Пригоди. Подорожі. Фантастика - 88 - Михайленко Анатолій (читать книги онлайн полностью без сокращений txt) 📗
Якщо, траплялося, хто-небудь приходив до нього із скаргою під час столу чи звертався до нього з промовою, то він говорив завжди тихенько, щоб ніхто не чув: такий повсякчасний їхній звичай. Що стосується того, як він сидів за столом, то він сів нижче, а нашого владику патріарха посадив на першому місці, відповідно шані, котра йому личить на зібраннях; не так, як господарі Валахії та Молдавії, котрі самі займали перші місця, а архієрея садили нижче себе.
Затим подали до столу миски з горілкою, котру пили ковшами ще гарячою. Гетьманові поставили вищого ґатунку горілку у срібному келиху. Він спочатку пропонував пити нашому владиці патріарху, а потім сам пив і частував кожного з нас так, як ми стояли перед ним. Воззри на цю душу з праху земного! Хай продовжить бог її існування! У нього немає виночерпіїв, ані особливих людей для подавання йому страв і питва, як це водиться у царів і правителів. Потому були подані до столу розписані череп’яні тарелі із солоною рибою у вареному вигляді та з іншим у малій кількості. Не було ні срібних таць і келихів, ні срібних ложок, ні чогось подібного, хоча в кожного із слуг його є подекілька скринь, наповнених тацями, келихами, ложками і скарбами ляхів із срібла та золота. Але всім цим нехтують, перебуваючи в поході; коли ж бувають удома, на батьківщині, тоді інша річ.
Перед заходом сонця гетьман розпрощався з нашим владикою патріархом, провівши його за фортечну браму, і сів у свій екіпаж, запряжений одним лише конем. Не було царських карет, оздоблених коштовними тканинами і запряжених великим числом чудових коней, хоча у гетьмана таких тисячі. Він тут-таки поїхав під зливою, подаючись до свого війська. На ньому був білий дощовий плащ. Він під’їхав, надіславши нам грошей на дорогу з вибаченням, а також дав листа в усі підвладні йому міста для одержання харчів і питва, дармових коней та повозів і ще листи до царя московського і до воєводи Путивля. Ось що сталося.
Знай, що держава ляхів складалась з трьох частин: одна частина — та, котру відібрав у них і захопив гетьман Зіновій; вона має протяжність на місяць шляху в довжину і стільки ж у ширину, вся наповнена мешканцями, фортецями й укріпленнями, як гранат зернами; друга частина — та, що лишається у їхніх руках тепер; третя частина — середня, котру гетьман геть спустошив: спалив її міста і поселення, перебив там чоловіків, причому більша частина мешканців стала бранцями татар, і перетворили її на безлюдний степ, кордон між ним і ляхами на протязі кількох днів.
Знай, що у Хмеля тепер вісімнадцять полковників, тобто паш, з яких кожен править багатьма містами і фортецями з силою-силенною мешканців. Між ними є четверо-п’ятеро, з котрих кожен має під своєю владою сорок, п’ятдесят і шістдесят міст; війська, зобов’язаного службою у них 60, 50, 40 тисяч, найменший серед них має під своєю владою тридцять, сорок міст, а війська — 20, 30 тисяч. Ті, що нижчі від них чином, мають під владою кожен по двадцять міст і менше, а війська — по 20 тисяч і менше. Всі ці тисячі війська збираються у Хмеля під час походу, складаючи 500 тисяч. Вони досконало навчені знань різних військових хитрощів. Нині у гетьмана близько ста тисяч хоробрих молодих людей, вправних у верховій їзді та джигітуванні. Раніше ці війська були просто селяни, не володіли ніяким досвідом у війні, але поступово навчились. Згадані ж молоді люди всі навчалися з малих літ наїзництву, хоробрості, стрільбі з рушниць і метанню стріл. Завваж, що всі ці воїни не одержують платні, але сіють хліб, скільки забажають, потім жнуть його і забирають його по своїх домівках. Ніхто не бере з них ні десятини, ані чогось подібного: вони від усього цього звільнені, і в такому становищі перебувають усі піддані країни козаків: не відають ні податків, ні хараджу, ні десятини . Але Хміль віддає на відкуп увесь митний збір з купців на кордонах своєї держави, а також доходи з меду, пива й горілки за сто тисяч динарів утримувачам митниць. Цього вистачає йому на витрати на цілий рік. Окрім того, він нічого не бере.
