Mybrary.info
mybrary.info » Книги » Приключения » Прочие приключения » Північна Одіссея - Лондон Джек (онлайн книга без .txt) 📗

Північна Одіссея - Лондон Джек (онлайн книга без .txt) 📗

Тут можно читать бесплатно Північна Одіссея - Лондон Джек (онлайн книга без .txt) 📗. Жанр: Прочие приключения. Так же Вы можете читать полную версию (весь текст) онлайн без регистрации и SMS на сайте mybrary.info (MYBRARY) или прочесть краткое содержание, предисловие (аннотацию), описание и ознакомиться с отзывами (комментариями) о произведении.
Перейти на страницу:

Та більше, ніж уряду Британії, боявся Маукі всемогутньої компанії «Місячне сяйво». Одного дня йому в хащі принесли звістку з нагадуванням про те, що він заборгував цій компанії вісім з половиною років роботи. Він дав позитивну відповідь, і невдовзі на острові з'явився неминучий і всюдисущий білий чоловік, капітан шхуни, єдиний білий за час правління Маукі, якому вдалося зайти в хащі і вийти звідти живим. І він не лише вийшов живим, а й прихопив із собою на сімсот п'ятдесят доларів золотих подарунків — то була грошова компенсація за вісім з половиною років роботи плюс вартість декількох гвинтівок та ящиків тютюну.

Маукі вже не важить сто десять фунтів. Він має трьох дружин, і його поперек став утричі ширшим. Він має також багато чого іншого: гвинтівки та револьвери, ручку від порцелянової чашки та прекрасну колекцію бушменських голів. Але найдорогоціннішою за всю цю колекцію є ще одна голова, бездоганно висушена й оброблена, з рудуватим волоссям та жовтуватою бородою, яку Маукі зберігає загорнутою у найтонший та найвишуканіший ситець. Вирушаючи на війну з чужими селами, що не входять до його царства, він незмінно витягує цю голову і, залишившись наодинці у своєму трав'яному палаці, довго і серйозно споглядає її. У такі хвилини на село спадає, як подих смерті, мертва тиша і навіть дитинчата не сміють ані писнути. Ця голова вважається наймогутнішим талісманом на Малаїті, володінню яким і завдячує Маукі своєю величчю та могутністю.

МАККОЇВ НАЩАДОК

Корабель «Піренеї» ліниво погойдувався на хвилях. Його залізні боки були низько вдавлені у воду вантажем пшениці, і чоловікові, що перебирався на нього з маленького каное з виносними кочетами, було неважко видертися на борт. Коли його очі порівнялися з поручнями і стало видно палубу, чоловікові на мить здалося, що він побачив на ній прозорий, ледь помітний серпанок. Той серпанок був скоріше схожий на легенький туман чи мутну плівку, яка застувала йому очі. Прибульцю навіть мимовільно захотілося змахнути її рукою, але наступної миті він подумав, що то, мабуть, уже старість підкрадається і що треба буде замовити в Сан-Франциско нові окуляри.

Перебравшись через поручні, він подивився угору на високі щогли, а потім зиркнув на насоси для відкачки води з трюму. Вони не працювали. На перший погляд здавалося, що з великим кораблем усе гаразд, і він не розумів, чому той подав сигнал біди. «Аби тільки не якась пошесть», — подумав чоловік, згадавши про своїх щасливих і безтурботних остров'ян. Може, на кораблі скінчилися запаси води чи провізії. Він потис руку капітану, чиє змарніле й стурбоване обличчя безпомилково свідчило, що на «Піренеях» справді сталося якесь лихо. І тієї ж миті новоприбулий відчув якийсь слабкий незрозумілий запах. Наче пахло горілим хлібом, але трохи не так.

