Пригоди. Подорожі. Фантастика - 79 - Сорока Микола (книги бесплатно .txt) 📗
V. ВТЕЧА
Тільки Ящик був спокійний. Він перший побачив голландця, що вийшов на галяву. Поруч з Ван-Деєртом, перелякано дрівлячись на нас, ішов бабінга.
— Я зустрів негра в лісі, — пояснив голландець. — Доліхоцефал, чому ти кричиш?
— Я бачу, Ван-Деєрт! Бачу!
— Божевільня… — Голландець скривився. — Капрале, у мене новини.
— Ти не виконав наказу? — суворо запитав капрал.
— Ці новини не для всіх, — повторив Ван-Деєрт і подав капралові руку.
Але капрал звівся сам, і вони відійшли подалі, щоб ми не могли їх почути.
Особисто я не збирався їх підслуховувати. Мене цікавив перевертень, тільки віл. Чого хотіло від нас це створіння? І що це насправді: рослина, тварина чи, як сказав француз, зоряний місіонер? Загрожувала нам ця істота, холодно спостерігала нас чи, навпаки, хотіла викликати в нас якісь нові уявлення?
“Між іншим, — подумав я, — чи обов’язково вплив мав бути розумним? Хіба скат, б’ючи струмом, намагається контактувати з нами? Або квітка, розливаючи пахощі, хоче викликати в нас якісь думки? Якби перевертень був розумною істотою, він знайшов би до нас шлях…” Я зітхнув і підвівся.
— Ван-Деєрт побоявся, — заявив щасливий Буассар. — Він побоявся пробиратися сам до табору Мюллера. Але нічого, Усташ, ми підемо туди всі разом! Правда ж?
— Поспішаєш на базар? Буассар насупився:
— А ти ні? Наслухався цього ідіота з Нанта? Вони в Наиті там усі такі! “В музей!” — перекривив він Ящика. — Це ми, легіонери, рейнджери, малинові берети, — і попхаємось у музей?! Не надумай, Усташ, — погрозливо говорив далі француз, — провернути цю справу сам або з Ящиком! Перевертень належить усім нам порівну.
— Торгу не буде!
Ми підняли голови. Ван-Деєрт і капрал зблизька розглядали нас. Поруч з ними стояв Ящик, сірий, зів’ялий, раптово постарілий.
— Про що ви кажете? — запитав француз.
— Про перевертня. — Голландець гидливо торкнувся того носком черевика.
— За перевертня дадуть повноцінну валюту.
— Але перед цим ти збожеволієш. І назовсім, Буассар! Ти що, нічого ще не зрозумів? Чи тобі кортить кожен день переживати радість прозріння? І мучитися кошмарами?
“Ось як на тебе це вплинуло, — подумав я, дивлячись на Ван-Деєрта. — Недаремно ти так легко згодився піти з табору. Недаремно ти навіть наважився відмовитися від вигідної справи…”
“Покидьки, — подумав голландець. — Вони завжди суперечать тим, у кого є ще можливість покрутити мізками. Я один, без зброї, можу наробити такого, що не снилося жодному волонтерові найдисцишіінованішої армії, а цей французик усе одно лізе мені під ноги!
Вони таки з глузду з’їхали. Ця тварюка загнала їх у маразм! І все одно вони готові битися за неї, як за повію!.. Давайте гризіться. Я знаю, коли вас зупинити!”
— Перевертень у всьому винен, — пояснив голландець. — Це він діє нам ва нерви. Досить було мені вийти за межі табору, як я став знову сам собою, а ви мало не перестрілялися. Добре, що бабінга догнав мене і натякнув, чим ви тут займаєтеся. Особливо ти, французе!
Ван-Деєрт подивився на мене:
— Кінчай з перевертнем, Усташ!
Я опустив голову. Ван-Деєрту не слід було бачити мої очі.
“Розграбоване диво — ось хто ти. Не зоряний місіонер і не рослина, а розграбоване диво! Не встигли ще зрозуміти, звідки ти, навіщо, а хтось уже тягне тебе на продажна хтось збирається тебе вбити!”
— Чому я?
— Ти притягнув перевертня в табір, і ти повинен його ліквідувати.
Я зловтішно запитав:
— А хіба ти не намагався це зробити? Чи твоя малокаліберна годиться тільки для негрів?
Я вичікував і, коли голландець кинувся на мене, завчено вдарив його в живіт, а потім коліном в обличчя. Але тут мене збив з ніг француз і, все ще горлаючи про продаж, кілька разів угатив мене в груди і в живіт важким солдатським черевиком. Я задихнувся, і тоді втрутився капрал:
— Тобі доведеться порішити перевертня, Усташ.
