Пригоди. Подорожі. Фантастика - 89 - Кашуба Володимир (читать книги онлайн бесплатно полностью TXT) 📗
— Бобе, — сказав я. — Ми, здається, забули замкнути автомобіль.
Масажист мовчки підвівся і вийшов. Я підійшов до вікна, відгорнув фіранку й провів його поглядом.
— Сподіваюся, ви розумієте, що нашу розмову Боб записав на плівку. Так би мовити, для пам’яті. Але останнє, що ви сказали, містере Неш, дещо міняє справу…
XIV
На екрані телевізора метушилися поліцейські й пожежники. По висхідних траєкторіях били тугі струмені води. Двічі по горішніх поверхах з боку фасаду тяглася довга телескопічна драбина. Але, наче обпікшись об розпечені стіни, відсахувалася геть. Видно, було вітряно. І коли вітер дмухав сильніше, з горішніх вікон сипалися маленькі, ніби іграшкові, постаті людей.
Унизу їх намагалися ловити на розіпнутий брезент.
Поза сумнівом, горів великий готель. Дев’ять проти одного!
Я майже вгадав. Коли ввімкнув звук, виявилося: йдуть зйомки нового кінофільму про діяльність якоїсь таємної терористської організації. Це вона пустила за димом готель.
Я вимкнув звук і поміняв програму.
День видався достобіса важкий. Надто довго я був націлений на гол. А момент, як завжди, прийшов несподівано. Хто б міг подумати, що це мурло Боб вдасться до фармацевтичної самодіяльності? Я грішним ділом вирішив, що смерть Пітера — закономірний наслідок вживання Нешевого стимулятора.
Боб довго не опирався: це він влив у склянку з чаєм додаткову дозу “конойону”, гадаючи, що отепер-то допінговий нагляд обов’язково встановить наявність стимулятора в організмі. І цей хитромудрий докторчик прогорить.
— Чому саме Пітерові? — запитав я, коли ми поверталися від Неша.
Боб вдавав, що всю увагу зосередив на дорозі. Але моє запитання не було для нього несподіваним. “Хоок — провідний гравець. Більша ймовірність потрапити під контроль… До того ж ця тріумфальна хода “Айстри” не могла тривати вічно… Колись та мала урватися. Загальним крахом! Краще принести в жертву двох, ніж згодом заторохтіти гуртом. Інші “старики” мовчали б. Хто — не підозрюючи, що вживали стимулятор, а хто — не бажаючи зізнатися, що їхня краща гра — лише наслідок дії препарату…”
Значить, ним можна користуватися. Скільки — невідомо. Принаймні доти, доки він не “розшифрований”, не внесений у допінговий реєстр. Якщо не зариватися, це може статися не скоро.
Звичайно, Пітера шкода. Відбігав… Що ж, старий, я не винен у тому, що сталося. Бог тому свідок! Та й кого тут винуватити? Боба? Дитя не відало, що творило. Напевне, якби він знав, чим може обернутися чай із “конойоном”, то знайшов би інший спосіб поквитатися з доктором. Неш?.. Врешті, можна дати дуба і від надмірної дози снодійного.
Кого кинути на жорна правосуддя? Навіщо? Тобі, Піте, вже все одно. А живим треба якось жити. Тож вибачай, друже! Далі гратимемо без тебе. І гратимемо, здається, успішніше…
XV
В двері подзвонили.
Хто б це міг бути? Дороті? Навряд. Вона в жалобі. Все-таки Хоок лишив по собі добру пам’ять. І якщо вона була невірною Пітерові за його життя, то хоч час жалоби намагатиметься прикрасити подружньою відданістю. А потім? Нам треба ще осмислити цей несподіваний поворот долі…
Боба я не кликав. І він не мав звички пхатися без запрошення. При потребі зателефонував би.
Я не став утруднювати себе перевдяганням і, як був, у халаті, пішов до вхідних дверей.
На порозі стояв Крістофер.
— Добрий вечір, Філіппе! Бачу, ти здивований…
— О, що ти, Крісе. Ти завжди бажаний гість!
Крістофер акуратно повісив капелюха, поправив перед дзеркалом зачіску і краватку. Мені здавалося, що робив він це не тільки за звичкою, а й для того, щоб зібратися з думками.
Я рушив був до бару, але Крістофер зупинив:
— Не треба. Я ненадовго. До того ж сьогодні щось непокоїть печінка.
Його епокійні сірі очі запитально дивилися на мене, ніби виважуючи щось на незримих терезах.