Чоловік з цікавістю озирнувся. За двадцять футів від нього зморений матрос конопатив палубу. Затримавши на ньому погляд, прибулий побачив, як з-під рук матроса вирвалося ледь помітне кільце прозорого димку й відразу ж розчинилося в повітрі. Вийшовши на палубу, він відчув босими ногами досить сильне тепло, яке швидко проникало крізь його товсті мозолі. І чоловік відразу ж збагнув природу того лиха, що трапилося на кораблі. Він швидко зиркнув на носову частину, де стояли в повному складі змарнілі матроси і з нетерпінням витріщалися на нього. Заспокійливий погляд його світлих карих очей наче загорнув їх у плащаницю миру та спокою і став для них справжнім благословенням.

— Скільки днів триває пожежа, капітане? — спитав новоприбулий голосом люб'язним і спокійним, як туркотіння голуба.

Спочатку капітан відчув, як на його душу поволі сходить мир і благодать, але думка про те, що йому довелося і доведеться іще пережити, поглинула його, і він обурився. По якому праву цей непрезентабельний остров'янин у парусинових штанях і бавовняній сорочці прийшов сюди і вдає, що посилає мир та благодать на його скалічену й змучену душу? Але капітан так не думав; скоріше, він так відчував, і саме ця неусвідомлена емоція й викликала його обурення.

— П'ятнадцять днів, — різко відповів він. — А ви хто такий?

— Мене звуть Маккой, — пролунала відповідь, у якій чулася ніжна доброта і співчуття.

— Я мав на увазі — ви не лоцман?

Маккой перевів свій сповнений благодаті погляд на високого широкоплечого чоловіка зі змарнілим щетинистим обличчям, який у ту мить підійшов до капітана.

— Я — не більше лоцман, аніж будь-хто, — відповів Маккой. — Ми тут усі лоцмани, капітане, і я знаю кожен дюйм у цих водах.

Капітан відчув роздратування.

— Мені потрібен хто-небудь з місцевої влади. Треба поговорити — і якомога швидше, чорт забирай.

— У такому разі можна поговорити і зі мною.

Знову ці облудні заспокійливі нотки! А в нього корабель горить під ногами! Капітан роздратовано підняв брови і стиснув кулаки, наче збирався вдарити незнайомця.

— Та хто ви в біса такий? — гаркнув він.

— Я — голова місцевої адміністрації, — пролунав голос — такий ніжний та добрий, який тільки можна собі уявити.

Високий широкоплечий чоловік хрипко розсміявся, але то, скоріше, був не веселий та здивований сміх, а істеричний. З подивом та ошелешенням витріщилися вони з капітаном на Маккоя. Неможливо було уявити, що цей босоногий остров'янин був таким великим цабе. На його грудях, з-під розстебнутої бавовняної сорочки виднілося сиве волосся. Майки під сорочкою не було.

З-під солом'яного бриля вибивалися кошлаті сиві пасма. Патріархальна занедбана борода опускалася ледь не до пупа, а вбрання виглядало так, наче його придбали в магазині дешевої одежі, витративши на це максимум два шилінги.

— А ви часом не родич Маккоя з «Баунті» [40]? — спитав капітан.

— Він був моїм прадідом.

— Ага, — мовив капітан і замислився. — Мене звуть Девенпорт, а це — мій перший помічник, містер Коніг.

Вони потисли один одному руки.

— А тепер — до діла. — Капітан говорив швидко, і його поспіх спричинявся загрозливою ситуацією. — Ми горимо вже більше двох тижнів. Корабель може вибухнути і розвалитися к бісу в будь-який момент. Тому я і взяв курс на Піткерн [41]. Хочу або на мілину його посадити, або затопити, щоб врятувати корпус.

— У такому разі ви помилилися, капітане, — зазначив Маккой. — Вам треба було зайти на Мангареву. Там — прекрасний берег, а вода в лагуні тиха і спокійна, як у ставку біля млина.

— Але сталося так, що ми — тут, і нічого вже не вдієш, — різко сказав перший помічник. — У тім-то й річ. Ми — тут, і треба щось робити.

