Північна Одіссея - Лондон Джек (онлайн книга без .txt) 📗
Не завдавши собі клопоту вдягти капці і накинувши на себе лише піжаму, Джеймс Ворд проломився крізь ретельно замкнені Лі Сінем двері і, злетівши сходами, вихопився у темряву ночі. Коли ж його босі ступні торкнулися гравію на під'їзній алеї, він різко зупинився, простяг руку під східці і витяг звідти замашний кийок — свого надійного товариша під час численних — і безумних — нічних пригод серед пагорбів. Несамовитий ґвалт, що його зчинили собаки, наближався, і містер Ворд, войовничо вимахуючи кийком, кинувся йому назустріч.
Челядь та гості повискакували з ліжок і скупчилися на просторій веранді. Хтось увімкнув електричне освітлення, але ніхто нічого не бачив, окрім переляканих облич одне одного. За яскраво освітленою алеєю дерева утворювали стіну непроникної темряви. Але десь у тій темряві точилася запекла боротьба. Чулися пекельні зойки тварин, несамовите гарчання та харчання, звуки ударів та хрускіт кущів під вагою важких тіл.
Хвиля битви перекотилася з темряви прямо на алею під спостерігачами. І тут вони, нарешті, побачили, що відбувається. Місіс Герсдейл скрикнула і, зомліваючи, вхопилася за свого сина. Ліліан раз по раз так сильно стискала перила, що на кінчиках її пальців ще багато днів залишалися криваві набряки. Охоплена страхом, вона очей не могла відвести від рудоволосого шаленоокого велетня, у якому вона впізнала чоловіка, за якого збиралася вийти заміж. Він вимахував здоровенним кийком, зі спокійною люттю воюючи з волохатою потворою, більшою за будь-якого баченого нею ведмедя. Змахнувши лапою, гризлі зірвав з Джеймса Ворда халат і роздряпав до крові йому шкіру.
Найбільше Ліліан Гірсдейл боялася за свого судженого, але частково цей страх був спричинений самим його зовнішнім виглядом. Їй і наснитися не могло, що під накрохмаленою сорочкою та нічим не примітним вбранням її нареченого криється такий жахливий і прекрасний дикун. Досі вона й поняття не мала, як б'ються чоловіки. То була явно не сучасна битва. І не сучасного чоловіка бачила вона перед собою, хоча вона про це й не здогадувалася. Бо перед нею був не містер Джеймс Дж. Ворд, бізнесмен із Сан-Франциско, а хтось невідомий та безіменний, жорстоке й грубе дикунське створіння, котре якимось незбагненним чином ожило через кілька тисяч літ.
Гончаки, ні на секунду не вгаваючи, крутилися довкола місця битви, час від часу кидаючись на ведмедя і відволікаючи його. Коли ведмідь обертався, щоб відбити їхню флангову атаку, чоловік робив випад і огрівав його кийком. Після кожного такого удару розлючений ведмідь кидався вперед, а чоловік відстрибував назад, намагаючись не перечепитися об собак, а потім кружляв, забігаючи то з одного боку, то з другого. Тоді собаки, користуючись нагодою, знову наскакували на ведмедя і відволікали на себе його лють.
Кінець настав несподівано. Ведмідь, крутнувшись, розмахнувся лапою і зачепив одного пса. Бідна тварина відлетіла футів на двадцять з переламаними ребрами і хребтом. І тут людино-тварина сказилася від люті. На спотворених гримасою губах виступила піна, а з рота вирвався нечленороздільний крик. Створіння стрибнуло вперед, змахнуло кийком, ухопивши його обома руками, й обрушило його на голову ведмедя, що насувався на нього. Навіть череп гризлі не спромігся витримати страшної сили цього удару; тварина рухнула додолу, і на неї відразу ж накинулися собаки й почали шматувати її зубами. А чоловік, протиснувшись крізь їхню метушню, осідлав тушу поверженого ведмедя і, спершись на кийок, у яскравому світлі електричних ламп, виконав тріумфальний гімн якоюсь незнайомою мовою. То була пісня така давня, що професор Вертц віддав би за неї десять років свого життя.
