Північна Одіссея - Лондон Джек (онлайн книга без .txt) 📗
Маукі завели в каюту. На палубі чергував один білий чоловік з двома револьверами на ремені. У каюті сидів другий білий. Перед ним лежала розгорнута книга, у яку він записував якісь химерні позначки та рядки. Він поглянув на Маукі, наче той був свиня чи індик, зазирнув йому під пахви і зробив позначки в книзі. Потім чоловік простягнув паличку, якою писав, і Маукі злегка торкнувся її своєю рукою, взявши таким чином обов'язок працювати впродовж трьох років на плантаціях миловарної компанії «Місячне сяйво». Йому не пояснили, що обов'язок, який він на себе взяв, підкріплюватиметься силою волі злобних білих людей, яка, у свою чергу, підкріплюватиметься всією міццю та всіма військовими кораблями Великої Британії.
На борту шхуни були й інші чорношкірі з далеких невідомих місць. Білі люди щось їм сказали, й ті висмикнули з волосся Маукі довге перо, після чого коротко підстригли його, а на талію начепили лаву-лаву із яскраво-жовтого ситцю.
Після того як Маукі багато днів провів на шхуні й побачив більше землі та островів, ніж він міг собі уявити, його висадили на острові Нью-Джорджія і відправили на роботу в полі, де він займався розчисткою джунглів та очеретів. Уперше в житті пізнав Маукі, що таке робота. Навіть коли він був рабом Фанфоа, йому не доводилося так працювати. А працювати Маукі не любив. Робота починалася вранці зі сходом сонця і закінчувалася з настанням темноти. Годували робітників двічі на день. А їжа була одноманітна. Тижнями їм не давали нічого, крім солодкої картоплі, потім тижнями згодовували один рис. День за днем Маукі зрізав оболонку з кокосових горіхів; потім багато тижнів підкидав дрова у вогнища, на яких коптилася копра. Від цього заняття у нього заболіли очі, і його перевели на лісоповал. Маукі добре вправлявся з сокирою, і його згодом прилаштували до бригади, що займалася зведенням мостів. А одного разу його покарали, перевівши до бригади, що будувала дороги. Інколи його брали на китобійні судна, коли ті перевозили копру з далеких островів або коли білі люди виходили в море глушити динамітом рибу.
Маукі багато чого навчився, зокрема — розмовляти ламаною англійською, якою він спілкувався з білими людьми та іншими рекрутами, бо ті розмовляли на сотнях різноманітних місцевих діалектів. А ще він узнав декотрі цікаві речі про білих людей, головним чином те, що вони тримали своє слово. Якщо вони казали, що дадуть йому брикет тютюну, то давали. Якщо казали, щоб він не робив того чи іншого, бо витрясуть з нього душу, то неодмінно витрясали кожного разу, коли він не слухався їх і таки робив те, що було заборонене. Іще одне він засвоїв дуже чітко: жодного хлопця не покарають, якщо він не порушить правил. Навіть коли білі чоловіки були напідпитку, а таке траплялося досить часто, вони все одно ніколи нікого не били, якщо правила не порушувалися.
Маукі не подобалося працювати на плантаціях. Роботу він зненавидів, тим більше він був не ким-небудь, а сином вождя. До того ж уже минуло десять років відтоді, як його викрав з Порт-Адамса старий Фанфоа, і йому дуже хотілося додому. І Маукі втік. Він рвонув через чащу, сподіваючись вийти на південне узбережжя, вкрасти там каное і доплисти додому в Порт-Адамс. Але по дорозі у нього почалася пропасниця, і його спіймали й привезли назад скоріше мертвого, аніж живого.
Вдруге він утік в компанії двох хлопців з Малаїти. Вони пройшли двадцять миль по узбережжю, і їх сховав у своїй хатині вільнонайманий робітник з Малаїти, який мешкав у тому селі. Але пізньої ночі прийшли двоє білих, які зовсім не боялися місцевих мешканців. Вони витрясли душу з трьох утікачів, зв'язали їх, як свиней, і кинули в китобійний човен. Але з чоловіка, що їх сховав, напевне витрясли кілька душ, судячи з того, як літали по хатині його волосся, шматки шкіри та зуби. До кінця його земного життя вибили з нього охоту приховувати робітників-утікачів.
