Mybrary.info
mybrary.info » Книги » Приключения » Путешествия и география » Пригоди. Подорожі. Фантастика - 90 - Михайленко Анатолій (читаем книги онлайн без регистрации txt) 📗

Пригоди. Подорожі. Фантастика - 90 - Михайленко Анатолій (читаем книги онлайн без регистрации txt) 📗

Тут можно читать бесплатно Пригоди. Подорожі. Фантастика - 90 - Михайленко Анатолій (читаем книги онлайн без регистрации txt) 📗. Жанр: Путешествия и география. Так же Вы можете читать полную версию (весь текст) онлайн без регистрации и SMS на сайте mybrary.info (MYBRARY) или прочесть краткое содержание, предисловие (аннотацию), описание и ознакомиться с отзывами (комментариями) о произведении.
Перейти на страницу:

“І все ж таки, що зі мною і де я? — вже вкотре спитав себе Пантя. — Якщо вірити тому, що оточує мене, то й батько цілком може бути живим. А де тоді покійна мати, а сім сестер, що померли від голоду?” На очі потрапив плакат: “Нас 500 мільйонів”. “Правильно, тут не було репресій, тут не було війни. Тепер зрозуміло, чому пенсіонери не носять орденських планок, а серед книг відсутня військова мемуаристика”.

Врешті Пантя дійшов висновку: придбати книги не зможе. По-перше, він не має розрахункової картки, покажи він комусь свої гроші, ще висміють, спробуй поясни, в яких реаліях живе. По-друге, якщо купувати, то всю книгарню зразу, крім, звичайно, класики.

Він непомітно вислизнув на вулицю. Серед натовпу відчув себе вільніше.

“Так, дещо прояснюється, — ввімкнув Пантя мізки на повну потужність. — Тепер потрібно намацати логічну ниточку”. Пантелеймон відчував, що вона, ця ниточка, поруч, тільки як її вхопити? “Давай почнемо від простого. Що людину пов’язує з життям? Гадаю, всілякі потреби для існування. Ну, задовольнив врешті потреби, а далі що? Дав життя дітям, онукам, а далі? Далі для тебе морок. Ні, щось тут мене не влаштовує”, — голова від напруги йшла обертом, та Пантя не здавався. “З майбутнім з’ясував, нас пов’язують з ним діти. А з минулим? Скоєні нами діла. Правильно, але не все. Ага, наші предки. О! Молодець! Наші предки. Отже, я тут можу знайти своїх рідних і предків. От бачиш, Пантелеймоне, — нахваляв він себе, — роздумування інколи йде на користь. Бувають і в тебе світлі хвилини. Либонь, фантасти не брехали про всілякі штучки-дрючки з часом. Виходить, існує паралельний час, а може, й не один”. Він укотре уважно оглянув усе навкруги. Ніякої химери, все справжнє, можна торкнутися руками. Куснув себе за губу — боляче. “Так недовго й з глузду зсунутись”.

“Гаразд, поїхали далі. Не знаю, в якій я часовій категорії, але логічна ниточка намацана, і не скористатись нею було б неприпустимою дурістю. Треба шукати предків. З батьком, ясно, коли вірити інформаційному автомату, — він на Місяці. А дід? Що з ним? Де він? За усіма людськими законами дід, баба, батько, мати мали б жити вкупі, однією сім’єю. Вже гарячіше. Дуже ймовірно, що живуть вони за однією адресою. Дід колись розповідав про квартиру на третьому поверсі, в провулку за оперним театром. Біля того будинку на розі ще великий гастроном. Що-що, а розташування гастрономів Пантя знає добре. Вперед, тут недалеко”.

У Панті аж коліна тремтіли. Справді, такі речі не для слабкодухих.

Нарешті потрібний будинок. Пантя згадав дідову розповідь про те, як після відбуття строку він підійшов до дверей своєї квартири. Натиснув кнопку дзвінка. Двері відчинились. У квартиру його категорично не впустили. Пикатий, рожевощокий генерал не хотів навіть слухати ніяких пояснень. Через щілину напіввідчинених дверей дід упізнав свій килим у вітальні, старовинної роботи бюро і мармурову фігурку на ньому…

Пантя прикипів очима до вікон на третьому поверсі. Невже там зараз дід? Його вже не цікавила грандіозна панорама нового центру і магістраль, що збігала від оперного театру вниз, у протилежний від Хрещатика бік, де біліли айсбергами урядові офіси. Серце мало не виплигне з грудей. Він рішуче взявся за ручку дверей під’їзду й потягнув їх на себе…

Усе навколо посіріло, заклубочився чи то дим, чи туман. Пантелеймон стояв на брудному тротуарі. В голові макітрилось. Майнула думка: “Щось не дуже гостинно мене прийняли предки. Схоже, що той їхній час просто виплюнув мене, як непотріб… То й грець з ними! Хтось би ображався, а ми не будемо”. Квітучий сад за огоро” жею та вивіска “Кіностудія…” його вже не цікавили.

Нескінченний потік машин дмухнув на Пантю чадом відпрацьованих газів. Знайомий запах міста остаточно повернув його до тями. Назустріч йшла, схилившись під вагою господарської торби, жінка. З торби виглядала коробка прального порошку. Пантя, як мисливський пес, що почув дичину, весь насторожився й підібрався:

— Де дають?

— Он там, — кивнула головою перехожа.

Пантя спрямував свій погляд на протилежний бік вулиці. Біля якогось вантажного автомобіля юрмився чималий натовп. Прального порошку в них дома було ще кілька коробок, але де гарантія, що він потім надійде в продаж? І Пантя, людина черги, енергійно пришвидшив ходу, обганяючи можливих конкурентів. Колючий вітер, що дмухав йому в обличчя, здавалося, розвіяв щонайменші спогади про дивовижні події сьогоднішнього дня.

