Пригоди. Подорожі. Фантастика - 89 - Кашуба Володимир (читать книги онлайн бесплатно полностью TXT) 📗
— О… о… о-ось, — проказала нарешті, простягуючи йому стиснену руку.
Петро ледве розціпив її пальці й вийняв щось довге, гостре, залите кров’ю. Тільки тепер, кинувши погляд у глиб каюти, він зрозумів, що тут сталося. Пожбуривши оте, Петро нахилився до Марійки й поцілував їй руки.
— Не бійся, моя ластівко, нікому тебе не віддам, — і підхопивши її майже непритомну, кинувся туди, де мав бути байдак.
Остання полонянка залишила фелюгу, коли пітьму гарматної палуби освітили вогники пострілів. По трапу, штовхаючись, стріляючи на ходу, спускалось кілька азапів.
— Мерщій відчалюйте! — закричав Петро. — Я їх затримаю! — І кинувся назустріч ворогам.
Заюшений кров’ю, він славно рубався, коли важка куля звалила його на коліна. Крізь шпарини гарматного порту Петро побачив, як оддаляється байдак.
— Стрибай у воду! Стрибай! — десь зблизька долинув голос діда.
Не маючи сил звестися на ноги, Петро дістав із-за пояса пістоля. Зблиснула крива шабля, але козак устиг вистрелити в бочку з порохом, що стояла біля фальконета…
Бурова платформа ген на горизонті скидалася на будиночок з дитячого малюнка. З лівого борту водолазного бота, що йшов на повному ходу, ледь маячів жовтувато-зелений берег.
Кремезний круглоголовий геолог, кленучи свою долю, чи не вдесяте розповідав старшині бота:
— Трубопровід поклали восени. Дно рівне, трохи пагорбкувате. Випробували— все як має бути. Весною мали пускати нафту, але, на щастя, перевірили ще раз. Уявляєте? Не тріщина, не розломина — ціла сотня метрів зникла, наче корова язиком злизала. Добре, що нафту не пустили, а то попливла б пляма кілометрів з п’ять діаметром. Нашими головами грали б тоді у футбола.
Старшина розуміюче погоджувався. Коли б не дев’яностометрова глибина в позначеній на карті улоговині, він би не так близько пройнявся бідканнями свого співрозмовника.
— Ну що, старий? — з люка висунулася широченна спина. — ГІВС готувати? Чи, може, в ГеКСі піду — але ж гелію малувато.
— ГІВС, ГІВС, — роздратовано буркнув старшина, — ні тобі зігнутись, ні розвернутись. Інша справа ГеКС — своїми руками помацаєш, все стане ясно, навіть коли над тобою дві сотні метрів. А що ГІВС? Тільки й радості, що без тиску. Підняли — та й гайда на танці, дівкам голови дурити: “Із обіймів русалки вирвався заради тебе, квіточко моя двонога…” Тьфу! Ех, Дато, півень розкльошений, не знав ти ще лиха під водою.
Геолог розгублено мовчав. Широкоплечий Дато, добре знаючи прихильність старшини до звичайних скафандрів з геліокисневим спорядженням, також не озивався.
Глибоководий індивідуальний водолазний скафандр з тонкими ручками-маніпуляторами й очима-фарами анітрохи не скидався на лицарський обладунок. Зроблений з надміцної пластмаси, він мав вигляд незграбного пенька аа палубі. Але Дато знав, як плавно рухається скафандр над поверхнею дна або перелітає з валуна на валун, збурюючи гребними гвинтами хмари мулу.
Невдовзі все було готове. Водолаз підкреслено хвацько вправив свого широченного тулуба в скафандр і весело заволав:
— Старшой, келих гелію мені! І я в небо метеликом пурхну!
— Водолаз ГІВСа! Доповідайте про готовність, як того вимагає інструкція! — намагаючись приховати усмішку, пробасив у мікрофон старшина.
Почалася буденна, але від того не менш ретельна й прискіплива перевірка всіх систем, така ж необхідна на глибинах, як і в космосі.
Уважно вислухавши рапорт, старшина дав сигнал крановщикові. Загуркотів двигун, і скафандр, легко пролетівши над фальшбортом, плавно опустився в положисті хвилі. Клацнув автоматичний гак, і ГІВС, в оточенні хмари бульбашок, повільно пішов на дно. Сріблястими лезами майнула зграйка сардин. Заклопотаний краб, клацаючи піднятими клешнями, подався геть. Ціла колонія великих білих черепашок, наче по команді, зачинили свої стулки.
Трубопровід чорною гадюкою сковзав до улоговини. Дато поплив над ним. Занурюватися довелось недовго.
