Mybrary.info
mybrary.info » Книги » Проза » Историческая проза » Бавдоліно - Эко Умберто (читать книги онлайн бесплатно полные версии .txt) 📗

Бавдоліно - Эко Умберто (читать книги онлайн бесплатно полные версии .txt) 📗

Тут можно читать бесплатно Бавдоліно - Эко Умберто (читать книги онлайн бесплатно полные версии .txt) 📗. Жанр: Историческая проза. Так же Вы можете читать полную версию (весь текст) онлайн без регистрации и SMS на сайте mybrary.info (MYBRARY) или прочесть краткое содержание, предисловие (аннотацию), описание и ознакомиться с отзывами (комментариями) о произведении.
Перейти на страницу:

Поет же хапав кожного з них трьох за одяг, обсипаючи їх образами, горлаючи, що не дозволить дурити себе — у нього немов вселився злий дух. Тоді Бавдоліно залишив свій релікварій за колоною і вийшов зі схованки:

— Ґрадаль у мене, — сказав він.

Поета це заскочило зненацька. Він густо почервонів і сказав:

— Ти брехав нам весь той час. А я вважав тебе найчеснішим з-серед нас!

— Я не брехав. До нинішнього вечора я про це не знав. Це ти помилився в підрахунку голів.

Поет простяг до друга руки і сказав з піною на вустах:

— Дай мені його!

— Чому саме тобі? — спитав Бавдоліно.

— Подорож скінчилася, — повторив Поет. — І була то подорож невдала, а це моя остання можливість. Дай мені його, інакше я вб'ю тебе.

Бавдоліно ступив крок назад, стискаючи в долонях руків'я своїх арабських кинджалів.

— Ти цілком здатен це зробити, якщо заради цього предмета ти вбив Фрідріха.

— Дурниці, — сказав Поет. — Ти ж тільки-но чув, як ці троє зізналися.

— Три зізнання на одне вбивство — це щось трохи забагато, — сказав Бавдоліно. — Я б міг сказати, що навіть якщо кожен з них справді зробив те, що зробив, ти дозволив їм це зробити. Коли ти побачив, як Борон смикає за важіль помпи, досить було перешкодити йому в цьому. Коли Кіот маніпулював дзеркалами, досить було остерегти Фрідріха до того, як зійшло сонце. Ти цього не зробив. Ти хотів, щоб хтось убив Фрідріха, а ти б з цього скористався. Але я не думаю, що хтось з цих трьох бідолах причинився до смерті імператора. Коли я почув, як ти говориш з-за іконостаса, я згадав собі про голову Медузи, крізь яку з опочивальні Фрідріха було чутно те, що говорилось у приміщенні внизу. Тепер я скажу тобі, що сталося. Відколи ми вирушили в похід на Єрусалим, ти нетерпеливився, бо хотів сам податися в царство Пресвітера, везучи Ґрадаль. Ти лиш чекав на слушну нагоду, щоб позбутися імператора. Зрештою, потім з тобою поїхали ми, але ми, очевидно, не становили для тебе проблеми. А може, ти хотів зробити те, що, натомість, зробив Зосима, випередивши тебе. Цього я не знаю. Але я мав би помітити, що ти вже давно плекаєш свої власні мрії, та приязнь потьмарила мою проникливість.

— Продовжуй, — криво усміхнувся Поет.

— Продовжую. Коли в Ґалліполі Соломон купив протиотруту, я дуже добре пам'ятаю, що купець той запропонував нам ще одну плящинку, таку саму, але вона містила отруту. Відійшовши від нього, ми на короткий час втратили тебе з виду. Тоді ти знов з'явився, але без грошей, і сказав, що тебе обікрали. А насправді, поки ми ходили по базарі, ти вернувся туди і купив отруту. Під час довгої подорожі через землі Іконійського султана тобі було неважко замінити Соломонову плящинку твоєю. У вечір перед смертю Фрідріха саме ти голосно порадив йому запастися протиотрутою. Це спонукало Соломона запропонувати свою плящинку — тобто твою отруту. Ти, мабуть, пережив мить страху, коли Кіот сказав, що скуштує протиотруту, але, може, ти знав, що коли випити лиш краплю тієї рідини, нічого не буде, бо щоб умерти, треба випити її всю. Думаю, що вночі Кіот так потребував повітря саме тому, що навіть той маленький ковток теж зашкодив йому, але цього я не певен.

— А чого ти певен? — спитав Поет, усе ще криво посміхаючись.

— Я певен того, що ще заки ти побачив, що роблять Борон та Кіот, у тебе вже був готовий план. Ти пішов у залу з равликом, через центральний отвір якого голос проникав у кімнату Фрідріха. До речі, нині ввечері, почувши, як ти говориш з-за іконостаса, я зрозумів, що гра ця вельми тобі подобається. Ти підійшов до Діонісового вуха і покликав Фрідріха. Гадаю, ти видав себе за мене, сподіваючись, що голос зміниться, переходячи з одного рівня на другий. Ти сказав, що ти — це я, щоб він тобі повірив. Ти попередив Фрідріха, нібито ми виявили, що хтось підсипав отруту в його їжу: може, ти сказав, що один з нас почав страждати від жорстоких болів і що Ардзруні вже випустив своїх головорізів. Ти сказав йому, щоб він відкрив ковчег і негайно випив Соломонову протиотруту. Мій бідолашний батько повірив тобі, випив і помер.

— Гарна історія, — мовив Поет. — Але що з коминком?

