Пригоди. Подорожі. Фантастика - 89 - Кашуба Володимир (читать книги онлайн бесплатно полностью TXT) 📗
Ви коли-небудь бачили, як усміхається тигр? Ось така і усмішка з’явилася на Геракловому обличчі.
— Титан? Бог? Та ні, я Геракл. Я людина.
— Повтори… Ще повтори…
— Я — людина!..
Немов після тривалого, глибокого сну піднявся я зі снігу й зразу потрапив в обійми Сурена.
— Живий? Ти ба, живий! Я так і знав, я всім казав — шукати треба! Десять діб, ну, майже десять — і не обморозився! На своїх ногах стоїть! Титан! Власов! Феномен! Як? Як тобі вдалося?…
— Розповім, Сурене. Все розповім…
Володимир Сорока
СВАРКА
Люсін приплентався додому о пів на одинадцяту.
— Де був? — голосно запитала дружина.
— Забув! — дотепно відповів Люсін.
— Так-так, — чомусь навіть не посміхнулася жінка і зникла в кімнаті.
Люсіну стало зрозуміло, що вечерю доведеться готувати самому, і він посунув на кухню. З відразою ковтаючи витвори свого кулінарного мистецтва, він подумав, що востаннє з’явився додому так пізно. Але ж були обставини — грандіозний вечір у Миколи. Не йти туди він аж ніяк не міг. Ну, не зателефонував, закрутився. З ким не трапляється. Хіба ж це злочин?
Люсін піднявся з-за столу і замислився — мити посуд чи не мити? Краще не мити, вирішив він. Хай вона прокинеться вранці й побачить цей посуд як докір, як нагадування про зіпсований вечір.
Потому він уявив собі, як пірне зараз у теплу постіль, і задоволено позіхнув.
Але спати довелося на розкладачці на балконі. Люсін там довго крутився з боку на бік і думав над тим, як поставити жінок на місце.
Вранці Люсін спізнився на службу, за що й одержав сувору догану.
Люсін з’явився додому о пів на одинадцяту.
— Де був? — спитала жінка.
— Гуляв, — грубо відповів Люсін.
— Грубощі можуть вилізти тобі боком, — кинула жінка і зникла в кімнаті.
Люсін пішов на кухню. “Хвала богові, електронну кухню маємо”, — подумав він. Але чи то кухня у цей час саме переходила на режим відпочинку, чи Люсін не так як треба склав програму, тільки замість їжі Люсіну довелося ковтати якусь гидоту. Та голод, звісно, не тітка. Проклинаючи автоматичну куховарку, Люсін пішов виносити сміття. Коли вже повернувся, згадав, що в квартирі є для цього спеціальний автомат. Як він міг про це забути?!
— Ти ба, вопа мене бойкотує! — пробурчав Люсін і пішов спати. Спочатку він мав намір повернутися і зробити жінці якусь капость, але вчасно згадав, що в будинку безліч автоматів, які швидко ліквідують будь-яку капость.
— Геть звідси! — спокійно мовила жінка, коли він зазирнув до спальні.
— Та…
— Лю! — зразу ж гукнула жінка.
Лю, роботесса, що мала голос ведучої популярної програми, дала йому стусана, і Люсін пішов спати до іншої кімнати. Заснув не одразу. Довго обмірковував проблеми роботизації та емансипації жінок і дійшов висновку, то й те й інше жахливо.
Вранці Люсін спізнився на роботу. А оскільки на роботі проходив рейд “Покласти край запізненням на порозі XXII віку!”, то Люсіна позбавили преміальних.
Люсін прийшов додому пізно.
— Де був? — спитала жінка.
— У музеї. Пляшки оглядали з-під пива, — відповів Люсін і аж тоді зрозумів, що музеї в цей час не працюють.
— Гаразд, — тільки й сказала жінка і зникла в кімнаті.
Над спальнею замиготів напис “Спати”. Роботи заметушилися по квартирі. Люсін помітив, що вони готують лише одну постіль. Він пішов на кухню. Куховарка-роботесса мала ось-ось відключитися. Але, зглянувшись на Люсіна, тицьнула йому під ніс щось на зразок яєчні. Згодом він покликав роботів і наказав стелити собі ліжко. Але вони не встигли виконати його доручення, і всі разом відключилися. Довелося Люсіну спати на підлозі. Всеньку ніч він розмірковував про жінок, про роботів, які невчасно відключаються, про сучасне автоматизоване суспільство, яке не в змозі укоськати тих жінок.
