Пригоди. Подорожі. Фантастика - 88 - Михайленко Анатолій (читать книги онлайн полностью без сокращений txt) 📗
У цьому місті Києві вельможі також носять в руках різноманітні товсті ціпки, бамбукові та інші. У місті багато людей знатних, поважаних панів та багачів. Нам привозили мед і пиво у великих бочках на возах. Горілки багато. Хліб привозили возами, а рибу кінтарами з причини великої кількості всього цього у них. Риба дешева і багато її, на диво, всяких ґатунків і видів, бо велика ріка Дніпро, як ми згадували тече поблизу них, і нею ходить багато кораблів.
Що ж до вигляду суден, які плавають цією рікою, то вони величезні, бо ми виміряли у довжину, від одного кінця до іншого, один шмат дерева у 150 п’ядей. На цій річці багато суден завдовжки в 10 ліктів, видовбаних з одного великого шматка; ними їздять до Чорного моря, як ми сказали вище.
Будинки в цьому місті чудові, високі і збудовані з колод, виструганих ізсередини і ззовні. При кожному домі, як при палацах, є великий сад з усіма плодовими деревами, які тільки у них ростуть: видимо-невидимо великих тутових дерев привозних з породи аль хаззаз, з білим і червоним листям; але їхніми ягодами нехтують; є також великі горіхові дерева; дуже багато в цих садах виноградних доз. Серед своїх чудесних грядок з огірками вони сіють дуже багато крокусів, рути й гвоздики різних кольорів.
Купці привозять сюди оливкову олію, мигдаль, оливки, рис, родзинки, смокви, тютюн, червоний сап’ян, шафран, прянощі, персидські матерії і бавовняні тканини — у великій кількості з турецьких земель, на відстань 40 днів шляху. Але все це дуже дорого. Жінки продають на гарних базарах і в чудових крамницях усе необхідне з матерії, соболів та ін.; вони причепурені, зайняті своєю справою, і ніхто не кидає на них нахабних поглядів.
Нам розповідали, що в цій країні козаків, коли захоплять у перелюбстві чоловіка чи жінку, негайно збираються на них, роздягають і ставлять мішенню для рушниць. Такий у них закон, якого ніхто не може уникнути.
У цьому місті між козацькими живописцями є багато вправних майстрів, котрі володіють великою винахідливістю розуму у зображенні людей, якими вони є, також у зображенні всіх страстей господніх з їхніми подробицями, як про це буде мовлено.
Скільки зітхань і скорботи, скільки стогону в серцях ляхів, вельмож і простолюдинів, про цей Київ, бо він був престольним містом їхнього монарха і великою столицею, було все зайняте оселями їхніх вельмож. Усі ці прекрасні палаци, чудові будинки і сади належали їм і багатим євреям. <…>
У цих двох церквах міста і на його околицях було кілька тисяч єзуїтів, точніше, єзидських священиків. Коли з’явився на цій землі Хміль і, обходячи у всіх напрямках країну, бив з них усіх, хто траплявся йому до рук, то ті, хто лишився живим, тікали сюди, кажучи: “Нам немає порятунку, окрім як тут”, бо це місто представляє обложникам труднощі і для стоянки, і для пересування і оточене фортецями й горами. Та Хміль і козаки проникли до них, зв’язали їх мотузками, якими вони були оперезані, і покидали в ріку Дніпро, щоб потопити, піддавши їх спершу великим тортурам; тіла їхні були з’їдені псами.
Єзуїти не задовольнялись тим, що вже мали ляхи, проте хотіли знищити увесь рід козаків, забрати Печерський монастир і Софію і обернути їх на свої церкви. Тоді Хміль возревнував, подібно пророкові Іллі, помстився їм, визволивши обраний народ божий з рук невірних і мерзенних людей, у яких багато голів, та немає глави, і врятував його від гноблення безбожними євреями і від влади лихих вірмен-єретиків. О невірні! О вороги істинної віри! Ви становите ворогів віри панами над християнами, правителями над обраними, божественним народом православним, щоби, пригнічуючи їх, силоміць навернути в свою віру, щоби поневолити їх і, терзаючи через їхніх ворогів, примусити прийняти вашу релігію. Чому ви не проповідуєте безбожним євреям і не хрестите їх у свою віру, щоб навернути їх на істинну путь і зробити їх християнами шляхом проповіді та вчення. Вірмен-єретиків ви приймаєте до себе у спілку. Ви примушуєте козаків, котрі християни, до молитви з вами у ваших церквах. Але апостоли у древності проповідували лише народам заблуканим і невірним та ізраїльтянам; ви ж чинили тоді всупереч проповіді святих апостолів і дали ворогам божим, єретикам вивищитись над православними, так що господь возревнував за них і винищив багато тисяч з вас, давши силу кожному з них примусити тікати, сотні вас, а сотням — тисячі, а вас, зарозумілих, піддав презирству і знищенню, як обіцяв устами древніх своїх пророків. Він визволив їх від рабства, і вони стали кращими, обраними синами. Через своє терпіння вони наостанку зробилися спадкоємцями його царствія; вас же він зробив наживою їхніх мечів, а в майбутньому житті народом заблуканих і лихих згідно з тим, як він обіцяв, що буде противитися погордливим і дарує свою благодать покірливим, лихі ж будуть клевретами проклятого сатани. <…>