Гості кинулися вітати і обіймати його, але тут Джеймс Ворд, який несподівано проступив крізь грізну тевтонську оболонку, побачив свою кохану — маленьку тендітну Дівчину Двадцятого Століття — і раптом відчув, як у його мозку щось хруснуло. Випустивши з руки кийок і кволо похитуючись, він рушив до неї — але заточився і ледь не впав. Йому стало зле. У своїй голові він відчував нестерпно болісну агонію. Йому здалося, що його душа розлітається на частини. Простеживши за збудженими поглядами гостей, він обернувся і побачив тушу ведмедя. Вид мертвої тварини наповнив його невимовним страхом. Містер Ворд зойкнув і кинувся був тікати, але присутні втримали його і турботливо повели до будинку.
Джеймс Дж. Ворд і досі очолює фірму «Ворд, Ноулз енд К°». Але він більше не мешкає за містом і не ганяється за койотами вночі при світлі місяця. Давній тевтонець помер у ньому тієї ночі, коли він бився з ведмедем у Мілл-Веллі. Тепер Джеймс Дж. Ворд — це цілковито Джеймс Дж. Ворд, який уже не ділиться частиною свого єства з дикунським анахронізмом тих часів, коли світ був іще молодий. І містер Ворд став настільки сучасною людиною, що йому довелося повною мірою пізнати той гострий пронизливий страх, який є характерною рисою цивілізованості. Тепер він панічно боїться темряви, а ніч, проведена в лісі, є для нього синонімом жахаючого страхіття. У його міському будинку панують акуратність і бездоганна чистота, а сам він виявляє великий інтерес до сучасних систем захисту та протизламної сигналізації. Його помешкання — це плетиво електричних дротів, і ввечері випадковий гість навіть дихнути не зможе, щоб не привести в дію яку-небудь сигналізацію. Ба більше: містер Ворд сам винайшов безключовий дверний замок із секретом, який власники можуть носити в кишені піджака і швидко й надійно застосовувати за будь-яких обставин. Але його дружина не вважає його боягузом. Вона ж бо краще знає! І, як і личить герою, містеру Ворду подобається спочивати на лаврах. А його хоробрість ніколи не ставиться під сумнів тими з його друзів, хто став свідком його битви з ведмедем у Мілл Веллі.
ПРЕЗУМПЦІЯ НЕВИНУВАТОСТІ
З цікавістю озираючись довкола, Картер Вотсон повільно прогулювався з новим журналом під рукою. Минуло двадцять років відтоді, як він востаннє був на цій вулиці, і ті великі зміни, що на ній сталися, вражали його й ошелешували. Коли він іще хлопцем вештався по ній, то в цьому місті на заході Штатів мешкало тридцять тисяч душ, а зараз — триста тисяч. У ті роки вулиця, якою він зараз ішов, являла собою тиху спальну вулицю в респектабельному районі, де мешкали кваліфіковані робітники. І ось сьогодні під вечір він виявив, що тепер її поглинув обширний злачний район нічних розваг — справжнісіньке гніздо пороку. Скрізь було повно китайських та японських крамниць і забігайлівок. Вони химерним чином перемежовувалися з лігвами та ганделиками для білих злидарів. Тиха вулиця його дитинства перетворилася на найнебезпечніший район міста.
Картер Вотсон поглянув на годинник. Була п'ята тридцять. У цих краях це був час пообіднього відпочинку, але його проймала цікавість. Протягом багатьох років мандрів та вивчення суспільних умов у всьому світі рідне місто зберігалося в його пам'яті як благословенний та морально здоровий край. І тому метаморфоза, що з ним відбулася, неприємно вразила Картера Вотсона. І він не міг не пройтися, щоб мати змогу оцінити всю ту міру ганьби, до якої опустилося його колись тихе затишне місто.
Тут слід зазначити одну важливу обставину: Картер Вотсон був чоловіком з високим рівнем соціальної й громадської свідомості. Багатство забезпечувало йому незалежність, і він терпіти не міг марнувати свою енергію на вишукані світські прийоми й химерні елітні вечірки, а такі речі, як актриси, кінські перегони й усілякі марнотні розваги, зовсім його не цікавили. Поведений на проблемах етики, він був справжнім реформатором, хоча діяльність його стосувалася, головним чином, написання статей до періодичних видань і щоквартальних журналів, а також у написання і публікації талановитих розумних книг, присвячених проблемам робітничого класу і мешканням нетрів. Серед двадцяти семи книжок, які робили йому честь, траплялися такі назви, як, наприклад, «Якби Христос прийшов у Новий Орлеан», «Виснажений робітник», «Житлова реформа в Берліні», «Сільські нетрі Англії», «Мешканці Іст-Сайда», «Реформи чи Революція», «Університетські містечка як розсадник радикалізму» та «Печерна людина доби цивілізації».