— На боті! — Голос водолаза, підсилений гучномовцем, лунко прокотився над палубою. — Карта бреше! Немає тут улоговини. Це рівчак з майже вертикальними схилами — чисто тобі каньйон, як поблизу Піцунди.
Старшина здивовано поглянув на геолога. Той прислухався, боячись пропустити бодай слово.
— Які будуть вказівки? — долинуло з гучномовця.
— Що з трубопроводом?
— Порвався якраз над ущелиною, зараз перестрибну на другий берег, погляну, що там.
— Невже недогледіли? То-то сейсмографи нечітко тоді давали… Буравити південніше треба, — збуджено бурмотів геолог, але, впіймавши осуд у погляді старшини, отямився й ухопив мікрофон: — Треба спуститися в отой рівчак, знайти обривок труби. — На мить затнувшись, провадив далі: — Якщо зможете, прихопіть зразки каміння з дна й схилів.
— Буде зроблено, — відповів Дато.
Спуск тривав майже чверть години. Дато вів ГІВС строго на метр від дна ущелини. Ніде не було видно ні крабів, ні риб, навіть черепашки не траплялися. Все вкрилося товстим шаром намулу. Чим далі занурювався Дато, тим крутішали схили, тим пишнішими на них ставали фестони з намулу.
Нарешті внизу зблиснув шматок металевої труби. Якась незбагненна сила звила з неї спіраль. Розвернувшись горизонтально, ГІВС завмер над трубою. Один її кінець стирчав догори — другий проорав глибоку борозну в стіні ущелини. З тієї борознії виднілйся жовтуваті камінці. Одного з великими труднощами Дато вдалося дістати маніпулятором. До інших не пускала труба. Водолаз підплив до верхнього кінця уламка, вперся обома маніпуляторами й дав повний хід. Потужні струмені вдарили об схил, здіймаючи хмари намулу. Несподівано труба легко подалася, й у ту ж мить весь схил ояїив. Вода враз скаламутилась, згусла й шаленим потоком обрушилася на водолаза. Дато відчайдушно намагався розвернутися, але потік стрімко ніс його в чорну вируючу безодню. Скафандр, який остаточно втратив керування, на щось наштовхнувся. Поштовх. Удар. Знову поштовх. В очах Дато спалахнули іскри, з жахом відчуваючи безпорадні переверти ГІВСа, він втратив свідомість.
Коли опритомнів, усе вже уляглося. Промені фар висвітлювали купу зчорнілих від часу колод, що нагадували розвалений сарай. Глянувши на годинника, Дато жахнувся — кисню залишилося всього на півгодини. Він спробував зрушити скафандр, та марно — колоди міцно затисли гребні гвинти.
— Мав рацію старшой, коли казав: “Ні зігнутись, ні розігнутись”.
Водолаз скрутно зітхнув й зразу ж наказав сам собі:
— Без паніки! Уважно роздивися довкола!
Трохи лівіше скафандра виднілйся товсті обтесані бруси, а до них прикріплені якісь предмети. “Схоже на підпалубні балки — бімси! Виходить, потік виніс мене прямо на затонуле судно, — гарячково розмірковував Да^ то. — Отже, гребні гвинти потрапили в рештки обшивки. Необхідно якось розсунути ці дошки, але ж маніпуляторами вниз не дістати. Як? Як? Як? Постривай, а що це за важіль такий, плаский, іржавий, причеплений до бімса? Чудово! Це те, що треба!..”
Маніпулятори легко розігнули скобу й, міцно затиснувши старовинний гандшпуг, простромили його в шпарину між двома дерев’яними уламками, котрі затисли лопаті гвинта. Скафандр смикнувся й почав був спливати, та уткнувся в понівечену палубу. Дато розвернув ГІВСа.
Промінь світла впав на старовинну гармату, на лафет з маленькими коліщатами, крутий трап.
Дивне почуття охопило хлопця. Йому здалося, що все це він вже бачив. Кожної миті в пам’яті, наче під час проявлення фотографій, проступали все нові й нові деталі. Скоряючись мимовільному пориву, водолаз скерував скафандр до залишків кормової надбудови. Обережно розсунувши товсті бурі дошки, Дато сторопів: перед ним була капітанська каюта, яка збереглася майже повністю. Низьке широке ліжко під балдахіном, здавалося, могло служити морській царівні — так казково виглядали в потужному промені фар розшиті золотом, вкриті зеленавим нальотом простирадла. На стіні між маленькими віконцями висіли круглі щити, оздоблені золотими візерунками, широкі шаблі в чорних піхвах, довгі кинджали.