Андрій Глазовий

ПРОСТО ЗАЙВІ

Оповідання

Відпустки на безлюдному острові ввійшли в моду досить швидко — виявилося, що бажаючих відпочити трохи від обридлої цивілізації хоч греблю гати. До того ж це було недорого і вельми романтично. Агентство брало на себе доставку на обраний острів і назад, воно ж страхувало від нещасних випадків та хвороб на час перебування там клієнта.

…Відпустка на острові наближалася до кінця. За К. вже мала прибути шхуна, коли на плаский майданчик перед його хижою приземлився чужинський космічний корабель.

Саме так — приземлився, без якихось там театральних ефектів. Не було таємничої вібрації, не гнулись віти дерев, і не стогнало море. Дуже буденний з вигляду космічний апарат середніх розмірів сів без особливого шуму, хоча й не без нього, бо зніс верхів’я трьох пальм.

І вийшли з корабля не пурпурові спрути з чотирма парами задумливих очей, і не люди як боги у золотавому серпанку, ба ні — досить звичайні, хіба що аж надто низенькі людці в тьмяно-сірій уніформі. Вони заходились діловито й похапцем витягати з корабля якісь ящики.

Пригоди. Подорожі. Фантастика - 90 - doc2fb_image_03000010.png

Огрядний кок — кухарі, певно, в усіх куточках Всесвіту мають однаковісінький вигляд — вихлюпнув на пісок золотавого кольору помиї. Слідом полетіли кілька жовтих металевих діжок.

Затамувавши подих, К. стежив за гостями з густих чагарників. Нарешті він побачив, як із корабля вийшое плюгавий чоловічок в мундирі, прикрашеному нашивками. К., вирішивши, що перед ним командир, кинувся до нього, широко й ґречно посміхаючись.

У відповідь на його вітання офіцер недбало кивнув.

— Якщо ви потребуєте якоїсь допомоги, буду радий…

— Ні, дякую. Допомога не потребую, — калічачи мову, байдуже відповів чужинець.

— Ви, напевне, монтуєте радіостанцію? Вам пощастило, що ви приземлилися тут, а не де-небудь у центрі Нью-Йорка чи Москви… Ото було б галасу!

— Інструкція… — стенув плечима інопланетянин і гримнув на солдатів чужою мовою.

Солдати заворушилися швидше.

— Ага, — трохи знічено промовив К. — Дозвольте спитати про ваші найближчі плани?

— Взагалі це таємниця…

— Ага… Звісно… Розумію.

— А втім, я все-таки можу повідомити, коли вас істинно цікавить наш план. Ми монтуємо вибух… вибуховий пристрій, так.

— Ага…

К. замовк, крім клятого “ага” він ніяк не міг спромогтися на якесь розумне питання. Подумав трішки:

— Це для фундаменту? Будете щось споруджувати?

— Ні, люб’язно відповів офіцер. — Радше навпаки. Це для бомба нового типу. Ми матимемо намір знищувати ваша планету.

К. аж закляк від такої звістки.

— А… навіщо?

— Експеримент. Корисний, — знічев’я пояснив чужинець. — По-перше, ваш планета заважає проходженню наші кораблі. Траса Метрополія — Шоста колонія. Ми возимо звідтіля прянощі. Пілотам доводиться летіти в обхід — великий гак, є дуже нерентабельно. Економії нема. А економія мусить бути економною. Наша академія робила аналіз. Є проект. Деталі не знаю, але вас переконую, що все зважено аж до дрібниця. Ви справді з ваш планета є зовсім зайві. Співчуваю.

— А як же з нашою цивілізацією? І нас же шість мільярдів…

— Некомпетентна відповідь, є тільки трохи більше п’ять мільярди. Перебільшення не треба. І слід міркувати тверезо — в порівняння з тими позитивними моментами, які спричинить здійснення проекту. І ще: бомба, котру тут встановлюємо, — то принципово нове відкриття. Корисне. Але не можемо випробувати в інші умови, жоден полігон непридатний, надто є потужний заряд. А нам треба нова бомба, уявіть, звідкілясь із космосу з’являтиметься ворог! Не маємо моральне право зустрічати його без бомби.

Перейти на страницу:

Михайленко Анатолій читать все книги автора по порядку

Михайленко Анатолій - все книги автора в одном месте читать по порядку полные версии на сайте онлайн библиотеки mybrary.info.


Пригоди. Подорожі. Фантастика - 90 отзывы

Отзывы читателей о книге Пригоди. Подорожі. Фантастика - 90, автор: Михайленко Анатолій. Читайте комментарии и мнения людей о произведении.


Уважаемые читатели и просто посетители нашей библиотеки! Просим Вас придерживаться определенных правил при комментировании литературных произведений.

  • 1. Просьба отказаться от дискриминационных высказываний. Мы защищаем право наших читателей свободно выражать свою точку зрения. Вместе с тем мы не терпим агрессии. На сайте запрещено оставлять комментарий, который содержит унизительные высказывания или призывы к насилию по отношению к отдельным лицам или группам людей на основании их расы, этнического происхождения, вероисповедания, недееспособности, пола, возраста, статуса ветерана, касты или сексуальной ориентации.
  • 2. Просьба отказаться от оскорблений, угроз и запугиваний.
  • 3. Просьба отказаться от нецензурной лексики.
  • 4. Просьба вести себя максимально корректно как по отношению к авторам, так и по отношению к другим читателям и их комментариям.

Надеемся на Ваше понимание и благоразумие. С уважением, администратор mybrary.info.


Прокомментировать
Подтвердите что вы не робот:*