— Може, його справді запалили промені від дзеркала, але тоді Фрідріх був уже трупом. Коминок був тут ні при чому, його твій план не передбачав, але хто б йог 5 не запалив, він допоміг тобі заплутати справу ще більше. Ти вбив Фрідріха, і лиш нині ти допоміг мені зрозуміти це. Будь ти проклятий: як ти міг скоїти такий злочин, як ти міг, лише через спрагу слави, допуститися батьковбивства стосовно чоловіка, який зробив тобі стільки добра? Хіба ти не усвідомлював, що знов присвоюєш собі чужу славу, як це було з моїми віршами?

— Ото гарно, — мовив зі сміхом Бойді, який уже оговтався від страху. — Вірші великому поетові писав хтось інший!

Після стількох невдач тих днів це приниження, разом із розпачливим бажанням запопасти Ґрадаль, штовхнуло Поета до крайнощів. Він витяг з піхов меч і кинувся на Бавдоліна з криком:

— Я вб'ю тебе, уб'ю!

— Я не раз казав тобі, мосьпане Никито, що я мирна людина. Але я був занадто поблажливий до себе. Насправді вчора я зрозумів, що я — слабодух, Фрідріх казав тоді правду. В ту мить я ненавидів Поета цілою своєю душею, хотів бачити його мертвим, але мені не хотілося вбивати його, я хотів тільки, щоб він не вбив мене. Я відстрибнув назад, до колонади, тоді побіг тим самим коридором, яким прийшов. Тікав я в темряві, а він переслідував мене, вигукуючи погрози. Світла в коридорі не було, я йшов навпомацки, тобто мацаючи трупи в стінах; коли я намацав прохід ліворуч, я кинувся туди. Він ішов на звук моїх кроків. Нарешті я побачив світло й опинився на дні відкритого вгорі колодязя, який я був минув, коли йшов сюди. Був уже вечір, і я майже дивом бачив місяць над своєю головою — він освітлював місце, в якому я опинився, і кидав сріблясті відблиски на лики мертвих. Може, саме вони сказали мені, що не можна обдурити власну смерть, коли вона вже наступає тобі на п'яти. Я спинився. Я бачив, як надійшов Поет, який прикрив собі очі лівою рукою, щоб не бачити тих непрошених гостей. Я міцно схопив за одну з поїдених часом одежин і сильно смикнув. Труп упав просто між мною і Поетом, здіймаючи хмару пилюки і дрібнюсіньких шматочків тканини, яка розсипалася, торкнувшись землі. Голова того небіжчика відділилася від тіла і покотилася моєму переслідувачу просто під ноги, зупинившись прямо під місячним променем і показавши йому свою жаску посмішку. На мить Поет зупинився, охоплений жахом, але потім копнув череп ногою. Я схопив з другого боку ще два кістяки і шпурнув їх прямо йому в обличчя. Забери від мене цю смерть, кричав Поет, а лузга, на яку перетворилася висохла шкіра, літала йому навколо голови. Я не міг повторювати цю витівку до безконечності — я б вийшов з освітленого кола і знову запався в темряву. Я стиснув у кулаках свої арабські кинджали, наставив їх вістря прямо перед собою, немов ростру. Поет зробив проти мене випад, піднявши меч обома руками, щоб розвалити мені голову надвоє, але перечепився об другий кістяк, що покотився перед ним, і налетів на мене. Я впав на землю, опершись на лікті, він звалився на мене, а меч вислизнув йому з рук. Я бачив його обличчя над своїм, його очі, налиті кров'ю, проти моїх очей, я відчував запах його люті, чад, який випускає хижий звір, впиваючись зубами у свою жертву, я відчув, як руки його стискаються навколо моєї шиї, я почув скрегіт його зубів… Я зреагував інстинктивно — підняв лікті і всадив обидва кинджали йому в обидва боки. Я почув, як рветься тканина, мені здалося, ніби в центрі його нутрощів два мої леза зустрілися. Тоді я побачив, як він зблід, і струмок крові вийшов йому з рота. Його чоло торкнулося мого, і кров його полилася мені в рот. Не пам'ятаю вже, як я вивільнився з цих обіймів: кинджали я залишив у його тілі й зсунув із себе його тягар. Він сповз обік мене, його широко розплющені очі дивились на місяць угорі, і він був мертвий.

— Перша людина, яку ти вбив у своєму житті.

Перейти на страницу:

Эко Умберто читать все книги автора по порядку

Эко Умберто - все книги автора в одном месте читать по порядку полные версии на сайте онлайн библиотеки mybrary.info.


Бавдоліно отзывы

Отзывы читателей о книге Бавдоліно, автор: Эко Умберто. Читайте комментарии и мнения людей о произведении.


Уважаемые читатели и просто посетители нашей библиотеки! Просим Вас придерживаться определенных правил при комментировании литературных произведений.

  • 1. Просьба отказаться от дискриминационных высказываний. Мы защищаем право наших читателей свободно выражать свою точку зрения. Вместе с тем мы не терпим агрессии. На сайте запрещено оставлять комментарий, который содержит унизительные высказывания или призывы к насилию по отношению к отдельным лицам или группам людей на основании их расы, этнического происхождения, вероисповедания, недееспособности, пола, возраста, статуса ветерана, касты или сексуальной ориентации.
  • 2. Просьба отказаться от оскорблений, угроз и запугиваний.
  • 3. Просьба отказаться от нецензурной лексики.
  • 4. Просьба вести себя максимально корректно как по отношению к авторам, так и по отношению к другим читателям и их комментариям.

Надеемся на Ваше понимание и благоразумие. С уважением, администратор mybrary.info.


Прокомментировать
Подтвердите что вы не робот:*