Мальви - Іваничук Роман (бесплатные онлайн книги читаем полные txt) 📗
— Ти — злодій, — сказав він спокійно, кивнув яничарові, і той миттю згорнув з крісельця решту краму. Застогнав Хюсам, схопився руками за чалму:
— О аллах, що роблять ці грабіжники! На ювеліра посипались удари, крамарі порозбігалися, хапаючи свій товар, яничари, скориставшись із нагоди, забирали, що потрапляло під руки.
Хюсам лежав на землі, заслоняючи обличчя руками, а коли сам Алім штовхнув його ногою під ребра, неймовірна кривда і лють додали йому сили, він звівся на ноги і прохрипів, бризкаючи слиною в обличчя чорбаджія:
— О зміє ядуча, викохана за моєю пазухою, о виплодку самого Ібліса, о смерте наша! Та хай тебе рідна мати прокляне!
Тепер Алім впізнав Хюсама. Він на мить остовпів, розгубився, та довкола стояли яничари — чорбаджі не міг прощати якомусь жебракові такої зневаги.
Гострий ятаган проколов горло старого ювеліра.
...Діждавшись, поки з-перед парадних воріт Біюк-сарая розійдуться яничари і спагії, до вартового підійшов якийсь купець із великим сувоєм парчі.
— Мені велів кизляр-ага Замбул принести дорогоцінні тканини для гарему, — крізь вузькі прорізи повік на вартового зиркали маленькі рухливі зіниці. — Накажи провести мене до Замбула.
Кизляр-ага підозріло зиркнув на торговця парчею. Він не кликав сьогодні нікого.
Все починало набридати старому євнухові: і гарем, і недолугий султан, і служба. Сьомий десяток ліг на спину, все важче було її згинати; колись в'юнкий і спритний плазун ставав лінивим алігатором, якому хотілося без діла лежати на сонці, роззявивши пащу. І має вже через що. Багатство є. Якби ще чистих кілька тисяч піастрів, він купив би у капудана-баші129 галеру, перевіз би свої скарби до Мекки і там спокійно доживав би віку.
— Не питай нічого, Замбуле, — промовив тихо купець, і ахнув кизляр-ага:
— Сефер Газі!
— Тс-с-с... Не розпитуй, як я дістався сюди з Родосу, і не клич прислужників, поки мене не вислухаєш. Я розбагатів, у цей сувій парчі загорнутий мішок із золотом, один мішок. А другий цілий юк130 лежить у найпотаєм-нішому сховку в одного татарина, що торгує на Беде-стані. Якщо ти мене викажеш, то другий мішок для тебе пропаде. Коли ж нині скажеш султанові, що Му-хаммед-Гірей готує змову проти нього, а єдиний вірний слуга Ібрагіма — це Іслам, ти отримаєш його. Як тільки мій вихованець вийде від султана з позолоченим мечем, я тобі дам ярлик, з яким ти підеш до торговця тканинами татарина Мемета. А тепер купуй у мене цей сувій парчі і неси його легко, мов пір'їнку, Ібрагімовим красуням.
— Шайтан... — просичав Замбул і прийняв із рук Сефера важкий сувій.
Ібрагім поволі заспокоювався. Зловісний гармидер біля воріт Біюк-сарая нагадав йому, було, ту ніч, коли бенкетував увесь Стамбул, а він сидів у в'язниці, проклинаючи могутнього Амурата. І раптом двері навстіж, і натовп біля дверей тюрми, і труп ненависного брата перед ним. А що, коли цей підозрілий гармидер — то вже його, Ібрагімова, черга? А, слава аллаху... Яничари збунтувалися за право першими цілувати його шубу... Значить, вірні йому, ще довго зможе він ніжитися в розкошах і спокої... Ібрагім повільними ковтками цідив вино, очі п'яно плавали в орбітах, два Замбули увійшли до султанської опочивальні.
— Я не кликав тебе, чого хочеш, кретине?
— Змова проти тебе, султане, — випалив Замбул. Випав глечик із рук Ібрагіма, він схотів схопитися на ноги, але спина прикипіла до подушки. Прохрипів:
— Де, хто?!
— Мухаммед-Гірей бунтує Крим, султане. Ібрагім широко розплющив очі, хміль раптово минув. Зірвався з подушки, схопив за груди кизляр-агу і шпурнув ним, тупо вдивляючись у його вишкірену пащу.
— Хто, хто говорив мені, що Мухаммед буде вірний Порті, хто переконував мене, що Іслам-Гірей — зрадник?
Замбул підвівся на ноги, випростався. Рабська покора, з якою він завжди входив у царські покої, зникла з його обличчя.
