Серед дикунів Нової Гвінеї - Миклухо-Маклай Микола Миколайович (читать книги онлайн бесплатно полностью без сокращений txt) 📗

27 вересня

Помітив, що дві колоди, які утворюють фундамент хатини, перегнили або з'їдені комахами. Думка, що кожної хвилини підлога може провалитися, змусила мене негайно вжити заходів, щоб надати хатині безпечнішого стану. Через те що Улсон стогне на своєму ліжку й збирається вмирати, мені довелося вирубати нові стояки самому. Вирубав, але не мав змоги принести їх з лісу до хатини.

О другій годині пішов дощ з шквалом. Небо звідусіль затягло хмарами. Довелось повернутися в хатину, й, незважаючи на перспективу, що хатина може завалитися, я вирішив, замість готувати обід, лягти спати, бо не було шансів, що дощ ущухне. «Хто спить, той обідає», — каже прислів'я, та воно слушне тільки на один день, через те що коли й на другий не випаде пообідати, навряд чи вдасться заснути, бо за великого голоду неможливо спати. Я вже близький був до того, щоб заснути, коли це струмина холодної води на моєму обличчі, яка потекла з нової щілини в покрівлі, змусила мене піднятися й вжити заходів, щоб мою постіль не залило геть зовсім. Я приладнав ціпками й шнурками гутаперчеве простирадло над головою так, що вода тепер стікатиме по ньому, а не падатиме на подушку.

Я згадую про всі ці «приємності» спеціально для тих, хто уявляє собі, що мандрівки — це ряд приємних вражень, і зовсім забуває про оборотний бік медалі. Не думаю, щоб ці панове позаздрили мені сьогодні: крайня втома, головний біль, вогкість навколо, перспектива пролежати голодиним усю ніч і можливість провалитись. А втім, буває становище ще гірше.

10 жовтня

Важко висловити той стан, що іноді опановує мене. Часта пропасниця й, може, рослинна їжа послабили до того систему м'язів, а особливо ніг, що зійти на підвищення, навіть невелике, для мене стало важко, і часто, навіть ідучи рівною дорогою, я ледве волочу ноги. Хоч до праці в мене є охота, але я так стомлююсь, як ніколи раніш. Не можу сказати, щоб при цьому я кепсько себе почував. Зрідка тільки до мене навідуються головні болі, та вони бувають у зв'язку з пропасницею і минають, коли припиняється приступ. Але я так швидко стомлююся, що нікуди не ходжу, окрім хіба в Горенду або Бонгу по їжу; поза тим сиджу вдома, де роботи завжди багато. Спокій і самотність у Гарагасі чудові. На Улсона наше самотнє одноманітне життя справляє помітне враження. Він став понурий і щохвилини сердиться, його зітхання, скарги, монологи так надокучили мені, що одного разу я сказав йому, що дерев навколо багато, море за два кроки; якщо він справді так тужить і вважає тутешнє життя за таке жахливе, то хай повіситься або кинеться в море, і що я, знаючи причину, чому він це зробив, і гадки не матиму йому перешкодити.

Днями мене відвідали люди Білія, одного з островів архіпелагу Задоволених людей. Двоє чи троє молодих папуасів мали напрочуд приємні й гарні обличчя; вони аж ніяк не поступаються щодо цього перед жодним з найвродливіших, яких я тільки бачив, полінезійців. Сини Каїна, наприклад, хоч і не дуже красиві, вельми скидаються на хлопчиків острова Мангареви й архіпелагу Паумоту.

Я дізнався, що між тубільцями тут бувають поєдинки через жінок.

Розпитуючи Каїна про знайомих у Білі-Білі, я спитав про Коре, дуже люб'язну й кмітливу людину. Каїн відповів, що Коре дістав рану в ногу за таких обставин: він застав свою дружину в хатині іншого тубільця. Коли Коре відвів її додому, той тубілець надумав заперечити. Коре схопив лук і пустив у ворога кілька стріл, поранивши його. Та ворог устиг також озброїтися луком, і його стріла в свою чергу проштрикнула Коре стегно. Другий випадок ревнощів через жінок стався місяців два тому в Богатім. Обидва суперники були поранені, а один мало не вмер. Спис устромився в плече й переломив ключицю.

Знову кожного дня чути гуркіт грому, як і торік у цей час.

