Пригоди. Подорожі. Фантастика - 89 - Кашуба Володимир (читать книги онлайн бесплатно полностью TXT) 📗
— Рукопис на сейф! Живо!
Ігор, не роздумуючи ні хвилини, виконав наказ.
— Та удавіться ви ним! Хай забирає, а то ще, чого доброго, зробить калікою — ніяка причинність не спасе, — кинув він мені й посунув до машини часу.
Лисий метнувся до папки, немов окунь до живця. Миг ока атлет опинився у нього за спиною, і лікоть, з-під якого стирчала зловісна трубка, вже був затиснений залізною хваткою. Чорний отвір трубки дивився мені просто в перенісся, тому мої очі мимоволі заплющилися. Щось тихо клацнуло. Я спокійно витримав паузу… Трубка, видрана разом з клаптями сріблястого хітона, корчилася на підлозі в конвульсіях. Нарешті, зігнувшись дугою, вона випустила калюжку жовтої маслянистої рідини й завмерла. Атлет послабив захват і весело звернувся до Барчевського:
— Забирайте свій рукопис і публікуйте якомога швидше.
Підкорювач Часу, помітно запалившись, прийняв з рук бронзовошкірого велета заповітну папку. Та раптом вона випорснула у нього з рук й, плавно погойдуючись, здійнялась над оторопілою головою Підкорювача приблизно на метр. Ігор розгублено глянув на мене, на атлета, підстрибнув, наче собаченя за лагоминкою в руці дресирувальника. Синхронно з ним смикнулася вгору и папка. Приземлився Ігор невдало, на п’яту точку.
— Що за чортівня! — здивувався атлет.
Лисий, скориставшись замішанням, спробував був випручатись, але дужі бронзові руки миттю зреагували, наче щелепи капкана. Через якусь мить, однач: е, хватка атлета почала слабнути, — очевидно, лисий увімкнув вмонтовані в скафандр підсилювачі. Він раптом зіщулився, вислизнув із обіймів велетня й кішкою стрибнув на Ігоря. Той злякано відсахнувся. Лисий схибив, проте не впав, а описавши круту дугу, завис на відстані двох метрів від підлоги, немов парашутист під час затяжного стрибка. Він нестямно молотив ногами повітря, загрібав руками, але нічим не міг собі зарадити.
— Відпусти мене! Відпусти негайно! — завищав лисий.
— Це не я, — розвів руками атлет.
— Не ти? Хто ж тоді?
— Увага! — пролунав несподівано сильний низький голос, і шибки у віконні задрижали. — Говорить Служба Охорони Часу. Слухайте й запам’ятовуйте. Будь-які досліди з часом, так само і його похідними, й відповідні теоретичні розвідки категорично забороняються на всі віки, що передують Ері Свобідного Часу. Порушники караються безсмертям з одночасним висланням у безконечність.
Атлет крутив головою, намагаючись визначити джерело звуку. Але голос, здавалося, линув звідусюди, народжувався в кожному кубічному сантиметрові повітря, й не було сили чинити опору його нездоланній могуті.
— А як же непевний період? — прогугнявив сріблястий чоловічок.
Він дотягнувся до гірлянди з прапорцями, що залишилася тут висіти ще з Нового року, всівся на ній, як півень на подрях, й знову набув вигляду незалежності й власної гідності.
— Після повернення ви знайдете помилку в розрахунках і переконаєтесь, що непевний період не настане, якщо тільки будуть припинені всі досліди з часом. За досягнення такого важливого результату ви будете користуватися славою і пошаною до кінця своїх довгих днів.
— А Немезіда? — згадав про свою місію атлет.
— Про цю зірку ми вже подбали. Від завтрашнього дня, зрозуміло, вашого завтрашнього дня — її сяєво почне тьмяніти, а через півроку вона згасне зовсім. При умові, звичайно…
— Так-так, не хвилюйтеся, нас вона цілком влаштовує. — Але чому?! — наважився подати голос Ігор. — Чим умовлена така заборона? — Про всяк випадок він звернувся до стелі.
— Що б ви не намагалися вчинити з часом, введені нами глибокі негативні зворотні зв’язки призведуть до одного й того результату — повної перемоги людства над простором і часом. Але всі спроби скоригувати минуле обертаються зменшенням кількості щастя, доступного нашим предкам. А його й так виходить, як ми не натужуємося, не густо. Всім все ясно?
Сріблястий чоловічок, погойдуючись, наче осінній лист, повільно опустився додолу.
— Куди вже ясніше? — Він щільно запнув халата. — Що ж, я своє завдання виконав.