— Боїтеся? — не підводячись, запитав я. — Боїтеся, що він уміє і захищатися?
І, вибравши кілька найбрудніших, найбрутальніших лайок, почутих мною в Іспанії, я повторив їх. Не знаю, який був у мене вигляд, але всі відсахнулися, і, збліднувши, капрал наказав:
— Волонтере Ван-Деєрт, вважайте Усташа дезертиром!
— Єсть, капрале!
Ван-Деєртові допоміг Ящик, колишній учитель географії. Бонн зв’язали мені руки і кипули в траву. Потім закурили, а я так і лежав у зім’ятій шорсткій траві.
Потім я повернувся на бік і побачив перед собою перевертня. Оболонка його була прозорою, і під нею, в глибині драглистого тіла, яскраво пульсували голубі спалахи — як зорі… А може, це справді була натуральна галактика, яка звалилася у наш світ звідти — з небес, з глибини Всесвіту?..
Перевертень здригнувся.
Повільно, нічим не підтримуваний, як на повітряній подушці, він перемістився над землею до мене. І капрал, і француз, і Ящик — усі вони це бачили, але ніхто не відтяг мене, тільки руки кожного лягли на зброю.
Так вони стояли, чекаючи моїх криків, а перевертень Насувався і насувався, і я відчув випромінюваний ним холод. Перевертень навалився на мене, розповзся по грудях, по животі, і, незважаючи на страх, я раптом відчув — мотузка послабшала.
Вивернувшись з-під холодного желе, я звівся на ноги, з подивом розглядаючи поїдену сорочку і обривки мотузки. Якщо перевертень працював кислотою, чому вона не залишила слідів на тілі?..
Я не памагався тікати.
З одного боку стояв озброєний Ван-Деєрт, з другого — капрал, француз, Ящик. І капралові слова остаточно мене добили:
— Ми погарячкували, волонтере. Ідіть перевдягніться.
— Візьми в мене сорочку, — запропонував француз. — Вона з плеча Шлосса, але зовсім нова.
— Ось твій “вальтер”, — похмуро промовив Ван-Деєрт.
Так, з пістолетом у руці, я й ступив перший крок до намету, а легіонери лишилися в тих же позах і стояли бовванами, поки я збирав рюкзак, автомат і обойми.
— Тримайся слонової стежки, — мимоволі порадив Буассар.
Перетинаючи галявину в найширшому її місці, я зловив себе на думці, що саме так вчинив і негр. Однак ніхто на мене не дивився, ніхто не збирався стріляти, тільки страх, мій власний страх тиснув мені на серце…
Лише за півгодини я перевів подих. Прислухався.
Погоні за мною не було, зате поруч, на висоті коліна, плив над травою, розпластавшись і тривожно блимаючи, перевертень. Я буркнув:
— Ти що, справді на повітряній подушці?
Перевертень мерехтів, зависнувши над травою, не відповідав, не міг відповісти. І, торкнувшись його долонею, я, як людині, сказав:
— Гаразд. Ходімо. В Уганду.
VI. КІНЕЦЬ ВСЕСВІТУ
Під вечір я був далеко від табору.
Перевертень плив слідом, наче вирішив ніколи мене не залишати, і я не перечив. Кінець кінцем мені могло загрожувати лише повторення минулої ночі, і проти повернення у світ запахів я загалом нічого не мав. Це не втрата зору і не сльозлива хвороба Шлосса.
Точно дороги я не знав, але йшов упевнено, як по пеленгу, очевидно, завдяки перевертню. Військових постів не боявся, сімбу тут дуже мало, а від випадкових зустрічей ніхто не застрахований навіть у власній спальні…
Нахилившись, видер жмут рудої трави, наче знав, що її корінці можна жувати, і всміхнувся: з яких схованок мозку випливає ця впевненість?
— Правильно, перевертню! — сказав я, озирнувшись. — Давно пора нам прочистити власні мізки!
“Але звідки він з’явився? — подумав я. — І чого саме в Конго? У Європі або в Америці він мав шанс зустрітися з яким-небудь ученим мужем в окулярах, а тут що?.. От не пощастило!.. З дальніх галактик він чи витвір нашої власної Землі, але в Конго його доля була визначеною наперед: базар або знищення! Такі, як ми, інших варіантів не пропонують”.
І з лихою мстивістю я раптом вирішив:
“Сам продам перевертня за готівку! В сорок п’ять років пізно стирчати на терасах поганеньких кафе, чекаючи чергового ангажементу на чергові “сільськогосподарські роботи!” З мене досить!”
