Північна Одіссея - Лондон Джек (онлайн книга без .txt) 📗
— У нього посмішка наче приклеєна! — вигукнув хтось, і публіка, відчувши полегшення, весело загиготіла.
— Ну й удар у цього латиноса! Щось страшне, їй-богу! — сказав засапаний Денні, звертаючись в кутку до тренера, поки помічники метушилися довкола, приводячи свого підопічного до належної кондиції.
Другий та третій раунди були невиразними. Денні, цей хитрий і віртуозний генерал рингу, відбивав атаки суперника, блокував удари і входив у клінч, зосередившись на тому, щоб відновити сили після пропущеного в першому раунді запаморочливого разючого удару. У четвертому ж раунді Денні знову був самим собою. Так, удар суперника захитав його й забив баки, але добрий фізичний стан дав змогу швидко відновити сили й енергію. Але тепер Денні змінив свою нахраписту тактику. Мексиканець дійсно виявився міцним, упертим і злобним горішком. Тож його супернику довелося застосувати все своє вміння досвідченого бійця. У різних трюках та прийомах Денні був неперевершеним майстром, і хоча нічого несподіваного він уже запропонувати не міг, він все одно продовжував виснажувати мексиканця методичними ударами в корпус та в голову. На один удар Рівери припадало три його удари; вони були важкими, але не нокаутуючими. Та їхній нокаутуючий ефект полягав у кількості, що накопичувалася. Тепер Денні з належною повагою ставився до цього шмаркача, який, як виявилося, може врізати короткий хук як правою, так і лівою рукою.
Для оборони Рівера напрактикував бентежно-несподіваний прямий лівий удар. Раз по раз він відбивав цим лівим прямим наскоки Денні, завдаючи дедалі відчутнішої шкоди роту і носу суперника. Та Денні був багатогранним і гнучким бійцем. Саме тому його й вважали майбутнім чемпіоном. На свій розсуд він міг запросто міняти стиль бою. І він змінив його — на ближній бій. У ньому він був особливо сильним, до того ж така манера дала йому можливість уникнути бентежних прямих лівих супротивника. І йому пару разів удалося порадувати шаленіючу публіку, коли він, красиво збиваючи захват суперника, підкидав його в повітря потужним коротким аперкотом і валив на долівку. Рівера вичікував, стоячи на одному коліні, намагаючись максимально відпочити за ці короткі десять секунд, які — він це добре знав — суддя-грінго робив для нього ще коротшими.
А в сьомому раунді диявольський аперкот Денні знову потрапив у ціль. Йому вдалося лише захитати Ріверу, але наступної миті, коли мексиканець, ошелешений ударом, стояв перед ним беззахисний і безпорадний, Денні врізав йому так, що той перелетів через канати і гепнувся в партер, прямо на голови газетярам. Ті виштовхали його на ринг, біля канатів. Там він став, приходячи до тями, на коліно, а суддя почав похапцем рахувати секунди. А за канатами, крізь які мав пролізти мексиканець, щоб повернутися на ринг, його вже чекав Денні. І рефері не втручався, не відштовхував його вбік.
Глядачі шаленіли від захвату.
— Добий його, Денні, добий! — осатаніло вигукнув хтось.
Спочатку цей клич підхопили кілька десятків голосів, а потім він переріс у потужне хиже заклинання, схоже на бойове скандування.
Денні готовий був так і зробити, але Рівера при рахунку «вісім» не став чекати решту часу. Він несподівано пірнув під канати і увійшов у клінч, рятуючись від нокауту. І тільки тепер рефері заметушився, забігав, намагаючись відідрати його від Денні, щоб той зміг його вдарити. Таким чином він надавав йому всі переваги, які тільки може надати нечесний рефері.
Але Рівера знову вистояв, і в голові у нього знову прояснилося. Вони всі заодно. Ці ненависні грінго всі заодно і всі нечесні. Знову в його мозку спалахнуло і заіскрилося кошмарне видіння: нескінченні нитки залізничної колії, що тягнулася через пустелю, селяни та американські полісмени, тюрми та каталажки; бродяги біля баків з водою — вся жахлива й болісна панорама його поневірянь після Ріо-Бланки та страйку. Кошмар змінився сліпучо-прекрасним образом червоної Революції, яка нестримно шириться його країною. Ось вони, гвинтівки для Революції, — перед ним. Кожне ненависне лице — гвинтівка. Саме за ці гвинтівки він зараз б'ється. Гвинтівки — це він. Він — це революція. Він б'ється за всю Мексику.
