Досвід коронації. Вибрані твори. Роман, повість, оповідання, есеї - Москалець Костянтин (электронная книга txt) 📗
Аліна пірнула у прохолоду кав'ярні ніби рідкісна велика рибина; вона мала розпущені чорні коси, які вільним водоспадом ринули на плечі, і уважні очі, де поруч із лукавством причаїлася ледь вловима печаль; вона була схожа на Мавку, яка вповні природно почувалася у міському середовищі, однак за першої слушної нагоди могла дременути до Своїх — до лісовиків, водяників і перелесників. Малюнок її брів нагадував розкрилля вільних лісових горлиць і спокій від неї йшов також упізнаваний, лісовий. На неї одразу звернули увагу. Аліна вела популярну телепрограму, присвячену незвичайним явищам і подіям у нашому на позір сіруватому житті. Вона зібрала вже неабияку колекцію містиків, ліліпутів, ясновидців, контактерів з інопланетянами і всіляких інших сновидців, пророків, вісників Міленіуму або просто самотніх диваків. Спокійно і зрозуміло вона розповідала про драматичні збіги обставин, накладання часів і просторів, запаморочливі переплетіння екзистенцій та подій, які за хвилину перевертають догори ногами долю людини, закидаючи її у несподіване і малоймовірне «тепер». Єдине, чого вона прагнула у тих програмах з карколомними сюжетами — справжності подій, про які розповідали очевидці або учасники, і можливості зафіксувати реальні сліди їхнього розгортання. Аліна мала чудовий, рідкісний дар вислуховувати до кінця і ставити нечисленні, доречні питання, які згодом з'являлися і в її глядачів. Поза всім тим стояла незумисна здатність чи нахил до трагічного загострення, до вбачання, а отже, й показування іншим вищого смислу, притаманного буденному сенсові. Мало хто сумнівався, що Аліна вже встигла познайомитися з інопланетянами і покататися на літаючій тарілці над вечірнім Києвом.
Аліна приїхала разом зі своїм режисером і оператором Андрієм, замовила усім каву і заходилася слухати.
Але слухати не було чого.
— Все буде кльово, — сказав Бамбула. — Завтра ми влаштуємо опа-опа.
— Авжеж, — потвердив Костик.
Запала мовчанка.
— Але ж має бути якась послідовність рухів, розвиток подій, зримий ряд, контекст. Як ви думаєте це оформити? — запитала Аліна.
— Контекст у нас буде з підтекстом, — повідомив Бамбула.
Усі знову замовкли.
— Ми закопаємо стовп, — після довжелезної паузи почав пояснювати Костик. — Від верхівки стовпа пустимо шнурки. Утвориться щось на зразок конусоподібної піраміди або пірамідального конуса.
— Еге ж, з чимдалі ширшим діаметром, — потвердив Бамбула.
— Обплетемо ту піраміду клейкою стрічкою, а на стрічку повішаємо книжки. Слід купити кілька літрів бензину.
— Костик виголосить прощальне слово. «В путь вирушайте, книжки, що часто гортав я і пестив…» Чиркне запальничкою. Фур-р-р! — на всю кав'ярню розлетілися Бамбулині лапи. — Ми могли би і без телевізії зробити те дриґ-дриґ, але хочемо продемонструвати структурні перетворення у сфері відкритості. Ну, і знимка на згадку залишиться. Тепер книжки не кожного дня палять.
Мавка Аліна відверто засумувала.
— Я ще ніколи не бачила, як палять книжки. То має бути дуже страшне видовище. Я чула, що в книжках стільки енергетики… Це ж не чисті аркуші горітимуть, а поезія.