Маккой похитав головою і приязно посміхнувся.

— Тут зробити нічого не можна. У цьому місці немає пологого берега. Тут навіть немає якірної стоянки.

— Брехня! — сказав перший помічник. — Брехня! — майже вигукнув він, і капітан зробив йому знак бути стриманішим. — Що ви таке кажете! А де ж ви тоді тримаєте вашу шхуну, тендер чи що там у вас? Га? Відповідайте.

Маккой люб'язно посміхнувся і так само люб'язно відповів. Його посмішка була як ласкавий дотик, як ніжні обійми, які огорнули втомленого і роздратованого помічника, наче втягуючи його в затишок і спокій сумирної й урівноваженої душі Маккоя.

— Немає у нас ані шхуни, ані тендера, — відповів він. — А наші каное ми витягуємо на високий берег.

— Щось із трудом віриться, — пирхнув помічник. — Як же ви тоді вибираєтеся на сусідні острови? Скажіть мені, будь ласка.

— А ми нікуди і не вибираємося. Інколи я їжджу сам, як губернатор Піткерна. Коли я був молодший, то, бувало, багато подорожував — інколи на торгових шхунах, але, головним чином, на місіонерському бризі. Але його вже нема, і ми покладаємося на транзитні судна. Буває, що їх до нас заходить аж по шість на рік. А буває, що впродовж року, а може й більше, нема жодного. Ви — перші за сім місяців.

вернуться

40

«Баунті». — У 1789 р. частина команди англійського військового корабля «Баунті», що йшов з Таїті, повстала. Капітана з його прибічниками висадили на баркас, частина бунтівників залишилася на Таїті, де їх знайшли і судили, а дев'ятеро моряків з тринадцятьма таїтянськими жінками й шестеро полінезійців з різних островів, які мали стати рабами, продовжили свій шлях на «Баунті», поки не знайшли безпечний, придатний для життя острів Піткерн. Через два роки почався розбрат, насильницькою смертю померли всі полінезійці, кілька жінок, а з англійців лишився тільки Алек Сміт, прототип діда Маккоя. У 1800 р. він став правителем колонії, яка тоді складалася з жінок і малих дітей, увів читання Біблії й справедливі закони. Колонію знайшли лише у 1814 році, на острові панував лад і спокій, а її жителі були приязними й набожними людьми.

вернуться

41

Піткерн — острів, площа 5 км2, скелясті береги, близько 100 жителів (приблизно стільки було і за часів Лондона), розміщений посередині Тихого океану між Австралією та Південною Америкою.

Перейти на страницу:

Лондон Джек читать все книги автора по порядку

Лондон Джек - все книги автора в одном месте читать по порядку полные версии на сайте онлайн библиотеки mybrary.info.


Північна Одіссея отзывы

Отзывы читателей о книге Північна Одіссея, автор: Лондон Джек. Читайте комментарии и мнения людей о произведении.


Уважаемые читатели и просто посетители нашей библиотеки! Просим Вас придерживаться определенных правил при комментировании литературных произведений.

  • 1. Просьба отказаться от дискриминационных высказываний. Мы защищаем право наших читателей свободно выражать свою точку зрения. Вместе с тем мы не терпим агрессии. На сайте запрещено оставлять комментарий, который содержит унизительные высказывания или призывы к насилию по отношению к отдельным лицам или группам людей на основании их расы, этнического происхождения, вероисповедания, недееспособности, пола, возраста, статуса ветерана, касты или сексуальной ориентации.
  • 2. Просьба отказаться от оскорблений, угроз и запугиваний.
  • 3. Просьба отказаться от нецензурной лексики.
  • 4. Просьба вести себя максимально корректно как по отношению к авторам, так и по отношению к другим читателям и их комментариям.

Надеемся на Ваше понимание и благоразумие. С уважением, администратор mybrary.info.


Прокомментировать
Подтвердите что вы не робот:*