Пригоди. Подорожі. Фантастика - 90 - Михайленко Анатолій (читаем книги онлайн без регистрации txt) 📗
“Етар-2”. Шлюз відкритий. Увійшли всередину. Вмикаємо програму переходу. Автоматика не спрацювала. Шлюзуватимемося вручну.
“Етар-1”. Ясно.
“Етар-2”. Зачинили зовнішній люк. Намагаємось наповнити шлюз повітрям із магістралі. Повітря є. Вирівнюємо тиск. Відчиняємо внутрішній люк. Вихід у перехідну камеру вільний. Увійшли. Темно. Прямуємо в службове приміщення.
“Етар-1”. Насамперед огляньте енергостанцію.
“Етар-2”. Станція в робочому режимі, але енергія в системи не подається. Вдалося лише ввімкнути аварійне освітлення. Перебуваємо в рубці зв’язку. Всі тумблери апаратури у положенні “Прийом”. Живлення — на “Ввімкнуто”.
“Етар-1”. Не змінюйте розташування предметів. Зазирніть у радіообсерваторію.
“Етар-2”. Еліпсоїд антени зафіксовано в положенні нижче горизонту.
“Етар-1”. Треба перевірити режим роботи вузла настроювання антени.
“Етар-2”. Вузол — на ручному,
“Етар-1”. Не на автоматі?
“Етар-2”. На ручному.
“Етар-1”. Гаразд. Переходьте до огляду побутових відсіків. Може, люди там?
Два космонавти під тьмяним освітленням аварійних плафонів оглядали одне за одним внутрішні приміщення космічної бази. Зрідка вмикаючи потужний ліхтар, який ніс “Етар-5”, вони з’ясовували деталі оточення. Людей ніде не було. Та сказати, що на всьому лежав слід запустіння, не можна. Навпаки, складалося враження, ніби звідси тільки-но вийшли і ось-ось повернуться.
“Етар-2”. На базі нікого немає. Через відсутність силової енергії системи життєзабезпечення не працюють.
“Етар-1”. Може, через це станцію просто залишили?
“Етар-2”. Малоймовірно. Вміст кисню в атмосфері приміщення в нормі. Цілком очевидно, що, коли люди залишали приміщення, тут усе функціонувало.
“Етар-1”. Ви з’ясували, чому немає силової енергії?
“Етар-2”. Вийшов з ладу фідер вакуумного вимикача.
“Етар-1”. Дивовижна поломка.
“Етар-2”. Це не поломка. Фідер згорів від перенапруги.
“Етар-1”. Що могло бути причиною?
“Етар-2”. Оце й дивно. На базі немає обладнання з енергоспоживанням такої потужності.
“Етар-1”. Як давно могла статися ця аварія?
“Етар-2”. Судячи з стану акумуляторних батарей, що розрядились внаслідок саморозряду, часу минуло чимало, не менше п’яти-шести середніх циклів.
Куди ж поділись люди? Огляд свідчить, що вони покидали базу поспіхом, бо навіть не аачинили зовнішню кришку шлюзу. Катером не скористались, отже, пішли недалеко. Пішки. Вочевидь, сподівались, що ненадовго. Але куди? На жаль, на кам’янистому, засипаному щебенем пасмі, де розташована база, жодних слідів не лишається. Але люди пішли в скафандрах, з запасом кисню на чотирнадцять малих циклів. Може, вони спустились. на рівнину? Тоді на піщаній поверхні їхні сліди виявити буде легко. Оскільки на супутнику відсутня атмосфера, все тут зберігається у недоторканному вигляді.
“Стор-027”. Обстежте рівнину.
В ефірі панувало тривале мовчання.
“Етар-1”. Знайшли… Вони всі загинули, коли скінчився запас дихальної суміші.
“Стор-027”. Куди вони прямували?
“Етар-1”. Важко сказати. Спочатку по прямій від бази, потім завернули вбік.
“Стор-027”. Чому так довго шукали?
“Етар-1”. Їх знайшли на дні глибокої ущелини. А там завжди тінь.
Розділ п’ятий
Тихо пролунав мелодійний сигнал відеоінформатора. Ніо не видно було екрана дисплея, та, судячи з виразу обличчя Рокара, інформація мала бути надто важливою.
Зробивши запис, він переглянув його двічі.
— Словом, — зітхнув Рокар, — висновок такий: мутації вірусів можуть бути пов’язані з зовнішніми причинами. Скажімо, з проходженням наших планет через специфічні хмарові скупчення речовини. Хоча не виключена можливість впливу комет. Адже від космосу не відгородитися.
