Біла фортеця - Памук Орхан (бесплатные книги полный формат TXT) 📗

Зізнаюся, спочатку ми були песимістично налаштовані. Чума бродила містом не як хитрий шайтан, а як пустотливий бешкетник, якому байдуже, кого вбивати. Так, в Аксараї [34] за день вона забирала до 40 душ, наступного дня залишала район і перекидалася на Фатіх, ще наступного — вже вирувала на протилежному березі протоки, у Топхане, [35] Джіхангірі, і зовсім неочікувано спалахувала в Зейреку. [36] Завітала й до нашого району, що виходив на Золотий Ріг, і занапастила двадцять душ. З кількості померлих ми не могли второпати, за якими правилами поширюється хвороба: одного дня вона забирала життя ста п'ятдесяти чоловік, наступного — лише ста. Пройшло чимало часу, поки ми зрозуміли, що маємо відслідковувати не місця, де помирають жертви хвороби, а місця, де вони заражаються. Падишах знову покликав Ходжу. Ми помізкували й вирішили сказати падишахові, що чума розгулює серед юрбиська, на базарах, де люди обманюють одне одного, чи у кав'ярнях, де, обійнявшись, точать ляси. Він пішов, а коли повернувся ввечері, розповів про падишаха.

Ходжу падишах вислухав уважно, а коли той закінчив, запитав: «Як нам бути?» Потрібно було, навіть вдаючись до сили, зменшити кількість простого люду на базарах. Звісно, що ті невігласи з оточення падишаха відразу заперечили, буцімто, як буде жити місто, коли припиниться торгівля, почнуться хвилювання, якщо люди прочують, що чума ходить вулицями у людській подобі, — вирішать, що настав кінець світу, або зчинять бунт, якщо їм доведеться в'язнями сидіти у махаллє, [37] де розгулює шайтан чуми. «Вони мають рацію!» — сказав Ходжа. Раптом один із тих розумників поцікавився, де знайти такого сміливця, який розрадить народ. Падишах не на жарт розійшовся, кричав, що буде карати кожного, хто сумнівається у його силі. Гнівно він наказав виконувати все, що говорить Ходжа, хоча й не знехтував своїм оточенням, маючи намір провести обговорення. Головний астролог Ситки-ефенді, який ненавидів Ходжу, відразу заявив, що той так і не відповів, коли чума залишить Стамбул. Ходжа злякався, що падишах визнає правоту астролога, тому запевнив, що наступного разу обов'язково принесе календар.

Ми замалювали мапу, розстелену на столі, позначками та цифрами, однак не змогли збагнути, як поширюється чума містом. Між тим, уже минав третій день, як виконувався наказ падишаха. Яничари влаштували пости на входах до базарів, центральних вулицях, причалах і запитували у кожного: «Хто ти? Куди йдеш, з якою метою?» Наляканих, розгублених роззяв завертали назад, аби, боронь боже, шайтан чуми не звабив їх. Коли ми зрозуміли, що життя на Капаличарші [38] та Ункапани [39] зупинилося, підрахували кількість за останній місяць і почали думати. Ходжа переконував, що чума діє за досі незрозумілою нам схемою, і якщо ми хочемо врятувати свої голови від гніву падишаха, нам потрібно вигадати правдоподібну байку і виграти час.

Саме тоді було введено систему перепусток/Командувач яничарського війська, щоб не зупинилася торгівля, роздавав перепустки благонадійним, звісно, на його погляд, мешканцям міста. Нам стало відомо, що він непогано набив собі кишеню на цій справі, а ремісничі, які не зголошувалися на такі побори, вже готували бунт. Раптом мені прояснилося, і я почав помічати певну логіку у поширенні чуми. Ходжі, який розповідав про плани об'єднатися з ремісниками та візиром, я повідомив про свої спостереження і про те, що чума поволі відступає з віддалених бідняцьких кварталів.

Ходжа не прислуховувався до моїх слів, але підготовку календаря для падишаха звалив на мої плечі і додав, щоб заморочити падишаха, треба вигадати заплутану історію, в якій ніхто нічого не втямить і не зробить жодних висновків. Він запитав, чи можливо вигадати історію, що не має змісту, але втішає, коли її читаєш чи слухаєш? «Як музика?» — спитав я, і цим здивував Ходжу. Ми вирішили, що гарне оповідання має починатися, як чарівна казка, розгортатися інтригуюче, як чарівний сон, а закінчуватися меланхолійно, навіюючи смуток, як історія про кохання, котра закінчилася розлукою. В останню ніч перед зустріччю з падишахом ми без упину говорили, схвильовано працюючи. А в сусідній кімнаті наш товариш-каліграф, що був шульгою, переписував незавершене оповідання Ходжі. На ранок я опрацював зібрані дані й дійшов висновку, що за двадцять днів чума покине місто, збираючи по базарах останні жертви. Ходжа не поцікавився, виходячи з чого я дійшов таких висновків, лише сказав, що визначена дата задалека і мусимо вкластися у два тижні, підмінюючи дані. Я, звісно, не був таким оптимістом, але зробив, як те вимагав мій двійник. До цих дат Ходжа склав вірші і віддав каліграфу переписати. А потім звернувся до мене з проханням ілюструвати сторінки оповідання. Десь опівдні він узяв переплетену синім картоном книжку зі сторінками ебру і, насупившися, вийшов; він був наляканий і занепокоєний. Мовив, що надії покладає більше на мальованих на сторінках пеліканів, крилатих биків, червоних мурах та мавп, які вміють говорити, ніж на мій рукопис.