— Не забудьте е-е… деталь вашого костюма, — нагадав йому атлет.
Сріблястий підняв зігнуту трубку, полою халата витер маслянисту калюжку, ввічливо вклонився.
— Щасливо зоставатись! — проказав і щез.
Велетень поглянув на папку, яка все ще висіла над головою Барчевського, широко усміхнувся, здійняв у прощальному жесті праву руку.
— І мені вже час. Приємно було познайомитися, — по цих словах його красиве бронзове тіло повільно розтануло в повітрі.
— А як же мої інтереси? Я не згоден! — рішуче заявив Ігор, знову задерши голову до стелі. — Що не кажіть, це все-таки моя ідея. Вперше в історії людства я…
— У сорок друге, якщо казати точніше, — прогримів той же голос. — Проте ваше ім’я також назавжди залишиться в пам’яті людства, поряд з іменами Ферма й Ейнштейна. Але при одній умові: всі експерименти в галузі хронодинаміки мають бути припинені, машина часу демонтована, чорнові записи знищені. У противному разі… З безконечності ще ніхто не повертався. Вас це влаштовує?
— Влаштовує! — зрадів Ігор.
І в ту ж мить папка стислася, набула іншого кольору й перетворилася на велику сіру ворону. “Кар-р-р”, — крикнула вона злякано. Швидко замахавши крилами, птах зробив коло над машиною часу, обірвав гірлянду з прапорцями й шугнув у вікно. З брязкотом посипалися шматки скла.
— Так ось хто розбив вікно! — вигукнув Ігор. Він зірвав рештки гірлянди, зжужмив їх і жбурнув у корзину. — Ось тобі приклад незначної події. Ніхто й не помітить, що прапорці зникли.
— Нам теж час повертатися. Ти ще не забув, що ми перебуваємо в чужому часі?
Ігор замкнув порожній сейф, підійшов до установки, першим видряпався на стіл. Цього разу ніяких затримок не трапилося. Спалахнула трубка лазера. Ігор про всяк випадок глянув на календарик.
— Ти що, вирішив зав’язати? А де ж твоя сміливість? — з неприхованою іронією поцікавивсь я.
— Ти, здається, плутаєш її з безглуздістю. Хіба не зрозумів, з якою великою силою ми зіткнулися? Це тобі не вітряки. Боротися можна з суперником, якого принаймні бачиш. У даний конкретний момент я не бачу ні суперника, ні самої мети цієї боротьби.
— Ну як же… А право людини на пізнання?
— Тобі знайоме таке поняття, як “наукова етика”? Не все можна, навіть якщо дуже хочеться. Крім того, ніхто у мене цього права не забирав. Хіба не чув: “поряд з іменами Ферма та Ейнштейна”! Просто коло моїх наукових інтересів трішечки змінилося. Щойно. Це й доводить мою повну свободу вибору.
— Ніколи не думав, що ти такий шанобливий. Яка різниця, хто саме придумав велосипед чи, скажімо, телефон? Головне, щоб на користь людям.
— Якби всі так розумували, в нас би й досі не було б ні того, ні другого, ні кольорового телевізора. Тому що різниця простежується, й досить-таки суттєва. У всякому разі мусить бути особиста зацікавленість, розумієш? Особиста! — Колишній Підкорювач Часу повчально підняв вгору вказівного пальця перебинтованої руки. — Адже гпо таке загальне? Сума власного, — не став чекати Ігор, поки я зберусь з думками. — Не буде другого, отже, й першому ні з чого взятися. Подобається тобі це чи ні — така діалектика, а з нею не посперечаєшся. Я не шанолюбний. Мене мало цікавить, залишиться моє ім’я в пам’яті вдячного людства чи ні. Головне — щоб воно, людство, не забуло віддячити мені за життя. На щастя, в наш час суспільство навчилося цінувати заслуги особистості. Тобі відомо, за скільки мільйонів продали останнього разу рукопис Ейнштейна? А скільки платять Нобелівському лауреатові, знаєш?
Я пригнічено мовчав. Ігор обезструмив установку, зняв гіроскоп і гирки з чашок вагівниці, ударом долоні відламав панель з нещасним вольтметром і, обірвавши проводи, шпурнув їх у шухляду стола.
— Щось не хочеться мені в безконечність потрапляти. Все. До речі, я вже зрозумів, чим маю займатись. Якщо я розв’яжу цю проблему, мені дадуть дві нобелівки зразу!
— Цікаво, розв’язанню якої проблеми ти вирішив себе присвятити?