Костик протер хустинкою окуляри, знову вдягнув їх і, зробивши кілька ковтків кави та прибравши позу вченого мужа на академічній раді, став пояснювати:
— Спалення книжок, Аліно, є давньою європейською традицією, набагато давнішою за книгодрукування. Починаючи з пожежі, яка знищила Олександрійську бібліотеку, продовжуючи іншими акціями християн, котрі залюбки палили книги гностиків і єретиків. Потім настало Середньовіччя, шкода слів, бо тоді книжки горіли по цілій Європі, а на їхньому полум'ї смажилися автори. Про Ренесанс я нічого не знаю. Далі Лютер. Лютер спалює папську буллу. Починається Контрреформація. Інквізиція палить Яна Гуса і Джордано Бруно, разом з його памфлетами, а заодно лютеранські й аріанські видання. Потім Гітлер, по всій Германії ватри із заборонених книг. Якщо ж брати суто літературний аспект, то перше, що спадає на думку — Рембо, який, кажуть, спалив на очах у нажаханих родичів майже весь наклад «Одного літа в пеклі», хоча є й протилежні свідчення, а також Гоголь, що спалив не лише другий том «Мертвих душ» (якщо він його перед тим написав, звичайно), але й нерозпродані екземпляри віршованої ідилії «Ганц Кюхельгартен». Окреме відгалуження — літературні заповіти, де мало не всі вмирущі письменники заповідали спалити ту чи ту частину їхньої творчої спадщини, Кафка — перший приклад. Ну, і загальновідоме, Михайль Семенко, який спалив «Кобзаря» Шевченка. Я не працював над цією темою, але, якщо почати досліджувати, можна написати монографію на тисячу сторінок. На щастя, я не науковець, а практик, тобто поет. Втім, можете не сумніватися, що на Заході таких монографій щодо книгопалення є вже кільканадцять. Тому, Аліно, боятися не треба. Спалення книг, як бачимо з історії, є богоугодною справою.
— Бачиш, як він переконливо вдає нормального, — розчулився Бамбула.
Аліна сміялася.
Сьомого червня 1998 року перед садибою Андрія Бамбули зупинився темно-синій мікроавтобус телестудії. З «газельки» вийшли Аліна, продюсер Галя, мало схожа на Аліну, хоча вона була її рідною сестрою, режисер Андрій з телекамерою, звукооператор Артур, Бамбула, Костик і двоє маленьких спритних художників, Мар'ян і Славко. Художники приїхали з Дрогобича і працювали над оформленням майбутньої дискотеки неподалік від Центрального гастроному. Вони не встигали виконати замовлення у визначений термін, тому закликали на допомогу Бамбулу. Бамбула старанно трудився з ними кілька днів, аж тут усім, блін, приперло палити книжки. Аліна сама підійшла до Мар'яна і Славка, подарувала їм найчарівнішу на світі посмішку і попрохала відпустити Бамбулу на один день. «Буде ще краще, — вона схилила голову на плече, — коли ви теж поїдете з нами і допоможете провести перформанс. Тим більше, що в неділю працювати не можна, а бавитися — треба. До того ж, це не проста неділя, а неділя Трійці, велике свято. Гадаю, ви не пошкодуєте». Художники здалися без бою.
Отже, була Трійця, дзвонили у церкві, янголи вогню всідалися на головах апостолів і на всю губу блюзнірствував Бамбула.
— Цьом-цьом у дупу і па-пa! — кричав він Костикові. — Oпа-oпа! Забираємо шедеври і риємо на озеро! Не забудьте драбину! В путь вирушайте, книжки, моб вашу ять, ви довго мозолили очі!
Бамбула хотів завантажити книжки у «газельку» і відвезти їх до лісу, розвішати на сосні, спіймати на озері штук десять юних купальниць, які досягнуть, за його поясненнями, оргазму, побачивши телекамеру, а відтак, з ними можна буде робити любe; одну з них Бамбула прив'яже до сосни голою, підпалить книги, а всі співатимуть «Горіла сосна, палала, під нев дівчина стояла», і буде файно. Водій «газельки» купив на автозаправці цілу каністру бензину.
— Ти вар'ят! — кричав Костик. — Ти невиліковно хорий сексуальний маніяк і педофіл, небезпечний для цілого суспільства!!! А якщо вона засмажиться? Щойно спалахне сосна, там негайно з'явиться бригада лісників і полк «Беркута»! Ти хоч раз бачив лісову пожежу?
— Кретине, там поруч озеро! — репетував Бамбула. — Лоліта не засмажиться, я обмащу її глиною!
— Обмасти свій кінець! То всьо займається як порох! Невже ти гадаєш, що Роднянський подарує Аліні, коли вона задля втілення твого дебільного сценарію спече тринадцятирічну дівчинку і випалить сто гектарів лісу у Києво-Святошинському районі? Разом з Біличами і Ірпенем? Довкола столиці?!
— Мистецтво вимагає жертв!
— Та після твоїх жертв увесь канал «1+1» сяде на довічне ув'язнення і ми разом з ним! Другий Чорнобиль! Подивися на Аліну, яка вона ще молода, яка вродлива, тиха і спокійна! Як вона хоче жити і творити! Ні, блін, з'являється якийсь параноїк Бамбула і хоче, щоб вона решту днів своїх присвятила служінню тюрмі! Ти працюєш на конкурентів каналу, то так і скажи! Найманець Рабиновича!
Аліна зніяковіла і пішла радитися з сестрою-продюсером.