Він замовк, над чимось розмірковуючи, і по паузі додав:
— Але чому мегадемії виникають і в нас, і в них майже одночасно? Це означає, що джерела мутацій теж мусять бути однаковими. Більше того, мають з’являтися в зоряних системах у той самий період. А що коли на планету потрапляють уже змінені віруси? Так би мовити, готові для сприйняття організмом людини… — Рокар раптом пильно поглянув на Ніо. — Ви хочете щось сказати?
— Ні, а втім, так, — Ніо пересилив зніяковіння. — Гіпотезу можна перевірити.
— Звісно, — посміхнувся Рокар. — Так і зробили. Ділянку космічного простору між нашими галактиками піддали біоіндикації на наявність білкових речовин. Результати виявились негативними. Тоді розсунули межі експерименту. І це нічого не дало.
— А чи не може так бути, — несміливо почав Ніо, — що точка, від якої починається рух цих… — він не назвав чого саме, — розташована десь збоку від наших планет?
— Може, — погодився Рокар. — Зважте й на те, що рухатись ці посилки можуть і до нас, і до наших сусідів з різною швидкістю. Наприклад, вихідна точка може бути ближчою до нашої зоряної системи.
— Ви гадаєте… таке можливе? А що коли інфекція потрапляє до нас із планети Ерас, для якої вона є просто нормальним розвитком мікроорганізмів?
— Цілком імовірно, хоча жодних підтверджень немає. Отож, як тільки з’ясувалась ця несподівана закономірність, ми, звісна річ, запідозрили їх, а вони’нас. Відтоді дослідження стали засекреченими. Іноді ми зустрічаємось у космосі в тих регіонах, точніше точках, через які можуть транспортуватися віруси чи генетичні добавки. Певен, наші сусіди думають так само і провадять аналогічні дослідження. Але інформацією в цій галузі ми більше не обмінюємось.
— Отже, необхідно з’ясувати, звідки потрапляють мутанти на наші планети, чи не так?
— Саме так, — підтвердив Рокар. — Але для того, щоб запеленгувати вихідну позицію чи хоча б напрямок, нам необхідна третя точка, тобто ще одна цивілізація.
— З метою розширення району пошуку?
— Навпаки. Це його звузить.
— І що далі? — втомлено спитав Ніо. — Що це дасть?
— Є ще один важливий аспект, я б сказав, найважливіший. Ви не здогадуєтесь?
— Ні, — заперечливо похитав головою Ніо.
— А що коли і на третій планеті спостерігатимуться схожі мегадемії в однозначні періоди? Як би ви це пояснили?
— Що мутагени якимось чином потрапляють і в цю, третю, зоряну систему?
— Правильно, — спокійно мовив Рокар. — Отже…
Ніо замислився.
— То який висновок вишшває звідси? — Рокар терпляче чекав.
— Що посилки йдуть і до третьої планети з швидкістю, відмінною від тієї, з якою вони рухаються до нас і наших сусідів на планеті Ерас. — Ніо стенув плечима. — Втім, про швидкості ми вже говорили.
— Отже, ви теж тієї думки, що посилки починають рух одночасно?
— Авжеж. Адже мегадемії — ви це довели — одного походження. Чи не так?
Рокар мовчав.
— Справа тут у походженні мутагенів, — вів далі Ніо. — Воно може бути природним, а може… — Він не зводив очей з Рокара, — В це важко повірити… Либонь, це неможливо…
— Можливо, — мовив Рокар. — І коли припущення підтвердиться… Це означатиме, що за нами стежать, а може, й контролюють нас.
— Хтось третій? — розгублено спитав Ніо.
— Точніше, четвертий. Звісно, якщо він існує.
— Таж її немає, цієї третьої точки, цієї третьої планети!
— Є, — Рокар підвівся. — І її вже добре видно у телескоп. За кілька циклів на неї можна буде висадитись.
— Це та планета в галактиці, до якої ми мусимо стрибнути?
— Такої необхідності немає. Третя планета знаходиться на краю галактики, в якій ми зараз перебуваємо. І хоча за програмою ми мали робити черговий стрибок, я планував тут невелику затримку. Так, так, — кивнув Рокар, — саме для того, щоб висадитись на цій третій планеті. Але з усього екіпажу на її поверхню можуть ступити лише двоє… або ви, або я. — Рокар помовчав і додав: — Ви здивовані?
— Так. Не знаю, що й думати, — розвів руками Ніо.