Ці відомості про Хмеля й козаків, котрі ми передали докладно, старанно і в точному викладі, після багатьох розпитувань та перевірки я зібрав з трудом і зусиллями, пересвідчуючись у їхній правдивості. Скільки ночей я просиджував над записуванням, не дбаючи про відпочинок!
Що ж до згаданої фортеці Богуслава, то вона дуже сильна, оточена двома стінами, одна всередині другої, і двома ровами. Вежі її численні, і з південного боку вона тягнеться краєм гори. Під нею тече вищезгадана річка, з якої стирчать величезні скелі. У фортеці є високі й пишні палаци, що належали ляхам, і поблизу них церква, яка теж їм належала. Наш владика патріарх дав дозвіл освятити її і правити в ній, бо козаки раніше руйнували всі церкви ляхів і зрівняли їх із землею, думаючи цим викоренити саму пам’ять про ляхів; з тієї ж причини вони кинули напризволяще їхні будівлі та їхні величні житла (немає справжньої ворожнечі, окрім ворожнечі релігійної), зробивши їх навіть місцем для нечистот.
Ми виїхали з Богуслава у четвер 22 червня. Шлях наш випадав посеред табору війська козаків і Хмеля. Вони були вже виступили усі в похід, але гетьман послав запросити до себе нашого владику патріарха, відклавши з цієї причини свій виступ. Ми в’їхали у середину війська. Ти міг би бачити тоді, читачу, як тисячі й сотні тисяч їх, намагаючись випередити один одного поспішали юрбами, щоби прикластися до десниці й хреста нашого владики патріарха, кидались на землю, так що коні екіпажу зупинились, і ми були цим незадоволені й прикро вражені з причини їхньої численності, та врешті доїхали до намету гетьмана Хмеля, маленького і непоказного. Він вийшов назустріч нашому владиці патріарху і зробив йому земний уклін. Тоді наш владика патріарх прочитав над ним молитву про війну і перемогу, закликаючи благословення боже на нього та його військо. Гетьман, підтримуючи патріарха під руку, увів до свого намету, де не було дорогих килимів, а проста доріжка. Він перед цим сидів за столом, на якому стояла страва, і обідав: перед ним не було нічого, крім таці з вареним кропом, проте водночас ми бачили, що служителі з його війська і ратники ловили для себе рибу в поблизьких ставках. Ти бач, яка стриманість! Потому він почастував нас горілкою, ми підвелися, і він вийшов з нашим патріархом, щоб знову провести його. Ми вирушили.
Ратники не мають наметів, але ставлять кругом себе дерева чи гілляччя на зразок шатра, покриваючи їх своїми плащами для захисту себе від дощу; вони задовольняються надзвичайно малим. Хай буде над ними благословення боже!
Цього дня (четвер, 22 червня) ми проїхали ще 4 великих милі низиною, вкритою високою густою травою, і ввечері прибули в село на ім’я Кагарлик. Колись воно мало укріплення, але воно зруйноване під час воєн. У п’ятницю ми виїхали звідси, проїхали через два великих села і, зробивши три милі, прибули у велике місто, назване Трипілля, бо воно складається з трьох містечок з укріпленнями. Перш ніж під’їдеш до нього, бачиш табір, утворений з трьох земляних пагорбів з дуже вузькими проходами, куди можна заходити не інакше як поодинці. Мешканці вийшли нас зустріти. Місто являє велику неприступну фортецю на вершині гори, з двома стінами і двома ровами. <…>
Поблизу церкви стоїть друга фортеця, дуже простора, гарна й вищою мірою сильна, всередині неї є царський палац, який уже зовнішнім виглядом своїм веселить душу того, хто дивиться, ще перше, ніж зайдеш до нього. Висока банеподібна надбудова палацу над брамою фортеці дуже гарна і велична; над нею друга надбудова з банею — втіха для очей глядача! — з вишуканою решіткою навколо; хто стоїть там, бачить на відстані одного дня шляху. Палац цей набагато кращий від споруд Калиновського.
Перед ним розташовані будинки ляхів і євреїв, їхні крамниці та красиві заїжджі двори, нині занедбані. <…>
Нам розповідали, що в одному місті… козаки побили 70 тисяч євреїв, оскільки невірні не задовольнялись пригнобленням їх, але творили насильство над їхніми дружинами й доньками. З цієї причини прогнівився бог на них і на ляхів, що дали їм владу.
