Клеркенвельські оповіді - Акройд Питер (книги без сокращений txt) 📗
Томас Ґантер уже давно сидів на своєму місці, коли баристер повернувся. їм подали ще вина, та скоро вони попрощалися, саме перед вечірнім дзвоном. Баристер вибачився перед гостем за те, що в нього ще багато справ.
Виходячи надвір, лікар почув, як Вавасюр віддав наказ подати йому коня.
Тепер Ґантеру було відомо, що господар набагато краще обізнаний у нещодавніх подіях, аніж бажав визнати. Він мав перелік церков. Висновки були очевидні: Вавасюр — лицемір, він просто прикидався порядною людиною. І, до речі, куди це він зібрався після вечірнього дзвону? Томас Ґантер вирішив простежити за ним верхи.
Під покровом ночі й темряви, пірнаючи під вивіски, тримаючись поближче до краю дороги, тихенько нашіптуючи щось на вухо коню, щоб спрямувати його куди треба, він мчав уперед, не спускаючи очей із Вавасюра. Баристер був шанов ною людиною, і варта не буде затримувати чи допитувати його; щодо Ґантера, то він був відомим аптекарем і, мабуть, мчить якраз до пацієнта, а тому його теж пропустять, не чинячи ніяких перешкод. Вавасюр мчав на південний захід уздовж вулиць Феттерлейн і Фліт-стрит, потім спустився по Еддл-хілл, уздовж якої стояли порожні будки брамників; у темряві вони здавалися великими й моторошними будівлями.
Ґантер зупинився на розі Еддл-хілл і Беркліз-інн, спішився і прив'язав коня до стареньких воріт збоку від господарчого двору; він бачив, як Вавасюр під'їхав до круглої вежі на північ од Байнард-Касл. Ґантер сховався за руїнами старих задніх дверей, якраз коли Вавасюр постукав у двері кам'яної вежі та його впустили всередину.
Через кілька секунд Ґантер помітив, що до нього наближаються дві чаші зі смолою, насаджені на спеціальні жердини зі списами на верхівках. До дверей підійшла людина, обличчя якої ховалося під каптуром, але Ґантер, завдяки світлу смолоскипів, чітко розгледів сера Джеффрі де Каліса. Потім із темряви з'явився портшез, який тягли два коня, і лікар розпізнав Вільяма Свіндербі, каноніка собору Св. Павла, коли тому допомагали зійти на бруківку. За ним ішов помічник шерифа. Ось це було справжнє диво, таке диво, всім дивам диво. Чому найважливіші особи в місті приїхали сюди, та ще й уночі? Що там Бого казав про тих, хто ховається, і тих, хто ходить стежками зла? «Вони вправні у дивних ремеслах, — сказав він Томасу. — Світ ось-ось розколеться».
Ґантер схаменувся: він зрозумів, що витріщається на круглу вежу. Він знав, що вежа та стародавня; у світлі смолоскипів він бачив брили грубого каменю у вапняному розчині біля фундаменту. Якщо Брут заснував Лондон після падіння Трої, як то вважали всі історики, чи не могло це бути символом Нової Трої, яка просочувалась у сьогодення зі своєю власною лиховісною історією? Дивлячись на вежу, лікар відчув, як на нього лине її сила та цілеспрямованість; доля її вже закінчилась, і тепер вона продовжувала існувати в часі через свою неприборкану волю. Тому і приваблювала таємничих людей на кшталт Майлза Вавасюра чи Джеффрі де Каліса. Гнилий горішок — мертвий горішок. Неплодюче зерно — то мертве зерно. А це був мертвий камінь. Хай там які темні справи коїлися за його стіна/Ми, він нікому не скаже про їх суть.
Ґантер усе стояв у своєму таємному спостережному пункті, аж доки минула година. Першим із вежі вийшов помічник шерифа і сів у портшез у світлі численних смолоскипів. За ним з явився Джеффрі де Каліс у супроводі чоловіка, якого Томас не впізнав. Потім настала черга Майлза Вавасюра — він розвернувся і став чекати біля великих дерев'яних дверей; коли йому підведуть коня. Лікар відчув, що Майлз очікує на щось добре, і на коня він заскочив легко. Тож Ґантер тихесенько відв'язав свого коня і вирішив поїхати за баристером. Вавасюр поїхав по Еддл-хілл, а коли повернув на схід, на вулицю Картер-лейн, то лікар усвідомив, що той не має наміру повергатися додому. Міські ворота було зачинено, але він, здається, прямував до Олдерсгейту; на вулицях було тихо, і Томас намагався тримати якомога більшу дистанцію. Він навіть подумав про те, що варто була б обгорнути ганчірками копита коня, але просто зосередився на тому, щоб оминати кругляки й погано закріплені дикі камені. Він підвів очі на всесвітнє світло, яке вказувало йому дорогу; побачив зірки у найвищій небесній сфері, і їхня яскравість заспокоїла його: хоч десь існує порядок, який не піддається занепаду.