Повернувся увечері схвильований і повідомив, що переконав падишаха у правильності прогнозів. Хвилювання не залишало Ходжу впродовж трьох тижнів, казав, що всього можна чекати. Коли хлопець при дворі красивим голосом читав оповідання, серед султанського почту лунали кпини, це було влаштовано навмисне, щоб принизити Ходжу, однак падишах присоромив негідників і запитав, на якій підставі було зроблено припущення, що чума залишить місто через два тижні. Ходжа пояснив, що відповідь міститься в оповіданні, яке ніхто не хотів слухати, отож і не зрозумів. Потім Ходжа, щоб завоювати серце падишаха, довго пестив привезених із Трабзону котів, які заполонили майже весь палац.

Коли він наступного дня повернувся, то повідомив, що громада розділилася на два табори: перший, який очолював Ситки-ефенді, вимагав скасувати всі нововведення, а інший, Ходжинський, наполягав продовжити боротьбу з чумою, рятуючи місто. У мене з'явилася надія, адже кількість померлих з кожним днем зменшувалася. Та Ходжа цього не помічав, він передчував, що назріває бунт, і люди, очолювані Кьопрюлю, не мають на меті зупинити чуму, а прагнуть звести рахунки з ворогами.

Упродовж першого тижня кількість померлих зменшилась. Та за моїми підрахунками було очевидно, що за тиждень чума не зникне. Я докоряв Ходжі, казав, що марно він змусив мене переробити календар, але мій двійник був заклопотаний іншим. Він зрозумів, що Кьопрюлю не наважиться діяти, і заявив разом зі своїми прихильниками, що головний візир на їхньому боці. Такі інтриги лякали падишаха, і розраду він шукав у своїх кішках.

Під кінець другого тижня місто вже задихалося не від чуми, а від заходів проти неї; кожного наступного дня помирало все менше людей, але про це ставало відомо не населенню, а таким, як ми з Ходжею, людям, котрі опікувалися цією проблемою. Повзли плітки, що почнеться голод, покинутий мешканцями Стамбул нагадував страшну пастку. Я не виходив із кварталу, тому все мені розповідав Ходжа. Говорив про розпач людей, які змушені були боротися за зачиненими дверима та вікнами з чумою, про людей, приречених на смерть. У палаці теж панувало очікування смерті: тільки-но падала філіжанка чи хтось кашляв, як юрмисько розумників переходило на шепіт і злякано сподівалося почути останнє рішення падишаха, вони хвилювалися, незнання виснажувало їх, усі чекали на лихо. Навіть Ходжа переймався такими переживаннями, багато часу він проводив з падишахом, переконуючи його, що передбачення було правильне — чума потроху відступає, але той вже не слухав, цікавішими йому видавалися історії про тварин.

Минуло ще два дні, а підрахунки в мечетях промовисто свідчили, що померлих від чуми меншає, але ця новина не звеселяла Ходжу. Це трапилося у п'ятницю. Зневірені ремісники встряли у бійку з яничарами, які заступали їм шлях, частина обурених яничар перейшла на бік ремісників, приєднався до них і місцевий люд, безробітні: вони зчинили ґвалт: кричали, що чума — то кара Аллаха, і не нам вирішувати, коли хвороба має відступити. Тривало заворушення недовго, воно було придушено військом. Щоб показати серйозність рішень, шейх-уль-іслам [40] видав фетву, за якою відразу двадцять чоловік було покарано на смерть. Ходжа був задоволений. Наступного вечора він заявив про свою перемогу. Ніхто з оточення падишаха не наважувався говорити про скасування заходів проти чуми. Командир яничар, якого запросили до палацу, повідомив, що бунтівників до дій спонукали люди з двору. Це розгнівило падишаха, і налаштовані проти Ходжі враз розбіглися. Ходили чутки, що Кьопрюлю, якого теж звинувачували у зраді падишаху, хотів суворо покарати бунтівників. Ходжа був на сьомому небі від щастя і постійно говорив, що має вплив на падишаха. Ті, хто втихомирив бунт, теж переконували падишаха, що чума відступає. Вони не вигадували. Падишах уперше подякував Ходжі, привітав його з перемогою, а потім потягнув до клітки з мавпами, привезеними з Африки. Вони пробули там чимало часу. Безсоромнісь мавп та бруд навколо в клітках викликали у Ходжі відразу, та він терпів. Раптом падишах запитав, чи можна мавп, як папуг, навчити розмовляти. Потім він звернувся до свого почту з побажанням частіше бачитися з Ходжею, адже він точно передбачив кінець хвороби.