— …Цей прикрий випадок у твоїй команді… Прийми мої співчуття. І доктор… Словом, Філіппе, в телефонному апараті на квартирі Неша мої хлопці прилаштували “жучка”. Ви ж хотіли знати про доктора якомога більше. Тепер цей Арчібальд Неш і мене зацікавив…
— Тобто?
— Мені сподобалася твоя думка грати далі. Але у вашій команді відтепер стане на одного гравця більше.
— Ти маєш на прикметі хлопця, який замінив би Хоока?
— Ні. Я маю на увазі тебе з Нешем, вашу угоду. Не роби круглих очей. Я уважно слухав вашу конфіденційну розмову, сидячи в бюро…
— І які ти зробив висновки?
“Кат його забирай! До цієї хвилини мені здавалося, що всі обставини і люди опинилися у мене в кулаці. Неш боїться компрометації. За Бобовою спиною — дві смерті. Хоч і ненавмисне, але це він спровадив отих небораків у кращий світ. А тепер виявляється, що всі ми вовтузилися у ще більшій і дужчій лапі. Чи не забагато гостей зійшлося на один пудинг?”
— Ті ж, що й ти. На “конойоні” можна непогано заробити. І не тільки в футболі. Як ти, наприклад, дивишся на бокс? Там — “золоте дно”. В торішньому матчі за участю Джонні Оуна ставки були один проти двадцяти.
— Але я зовсім не розуміюся на цьому джентльменському мордобої!
— Це не обов’язково. Арчібальд Неш зовсім не тямив у футболі. І не тямить. Хіба це заважало тобі вигравати? Тепер виграватимемо разом!
Замість епілогу
“Тепер, панове, ви знаєте все. Вчорашня смерть Інгеллоу (який, до речі, навіть не зіграв головою в своєму останньому матчі), а впродовж двох останніх років — несподівана загибель трьох професійних боксерів спричинилася від застосування “конойону”. Всі спортсмени не підозрювали, що вживають препарат. Просто вірили в поради доктора. А Інгеллоу вірив ще і мені.
Все це досить прикро, хоча за майбутнє мені вже можна не турбуватися…”
Мортон відклав “вічне перо”. Закурив.
“…Так, Філіппе, можна не турбуватися. І не поспішати.
Але не з тих причин, що гра принесла добрі дивіденди, а тому, що ти не витримав цю гру. В ній треба забути про спорт. І мати на меті лише одне — зиск.
Ми добре заробили за ці роки. Я міг би з повним правом демонструвати власний спокій і власний комфорт. Але я чомусь з біса добре пам’ятаю, чому так швидко відбігали і відстрибали Хоок, Інгеллоу, ті троє з квадратними щелепами і плоскими носами. Поки що газети не зв’язують ці факти в одне, але від цього мені не легшає…
Хоч як дивно, смерть Хоока не зблизила нас з Дорогі. Навпаки — віддалила. Пітер був чесним, відвертим хлопцем, який любив своє діло й погано відчував кон’юнктуру. Це стало особливо очевидним після його смерті. Мабуть, нам обом забракло Пітерової нелукавої стійкості. Може, я заздрю його мужності в спорті і в житті? Навіть “пішов” Пітер красиво: останній гол Хоока вважається одним із найкрасивіших у нашому футболі останніх років.
Я вже так не закінчу. Я сховався за лаштунки. І опинився сам. Наодинці з тверезим, чітким розрахунком. А на освітленій арені падали мої колишні друзі — гладіатори.
Коли у нас із Дороті все розпалося, я зрозумів, що давно вже живу без будь-якого інтересу. І омріяний спокій у шкіряному фотелі — дика, підла порожнеча, яку почали заселяти тіні прямодушних хлопців, що вміли заробляти на життя тільки в один спосіб — відкритий, на людях…”
Мортон поникав по просторому кабінету. Підняв з журнального столика купу газет. Ще раз перебіг заголовки повідомлень про вчорашню смерть Інгеллоу. На одній з фотографій була і його сумна фізіономія.
“Ну що ж, треба дописувати”, — подумав Мортон і попрямував до темного різьбленого письмового столу.
…“Напевне, з “конойоном” не все гаразд. Тепер це зрозумів навіть Неш, який фанатично обстоював нешкідливість зілля. Здається, вій хотів мене заспокоїти, аби мати можливість експериментувати далі, одержуючи разом з Мейєрсом і мною добрий прибуток на тоталізаторі. Очевидно, “конойон” має властивість накопичуватися в організмі. І рано чи пізно фатально вражає людину.