Вавасюр їхав по вулиці Сент-Мартін до воріт; вони» звичайно ж, були зачинені, а проїзд до них перекрито ланцюгами, які протягнули через дорогу. Тому він повернув на схід, по вулиці Сент-Енн-лейн, а потім на північ, на Ноубл-стриг, на розі якої, наскільки Ґантеру вдалося розгледіти, кусок стіни проходив реконструкцію. Робітники прибирали драбини риштування кожного вечора, боячись злодіїв, і завдяки цьому в споруді з'явився пролом, чи дірка. Вавасюр заспокоїв свого коня, щось прошепотівши йому на вухо, а потім несподівано примусив його стрибнути за межі стін. Ґантер тихенько вигукнув мисливський клич — «Ату його!» — і поспішив слідом. Він промайнув стіну, якраз коли баристер прямував через Літтл Брітн, тобто Маленьку Британію, до Смітфілду.
Між монастирською церквою та шпиталем пролягла широка доріжка, яку густо посипали піском, аби полегшити шлях візкам і каретам; у місячному світлі вона блищала, а башти й карнизи будівель уздовж неї кидали на неї дивні тіні. Стійки обабіч дороги, де вдень прив'язували коней, здавалися кіллям для засуджених. Для лікаря Смітфілд завжди асоціювався зі смертю — тварин тут вели на забій, засуджених — на повішення, а хворі наближались свого кінця у самій лікарні Але він знав, що у кожному районі міста є свої негаразди й своє по-особливому заплямоване повітря.
Вавасюр їхав через відкритий ринок до Кау-лейн і Клеркенвеля, і коли він дістався Фліт-стрит, Ґантер уже зрозумів, куди той прямує. Вулиця Тернмілл-стрит була славнозвісною помийною ямою, де вешталися любителі балачок і розпусники, горлодери і звідники. Коли Томас обережно їхав вузенькою вуличкою, Вавасюр уже віддав коня, щоб доглянув його, старому баришнику, який удень продавав ношений одяг.
Лікар спішився і дав старому чотирипенсовик.
— Куди він пішов?
— До Жінки з Бата.
Дама Аліса, більше відома як Жінка з Бата, була найбільш славнозвісною економкою міста. Вона тримала таверну на Тернмшл-стрит під назвою «Зламана скрипка», але всі називали її «Зламана дівчина» — через суть її діяльності. До лікаря приходили деякі з клієнтів Аліси, які підчепили сифіліс, чи, як його ще називали, клеймо Венери, чи любовний поцілунок.
Дама Аліса привітала Майлза Вавасюра у своїй звичайній манері.
— Які Це ви? Пане Гультяй? — На ній була сукня з червоного оксамиту, перетягнута на талії поясом, вишитим золотими нитками; волосся в неї прикривав чепець, прикрашений коштовностями, а на плечах лежав капор. — Ви ж прийшли по солодку дірочку, чи не так, пане? Вам потрібні піхви для вашого кинджала?
Дама Аліса займалася своєю справою багато років, незважаючи на багаторазові покарання та забиті місця. Її кидали до тюремної камери; вона стояла біля ганебного стовпа й сиділа на ганебному стільці; її проводили вулицями у смугастому каптурі й бобровому капелюсі, на ознаку її професії. Однак останнім часом їй дозволили залишити собі таверну, чи «крамницю», як вона її називала, хоча й за стінами міста; у всякому разі, зараз їй було відомо занадто багато для того, щоб судити її відкрито. Подейкували, що монастирі, як жіночі, так і чоловічі, спорожніли 6, якби вона розповіла все, що знала.
— Ах ви ж дідугане, старий розбишако, що з вами сьогодні станеться? Яка несамовита дівчина принесе вам утіху?
Дама Аліса здобула собі репутацію презирством, із яким ставилася до своїх клієнтів; і вони приймали це як частину приниження. В неї був багатий запас слів для чоловіків на кшталт Майлза Вавасюра, які приходили сюди у пошуках молодих жінок, — мисливець за спідницями, жалюгідний підглядач, любитель гаряченького, м'ясоїд, хтивий негідник, вправний чолов'яга, незграбна жердина, велика принада, шукач пригод, зайчик-пострибайчик, — кожне з яких мало власний ряд алюзій та асоціацій.