Зранку Люсін спізнився на службу. Начальник наказав дати йому середню дозу високої напруги. Люсін приходив до тями біля двох годин. Першими його словами було: “Я їй покажу!”
Робот ЛСН типу Ч повернувся додому пізно. Його жінка, привабливого вигляду роботесса ЛСН типу Ж, зустріла чоловіка непривітно:
— Де був?
— Працював.
— Ці казки розповідатимеш у програмі “Для наших маленьких металевих слухачів”. Негідник!
Жінка пішла спати.
ЛСН типу Ч обнишпорив у кухні кожний куточок, але не знайшов ні краплини бензину. Довелося вдовольнитися кухлем мазуту.
Потім він зазирнув у спальню:
— Пробач!
— А дзуськи! Шуруй у сусідній відсік. Там спочинеш і перезарядишся.
У сусідньому відсіку була зіпсована система перезарядки. ЛСН намучився з нею. За цей час віп встиг поміркувати багато про що. “Завтра ж дам дружині доброго прочухана!” — вирішив ЛСН.
Назавтра він спізнився на службу. Це було неприпустимо. Його розібрали і здали в брухт.
Емансипацію жінок було завершено. Наближалась ера емансипації чоловіків.
Приймальна комісія складалася з відомих інженерів, котрі самі створили не одну сотню світів. До зали увійшов молодий чоловік.
— Ваше прізвище? — запитав головуючий.
— Саваоф.
— Що ж, розглянемо ваш доробок.
Саваоф працював над цією планетою дуже довго. Віл виліпив її з біомаси, потім засадив рослинами. Він був великим художником. Примхливі форми тих придуманих ним рослин давали йому справжню естетичну насолоду.
А затим… Власне кажучи, інженер найвищого класу повинен був викласти все це у кількох словах, а комісія вже вирішувала.
— Отже, слухаємо вас. Тільки, будь ласка, стисло. Даємо вам… Ну, скажімо, три хвилини. — Головуючий клацнув секундоміром.
— Планета типу Х-143, вид — киснева ВІ, серія 003, порядковий номер по каталогу 985, — випалив екзаменований. Перевів подих, зібрався з думками і повів далі:
— Планета створена з біомаси, заатмосферена. Переважають в атмосфері кисень та азот. Поверхню планети я покрив рослинами. Боюсь здатися вам нескромним, але вважаю, що вони прекрасні. Далі я створив найпростіші види тварин. Через деякий час — ящерів. Втім, ящери це лише експеримент. Згодом виникли досконаліші види. Ось тут, — інженер витяг з теки меншу течку, — їх ретельний опис. Хай комісія ознайомиться. Але, звичайно, найвищим досягненням цієї діяльності стала людина розумна. Про неї трохи докладніше. Ця раса двостатева. Має верхні та ніжні кінцівки. — Він дістав зі своєї чарівної теки креслення анатомічної будови людини. — Дихає киснем, видихає вуглекислий газ.
Закінчивши опис свого витвору, інженер показав членам комісії знімок:
— А ось такий вигляд має планета з космосу, — і зав’язав мотузочки своєї теки.
— Ви вийшли за межі трьох хвилин, — скривився один з екзаменаторів. — Ми порадимося і повідомимо про своє рішення.
Члени комісії звели голови докупи. Потім узяв слово головуючий:
— Вашу планету ми прийняти не зможемо. Перший її недолік — кисень. Ну навіщо там кисень? Особисто я обходжусь метаном. Та й решта присутніх — теж. То для чого ж вам знадобилося надувати туди кисень? Що за дивацтва? Далі… Ця… людина. Це ж казна-що! Дві руки, дві ноги… Якась потвора! — Головуючий підняв своє п’ятнадцяте щупальце і почухав потилицю. — А дихальна система, система травлення? Сором! Попрацюйте ще, а тоді вже приходьте.
— Але…
— Ніяких але! — відрізав головуючий.
— Стільки років марної праці, стільки років, — з відчаєм вигукнув інженер.
І раптом лице його посвітлішало. Він знов поліз у свою чарівну теку і дістав звідти кілька банок ікри золотавої космічної амеби.
Члени комісії подивилися одне на одного й знову посхилялися.
— Так! — після невеличкої наради повернувся до обговорення головуючий. — Все ж ми, мабуть, приймемо вашу планету. Але за умови, що допомагати її мешканцям не будемо. Хай самі додумуються до всього. Наш принцип — не допомагати, не заважати. Можливо, що вони винайдуть зоряні кораблі і долетять до пас. Хоча особисто я дуже сумніваюся.