Цілий рік трудився Маукі. Потім його зробили хатнім слугою. Він став добре харчуватися, і в нього з'явилося багато вільного часу. Робота була легка і полягала в тому, що він прибирав будинок і подавав білим людям віскі та пиво в будь-яку годину дня та більшу частину ночі. Йому це подобалося, але ще більше йому подобався Порт-Адамс. Маукі залишалося працювати ще два роки, але два роки — то ціла вічність, коли туга за домівкою стає нестерпною. За рік служби йому додалося мудрості, і тепер, коли Маукі працював хатнім слугою, у нього з'явилася слушна нагода. До його обов'язків входила чистка гвинтівок, і він знав, де висів ключ від комори. Саме Маукі дістав ключ, яким відкрили замок на човні, саме Маукі спорядив цей човен дюжиною вінчестерів і величезною кількістю патронів, ящиком динаміту з детонаторами та запалом і десятьма ящиками тютюну.
Дув північно-західний мусон, і вони втекли й вирушили на південь, удень переховуючись на далеких безлюдних острівцях або затягуючи свій китобійний човен у кущі, якщо зупинятися доводилося на великому острові. Таким чином утікачі дісталися острова Гвадалканал, пропливли вздовж нього половину його довжини, а потім пройшли через протоку Індіспенсабл-стрейт до острова Флорида. Саме там вони і вбили хлопця з острова Сан-Кристобаль, а потім відрізали голову, а решту тіла — зварили і з'їли. До узбережжя Малаїти залишалося якихось двадцять миль, але останньої ночі сильна течія й поривчастий вітер не дали їм подолати цю відстань. Світанок застав утікачів за кілька миль від їхньої мети. Але разом зі світанком прийшов і катер, на якому були двоє білих чоловіків, які зовсім не злякалися одинадцятьох мешканців Малаїти, озброєних дванадцятьма поцупленими вінчестерами. Маукі та його супутників відвезли на Тулагі, де мешкав великий білий начальник усіх білих людей. І великий білий начальник зізвав суд, після якого кожного втікача нагородили двадцятьма ударами батогом та оштрафували на п'ятнадцять доларів. Потім їх повернули на Нью-Джорджію, де білі люди витрясли з них душу і відправили на роботу. Але Маукі вже не був хатнім слугою. Його призначили до бригади, що будувала дороги. П'ятнадцять доларів штрафу заплатив за нього той білий чоловік, від якого він утік, і Маукі було сказано, що тепер йому доведеться їх відробляти, а це означало ще півроку. А ще на один рік потягнула його частка поцупленого тютюну.
Тепер Порт-Адамс віддалився аж на три з половиною роки, тому однієї ночі Маукі вкрав каное і втік. Ховаючись на острівцях протоки Меннінг-стрейт, він пройшов крізь неї і почав пробиратися вздовж східного узбережжя острова Ізабель, але всі його зусилля виявилися марними. Коли Маукі вже спромігся подолати дві третини шляху, його спіймали в лагуні Меріндж двоє білих. Через тиждень він утік від них і сховався в хащах. На острові Ізабель бушменів не було, а тільки люди моря, які всі були християнами. Білі люди призначили винагороду в п'ятсот брикетів тютюну, і тому кожного разу, коли Маукі тікав до берега, щоб поцупити каное, за ним гналися люди моря. Так проминуло чотири місяці, й одного разу, коли винагороду підняли до тисячі брикетів, його спіймали, відправили назад на Нью-Джорджію й призначили в бригаду, що будувала дороги. Тисяча брикетів коштували аж п'ятдесят доларів, і Маукі мав компенсувати їх сам, а це означало рік та вісім місяців роботи. Тож Порт-Адамс віддалився тепер аж на п'ять років.
Туга за домівкою ставала дедалі сильнішою, і Маукі зовсім не збирався заспокоюватися, слухняно відпрацювати свої чотири роки й податися додому. Наступного разу його спіймали безпосередньо при спробі втечі. Про його справу доповіли містеру Гейвбі, який був управляючим на острові від компанії «Місячне сяйво», і містер Гейвбі дійшов висновку про невиправність Маукі. Компанія мала плантації на островах Санта-Крус, за сотні миль від Нью-Джорджії, куди вона відправляла всіх невиправних утікачів. Туди ж доправили і Маукі, але на Санта-Крус він так і не потрапив. Шхуна кинула якір на острові Санта Анна, і вночі він утік. Допливши до берега, Маукі поцупив у торговця дві гвинтівки та ящик тютюну і вирушив на каное до острова Кристобаль. Малаїта лежала на півночі за п'ятдесят чи шістдесят миль. Але коли втікач спробував доплисти до рідного острова, він потрапив у шторм, і його віднесло до Санта Анни. Там обікрадений ним торговець закував його в кайдани і тримав у себе доти, поки із Санта-Круса не повернулася шхуна. Дві гвинтівки торговцю вдалося повернути, але ящик тютюну обійшовся Маукі в іще один рік робіт. Тепер загальна сума років, що їх Маукі заборгував компанії, становила шість.
