уявіть собі, нещодавно при всіх: при гостях та при слугах, – просто за обіднім столом обізвав мене дурепою!

Згадуючи цей прикрий епізод, Катерина мимоволі схлипнула й повторила:

– Мене, свою власну дружину й царицю, – і так відверто!.. При всіх!..

– Нехай Ваша Величність заспокояться…

– Та як тут лишатимешся спокійною, коли тебе ось-ось або у монахині пострижуть, або приріжуть потихеньку вночі?! – Катерина знов зацьковано озирнулась і додала: – Знаєте, графе, я навіть по ночах тепер погано сплю, так боюся підісланих убивць…

– Ну, це облиште: адже не Ваша Величність мусять боятися когось або чогось – навпаки, усі вороги Вашої Величності мусять боятись одного невдоволеного погляду своєї цариці!

– Та що ви таке кажете, графе?! – злякалась Катерина.

Сен-Жермен владно перервав її:

– Здається, Ваша Величність обіцяли уважно вислухати мене…

– Так-так, графе, я слухаю, слухаю!..

– І щодо монастиря можна не боятися: вагітних туди не беруть.

– Але ж я не буду вагітною вічно…

– Коли Вашій Величності час народжувати?

– Десь за місяць.

– Цього цілком вистачить.

– Але для чого?!

– Нехай Ваша Величність дослухають мене до кінця.

– Так-так, графе…

– Отже, хто на цей раз батько дитини Вашої Величності? Сподіваюсь, тільки не Його Імператорська Величність… То що, знов якийсь дипломат? [37]

– Ні, цього разу гвардійський офіцер Григорій Орлов.

– О-о-о, знов офіцер, як і месьє Салтиков, без якого Ваша Величність все ж таки змогли не тільки прожити, але й кохати після нього інших мужчин!..

– Ваша правда, графе, – Катерина потупилась, але одразу ж здригнулася від слів Сен-Жермена:

– Але ж то є добре, дуже добре!

– Чому, графе?..

– Нехай Ваша Величність пригадають, що тітка вінценосного вашого чоловіка, покійна Єлизавета Петрівна, в'їхала на трон саме на плечах гвардії. [38]

– Та що ви таке кажете, графе?! – жахнулась бідолашна цариця.

– То невже Ваша Величність хочуть замість трону якнайшвидше опинитись за височезними й товстелезними монастирськими мурами? А може, Вашій Величності буде краще спати вічним сном у могилі з перерізаною горлянкою?..

– Ні-ні, що ви!..

– То Ваша Величність згодні слухати далі?

– Гаразд, я слухаю.

– Чи відома Вашій Величності приказка: «Чого хоче жінка, того хоче Бог»?

– Так, відома…

– То хіба ж Ваша Величність не жінка?

Цариця подумала трохи, потім мовила:

– Ви натякаєте на те, що я дію не від себе… тобто не зовсім по своїй волі?.. Що мої прагнення – це вияв волі Божої?

Замість відповіді Сен-Жермен мовчки кивнув.

– Ви спокушаєте мене, графе, – коротко кинула Катерина, відвернулась та пробурмотіла: – Геть звідси, сатано!

– Господи, і до чого жінка, вихована у традиціях просвітителів, може дійти у стані відчаю! – граф заговорив якомога серйозніше та переконливіше: – Ваша Величність помилились, я далеко не сатана.

– Юда-зрадник, Вічний Жид, сатана – все єдино…

– Зараз я просто граф Сен-Жермен, щирий друг Вашої Величності. Тож і запитую як щирий друг: чого хочуть Ваша Величність?

– Від самого початку перебування в Росії, ще коли я вперше зустрічалася з Її Імператорською Величністю Єлизаветою Петрівною, – ще відтоді я захотіла одного-єдиного: сподобатись усім! Хотіла сподобатися своєму майбутньому чоловікові, його тітці-імператриці і всьому російському народові – от чого я хотіла…

– А зараз?

– А що зараз!.. – все ще не повертаючи голови до графа, Катерина вкотре вже зітхнула. – Я швидко збагнула, що Єлизавету Петрівну цікавлю не я сама по собі, а лише моя дітородна спроможність… перепрошую за подібну відвертість, графе.

– Нічого, нічого, Ваша Величносте…

– Чим плодючішим є моє лоно, тим краще, – приблизно так розмірковувала покійна імператриця. І коли я нарешті народила хлопчика, цесаревича та майбутнього спадкоємця російської корони Павла Петровича, вона втратила до мене будь-який інтерес. А щоб визнати малюка спадкоємцем, навіть заплющила очі на ту саму пікантну обставину… Ну, ви пам'ятаєте, графе…

– Ще б пак! Месьє Салтиков кричав про своє батьківство так настирливо, що його швиденько витурили з Росії.

– Так. Отже, для Єлизавети Петрівни важливим було лише народження у великокняжій родині хлопчика – і все. Що ж до мого чоловіка, то Петрові Федоровичу було, є й буде абсолютно байдуже, злягаюсь я з іншими чоловіками чи не злягаюсь, а також – з ким саме злягаюся. Його цікавили самі лише дурнуваті витівки, казарменна дисципліна та світлий образ імператора Фрідріха Великого. Ну, і останнім часом – звісно, принади мадемуазель Воронцової…

– Ну, а російський народ?

– Для Росії я – чужинська принцеса-німкеня. Нею була, нею лишаюсь і досі. А німців тут, в Росії, я так розумію, не надто вже шанують. Та подивіться хоч би на тутешніх лакеїв: вони ж усі відкрито зневажають мене, свою царицю!..

– Лакеї, Ваша Величносте, прислуговуються вашому вінценосному чоловікові, Його Імператорській Величності Петрові Третьому. І загалом, лакей – це майже завжди хамське бидло: такими їх робить лакейська служба, яка вимагає придушення власних почуттів, а згодом – поступового перетворення чоловіка на живу машину. Все майже як у Декарта… Тож запевняю: тільки-но Ваша Величність зійдуть на трон, як лакеї плазуватимуть перед Вашою Величністю, вилизуючи їй п'яти.

– Отже…

– Отже, не слід брати до уваги цих «живих машин».

– Кого ж тоді брати до уваги?

– Гвардію, Ваша Величносте!

– Гвардію?..

– Наскільки я розумію, Ваша Величність мають коханця…

– А-а-а, славний мій воїн Григорій Орлов!.. Так, він справжній мужик, і його брати теж.

– То в нього є брати?

– Так, і всі – такі самі гвардійці, як він. Такі ж, без перебільшення, орли, як і мій Григорій.

– Якби тільки Ваша Величність знали покійного польного маршала Григора Орлі, вони би переконались, що подібне прізвище і справді надає його носієві особливих чеснот.

– Покійний месьє Орлі – ворог…

– Знов повторюю: Вашій Величності варто навчитися цінувати по достоїнству не тільки друзів, але й ворогів теж.

– Чому?

– Бо раптом сьогоднішній ворог завтра перетвориться на друга!.. Єдиний приклад: Франція та Росія ворогували давно, але зараз воюють разом проти Пруссії.

– Ваша правда, графе, – погодилась Катерина й додала: – Що ж, спробую бути слухняною вашою ученицею. А щодо якостей, котрих надає людині її ім'я, то в мене є інший прихильник – малоросійський гетьман Кирило Розумовський, рідний брат морганатичного чоловіка покійної імператриці Єлизавети Петрівни. Я досі як слід не вивчила російську мову, та мені якось пояснювали, що прізвище його походить від слова «розум»…