Публіка дедалі більше розлючувалася через незбагненну поведінку Рівери. Чому він не приймає як належне призначені йому побиття і неминучу поразку? І так зрозуміло, що його поб'ють, то чому ж він опирається? Мало хто співчував йому. І то це були лише ті нечисленні сміливці, які робили ставки на відверто завідомого невдаху. Не сумніваючись, що Денні переможе, вони все ж ставили на Ріверу чотири до десяти та один до трьох. Сенс ставок полягав ось у чім: скільки раундів спроможеться протриматися мексиканець? Найвідчайдушніші гравці ставили на те, що він витримає шість раундів, максимум — сім. І тепер ці ризиковані гравці, зберігши і примноживши свої гроші, заспокоїлися і на радощах почали підтримувати фаворита.
А Рівера досі не хотів програвати. У восьмому раунді його суперник спробував повторити аперкот, але невдало. А в дев'ятому Рівера знову всіх ошелешив. Він несподівано вийшов з клінчу швидким звивистим рухом, і у вузькому просторі, що утворився між ним та Денні, завдав удару знизу вгору від самісінької талії. Денні гепнувся на підлогу — і не проминув скористатися рятівними секундами, щоб прийти до тями. Натовп отетерів і вжахнувся. Денні побили його ж прийомом! Тепер його знаменитий аперкот справа обернувся проти нього ж! Рівера навіть не намагався дістати його, коли при рахунку «дев'ять» Денні підвівся. Рефері відверто заважав йому, хоча коли в нокдауні був Рівера, він нічим не перешкоджав його супротивнику.
У десятому раунді Рівера двічі зміг провести правий аперкот — від талії аж до підборіддя суперника. Денні впав у розпач. Посмішка не сходила з його обличчя, і він знову вдався до тактики нахрапистих наскоків. Він вимахував руками, як вітряк, але не міг завдати Рівері відчутної шкоди. Натомість мексиканець, не зважаючи на метушню та крутіння суперника, тричі підряд валив його на долівку. Денні вже не так швидко повертався до тями, а у дванадцятому раунді вперше відчув, що може програти. Але з того моменту і аж до чотирнадцятого він вдався до найбільших хитрощів за всю свою кар'єру. Він парирував і блокував удари, сам же бив скупо і розважливо, намагаючись тим часом накопичити достатньо сили. А ще він застосовував усі ті гидкі й нечесні прийомчики, на які тільки буває здатен досвідчений боєць: то начебто ненавмисне буцав Ріверу головою під час ближнього бою, то придавлював йому рот рукавичкою, заважаючи дихати, то затискав і тримав під пахвою його руку. Часто, входячи в клінч, він гарчав йому у вухо, вимовляючи розбитими усміхненими губами невимовні огидні образи. Усі — від рефері до гальорки — підтримували Денні і всі допомагали йому. І всі здогадувалися, що він задумав. Вигравши час і відновивши сили за допомогою магічної скриньки з новими прийомами, він тепер робив ставку на один удар. Він то навмисне розкривався, то прикидався знесиленим, то наче напрошувався на побиття — все робив для того, щоб дочекатися, коли суперник необачно розкриється сам, і тоді завдати йому страшного хльосткого удару, який принесе йому перемогу. Як уже робив колись до нього один знаменитий боксер, Денні сподівався вдарити спочатку справа в сонячне сплетіння, а потім — зліва у підборіддя.
І він справді міг це зробити, бо зажив слави тим, що доки він стоїть на ногах, поки в його руках буде достатньо сили для разючого удару.
Секунданти Рівери майже не займалися ним у перервах між раундами. Так, вони вимахували для виду рушниками, але ті не наганяли достатньо повітря для його легенів, що наче вогнем горіли. Спайдер Хагерті давав йому якісь поради, але Рівера знав, що ті поради були хибними. Всі тут були проти нього. Його оточувала зрада. У чотирнадцятому раунді він знову уклав Денні на підлогу. Поки рефері відлічував секунди, Рівера стояв, знесилено опустивши руки і відпочиваючи. Раптом у протилежному кутку він почув якесь підозріле шепотіння. Він помітив, як Майкл Келлі пройшов до Робертса і про щось із ним перешіптується. Слух у Рівери був як у кота — добре натренований під час пустельних мандрів, і тому йому вдалося почути уривки розмови. Мексиканець захотів почути більше, тому коли суперник підвівся, він перевів бій у клінч і повернувся так, щоб опинитися біля канатів, якраз напроти Келлі та Робертса.