— Ти ще не бив мене, султане, і краще не роби цього. Замбул стане гніватися. Як керуватиме сонцеликий султан великою імперією, коли не стане всезнаючого Замбула? Самотність пасує тільки аллаху, бо він непомильний, великий Ібрагім на самоті може помилитися. А тоді Hyp Алі не пожаліє твоєї голови, як не пожалів Амуратової. Я ж тобі даю, як завжди, щиру пораду: пошли негайно по Іслам-Гірея на Родос, а по Мухаммеда у Крим.
Ібрагім стояв з опущеними руками, піт горошинами стікав по рідких волосинках борідки. Тепер він зрозумів: ота його могутність, те сплескування в долоні було самообманом. Усі ці роки ходив він по палатах, обдурений своїми ж підлеглими, і влада його триватиме доти, доки вони захочуть. Кара-гез! Все, що було дотепер, — це Кара-гез, а він, перекостюмований у султанський одяг в'язень, тішить публіку так, як цього хоче Hyp Алі і цей потворний владика. Ось він, балаганщик, розправив перед актором спину, дає йому зрозуміти, що вистава мусить мати кінець. Продовжити!.. За всяку ціну продовжити виставу. Грати так, щоб вона була цікавою, щоб публіка просила ще і ще, не вимагала опускати завісу...
...Гордо ступав Іслам-Гірей до султанського селямлика. Він уже був упевнений в перемозі. Розумний Сефер Газі — великий друг і мудрець! Але дивне одне: чому йому не допомогли капи-кулу — сеймени, а перекопський бей, який послав на султанське торжище свого салердара-агу131 Мемета з мішком золота? Ісламові згадалася розмова з аталиком у Ашлама-дере: «Хто буде твоєю правою рукою?» Мансур-бей хоче бути нею. З Мухаммедом, видно, не вдалося. А чому? Невже брат не ласий на гроші? А може, побоявся бей давати золото в нездалі руки? І дає їх сильнішому, щоб купити хана для себе. Так... Але ж коли хабар заходить у двері, правда виходить крізь вікно. Невже йому не вдасться чинити свою правду, бо він куплений хабаром ще до вступу на престол?
Ібрагім возсідав на краю басейну, спершись ліктем на подушку. Він силкувався надати своєму обличчю виразу зверхності і владності, та блідість, змережана кров'яними жилками, робила його нікчемним, жалюгідним. Біля султана стояв задуманий великий візир.
Іслам-Гірей, постоявши мить перед своїми повелителями, вклякнув на землю, і тоді побадьорішав султан.
— Бачиш, Ісламе, я призначаю тебе ханом. Подивлюся, який ти є. Ти мусиш бути другом мого друга і ворогом мого ворога. Чи правда це, скажи, що Мухаммед готував зраду?
Іслам-Гірей глянув на великого візира. Аззем-паша знає, хто посилав бунтарські листи в Крим. Він зараз може про це нагадати. Але відступати нема куди.
— Не смію заперечити того, що є правдою, — відповів. — Правда — вище моєї любові до брата.
Іронічний блиск спалахнув у очах Аззем-паші і погас.
— Введіть Мухаммеда, — сказав Ібрагім.
Іслам рвучко повернув голову до дверей. Не сподівався побачити тут брата. Виходить — ще не перемога. Мовчазний Аззем-паша влаштує зараз допит Гіреям.
— Бачиш, Мухаммеде, — так само силувано повільним і наставницьким тоном вів далі Ібрагім. — Ти не хотів бути моїм другом, то поїдеш сьогодні на Родос, і дякуй, що дарую тобі життя. Але звідти вже не повернешся. Що маєш сказати?
— Крім поклону ногам твоїм, султане, нічого нині зробити не можу. А братові своєму з твого високого дозволу хочу нагадати приказку: «Коли риєш яму, рий по-своєму зросту».
Великий візир мовчав; Ісламові відлягло від серця:
— Не гоже розмовляти підданим у присутності повелителя, але коли намісник аллаха дозволив нам, ницим, отверзти уста, то скажу тобі, дост-ака132: яму по своєму зросту вирив ти. Мені ж ти повинен бути вдячний. Адже тільки три Мухаммеди правили в Криму, ти — четвертий. Всі вони померли раніше своєї смертної години, і всі поховані в Ексі-юрті на околиці Бахчисарая. Ти ж на Родосі доживеш до глибокої старості і закінчиш свій шлях у мирі й спокої.
— Але мене ти замінив, — відповів Мухаммед. — То звідки така впевненість, що не успокоїшся замість мене в усипальниці моїх тезків?
Ібрагім кивнув рукою, Мухаммеда вивели. Потім зміряв поглядом Іслама, і знову боягузлива блідість виповзла на його худі щоки. Він боявся цієї людини, що стояла перед ним у стриманій покорі і не усміхалася улесливо на його слова. Але відмінити свого рішення не мав сили. Великий візир мовчав, Hyp Алі чомусь не прийшов, Замбул же, певне, підслуховує за дверима.