12 жовтня

Я зауважив, що при недостатньому харчуванні (коли часом почуваєш, як тобі через голод паморочиться голова) п'єш далеко більше, ніж звичайно.

Приступи тутешньої пропасниці наступають дуже швидко після будь-яких шкідливих причин, іноді в той же самий день. Наприклад, якщо ранком ходив у воді по коліна й лишався потім довго в мокрому взутті або пробув якийсь час на сонці з непокритою головою, о першій або о другій годині пополудні неодмінно наступає приступ.

Сьогодні Улсон прав свою білизну протягом трьох годин, причому ноги його були у воді, температура якої на градус чи півтора нижча за температуру повітря. О третій годині в нього був приступ, тоді як у попередні дні він був зовсім здоровий.

20 жовтня

Повертаючись ранком з полювання, я почув майже коло дому голос невідомого птаха. Роздивившись його в кущах, я звів курок, та потім роздумав стріляти — шкода було пістона, їх у мене лишилося дуже мало. На сніданок і обід живності було вдосталь. Я роздумав турбувати маленького пташка й опустив рушницю. Мою увагу привернув дуже кумедний павук з наростами на всьому тілі. Правою рукою я тримав дуло так, що шкіра між великим і вказівним пальцями перегиналася через край ствола. Я піймав павука й, ступивши крок уперед, підняв, не міняючи положення руки, рушницю. Вдарив постріл, і біль змусив мене випустити рушницю з руки. Правда, біль був невеликий, дарма що крові з невеликих ранок витекло чимало. Кілька шротин пробило шкіру. Дуже шкодую, що постраждала права рука, бо, через те що я нею більше роблю, ці невеличкі ранки не загояться швидко.

21 жовтня

Вчора ввечері й усю ніч було чути барум у Богатім. У нього били зрідка й одноманітно. Від Саула, який прийшов оце, я дізнався, що в Богатім був небіжчик, якого сьогодні ранком поховали. Я спитав, чи не приходив хтось із Богатім і не казав йому про це? Саул сказав, що ні; він тільки чув барум і через те знає, що вмерла людина, але хто саме, йому невідомо. Стежачи за вдарами барума, він зрозумів, що покійника вже поховали.

25 жовтня

Заночувавши в Бонгу, я дуже рано зібрався в дорогу до Мале. Сонце ще не сходило, і тільки небагато тубільців було вже на ногах і грілося біля вогнищ. Один з них надумав, що і йому треба йти в Мале, й запропонував рушити туди разом. Пішли. Ми рано прийшли в селище, де мене привели у велику буамбрамру й просили неодмінно лишитися ночувати. Один з тубільців прийшов до мене скаржитись на «тамо рус» (офіцерів або матросів корвета «Витязь»). Він пояснив, що хатина його була замкнута й зав'язана, але «тамо рус» відчинили двері, вдерлися в хатину й забрали його «окам» [47], і тепер у нього нема окаму, бо їх роблять тільки «тамо Рай-Мана». Він просив мене повернути окам або принаймні заплатити за нього. Другий також причепився, запевняючи, що «тамо рус» підняли його «не-нір» (кошик, щоб ловити рибу), вийняли рибу, а може, взяли й ненір або опустили його в недобре місце, бо після цього він ніде не міг його знайти. Третій заявив, що з його хатини «тамо рус» узяли дуже доброго списа.

Будучи певним, що це не вигадки, я зважив за справедливе задовольнити їхні скарги й обіцяв винагородити за речі, які взяли «тамо рус». Знаючи, що оками тубільці дуже цінять, я обіцяв дати за нього сокиру; за ненір я запропонував ножа, а за списа мені здалося достатнім дати три великих цвяхи. Всі ці речі вони можуть одержати в Гарагасі. Моя ухвала, якої вони, здається, ніяк не сподівалися, викликала величезне захоплення, і вони закричали: «Маклай — хороший, хороший чоловік!». Проте мене неабияк здивувало, що після чотирнадцяти місяців тубільці ще не забули всього, що сталося під час відвідин корвета «Витязь».

Два великі табіри з вареним аяном для мене й Калеу принесено й поставлено проти нас, і це стало за знак, щоб уся юрба навколо нас негайно розійшлася, лишивши нас самих. Коли ми поїли, всі повернулися назад, і деякі запропонували мені приготувати для мене кеу, та я відмовився.