Ми виїхали з міста Києва у понеділок і прибули на береги славнозвісного Дніпра біля самої околиці міста. Ми переїхали його на великому судні разом зі своїми екіпажами й кіньми, пливучи по ньому близько двох годин, доки не вийшли на землю на другому березі, бо він більший за Дунай. При цьому ми милувалися праворуч від себе монастирями й церквами, що на вершині гори, саме монастирі: Михайла, Миколи, Печерський з церквами, які його оточують, монастир, збудований тут молдавським господарем Василем, а також келії пустельників у печерах, що йшли одна за одною. Потім ми проїхали і дві великі милі вузькими дорогами, щедрими водами й пісками, і величезним лісом, де ростуть лише сосни, схожі на кипариси, які вражають розум. Увечері ми прибули в невеличке містечко, назване Бровари. В ньому гарна церква в ім’я Петра і Павла і є подвір’я, населене ченцями, належить воно Печерському монастирю, як його угіддя. Ми вирушили звідси у вівторок, проїхали дві великі милі й прибули до міста з укріпленням, палацом і двома ровами з протічною водою. Воно зветься Гоголів. У ньому дві церкви: одна — в ім’я Преображення, друга — різдва богородиці. Є також церква для ляхів, ще недобудована; наш владика патріарх наказав мешканцям освятити її, добудувати й провадити у ній службу, назвавши її в ім’я св. Георгія. Виїхавши звідси, ми зробили ще одну милю і прибули в поселення з церквою, на ім’я Русанів; поблизу нього величезне озеро і дуже великі млини та сукновальні. Проїхали ще півмилі і прибули у невелике селище з красивою фортецею на ім’я Ядлівка. <…>
Потім… прибули увечері у велике впорядковане місто Прилуки, з великим укріпленням. Цитадель усередині його дивовижна за своєю висотою, укріпленням, вежами та гарматами, за своїм облицюванням і глибиною рову з протічною водою. Вона має на південному боці прихований резервуар, куди збирається для неї вода з величезного озера та річок. До цитаделі ведуть потаємні підземні ходи. Всередині її величний і дуже високий палац, угорі і внизу дивовижний за обширом, висотою, громаддям колод і відполірованих у середині й зовні дощок, щільно підігнаних одна до одної, за величезними високими печами, які перевищують кипариси. Палац недобудований. Дату його написано на горі його горбоподібного даху, схожого на такі ж дахи будов Ханаана і області Маарри за різьбленими оздобами і обладнанням; ця дата, написана по-грецьки, є 1647 рік; отже, палац існує сім років з того часу, як його завоювали козаки, через рік після своєї появи, бо тепер 1654 рік від різдва Христового. Цей палац належав четвертому правителеві ляхів, на ім’я Вишневецький. <…> Його влада простягалась від ріки Дніпра до ріки Путивлю, кордону Московії. У нього було під рукою 60 тисяч відбірних ратників з молдаван, греків, арнаутів, німців та багатьох інших народів. Татари прозвали його кучук-шайтан, тобто маленький диявол, тому що він багато разів зненацька нападав на їхню країну, палив і розоряв, бо кордон його області близький від татарського. Коли з’явився Хміль і завоював землі по той бік Дніпра до Києва, цей правитель посилав до нього, намагаючись його обдурити, і виказував йому дружбу, тим часом як підступництво ховалось у засідці його серця. Його наміром було, коли Хміль вступить з військом у країну ляхів і заглибиться у неї, рушити за ним зі своїм військом і таким чином його захопити з обох боків. Та Хміль, володар неабиякого розуму, це зрозумів і послав до нього сказати: “Якщо ти бажаєш миру, встань, очисти свою країну і віддай мені її без війни, бо я не залишу тебе ворогом позаду себе”. Тоді виникла війна, і правитель послав своє численне військо назустріч Хмелеві. Старець Хміль рушив на нього з тисячами своїх ратників і всіх знищив мечем. Правителя сповістили про це, та ніхто не йняв віри звістці. Він сидів і пиячив усередині фортеці у своєму палаці із сорока наближеними, як раптом замайоріли знамена козаків. Тоді він опам’ятався, протверезів від оп’яніння, скочив на коня і тікав зі своєю пихою, скинувши з себе царський одяг і надівши простий; проте кінь викинув його із сідла, він упав і скрутив собі в’язи , козаки наздогнали його і, відрубавши йому голову, принесли в подарунок Хмелеві, котрий насадив її на довгу палю і поставив на верхівці його високого палацу. Будівництво палацу так і лишилося незакінченим, бо за прислів’ям він з’їв його голову; тепер він занедбаний, служить місцем для нечистот, свиней і собак. Слідом за Вишневецьким тікав і послідовник його, в той час коли козаки вже оточили місто. Він спустився крізь потаємні двері, рушаючи до озера через міст. Помітивши його, козаки погналися за ним. Він мав при собі сакви із золотом та сріблом, і, коли вони його наздогнали, він одрізав сакви в надії, що вони почнуть збирати розсипані гроші і він устигне втекти, та козаки й гроші підібрали, і його наздогнали на своїх конях. Зі страху він заїхав конем у озеро, але вони захопили його з води списами, відрубали йому голову і, піднявши її на палі, поставили поряд з головою його начальника.
