Долина Гнівного потоку - Фелькнер Бенно (бесплатная регистрация книга .txt) 📗
— Чого ти хвилюєшся? — спитав Ронні, коли Боєр ногою зачинив двері. — У нас є інші засоби. За два тижні ми з ним упораємося.
Цього дня між Білом Ліком і Метьюзом знову дійшло до сварки, Метьюз теж закидав Бідові, що той не скористався нагодою. Біл довго не розводився, спитав тільки, хто тут верховодить, він чи Метьюз. Метьюз заскреготав зубами і вийшов з намету. Надворі він сказав двом своїм товаришам.
— Я не маю охоти сидіти тут до зими, а тим паче проґавити таке вигідне діло. А ви?
Вони нічого не відповіли, одначе Метьюз був і цим задоволений. Коли він пішов, бандити почали пошепки радитись.
Біл Лік узявся до горілки. Бандити значуще ззирнулися й по одному вшилися з намету. Через дві години прийшов Ронні, але з Білом годі було про щось говорити. Ронні сердито повернув назад. Він уже звільнив контору, і туди вселився Гай Джілберт з Маррі.
Надвечір Біл Лік прокинувся трохи тверезіший. Він потягся хвилинку, поміркував, тоді поголився й почав одягатися. Коли стемніло, він, ні з ким не перемовившись ні словом, осідлав коня й поїхав.
— Хай йому дідько, знову сказ на нього напав, — вилаявся один бандит. — Тепер до нього може й два тижні не підступишся.
— Куди він подався? — спитав другий.
Метьюз знав, куди, — бачив, як Біл Лік завертав до табору корктаунців. Він зразу подумав, що Біл туди поїде. З цією звісткою Метьюз подався до Боєра і Ронні. Арчі наказано нікого не впускати до кімнати, навіть Берта. Той усе дивувався, що сьогодні в Боєра так мало гостей. Тільки біля столів з картами, як завжди, сиділи постійні відвідувачі. Навіть рулетка майже не крутилася.
— Що з Білом? — спитав Ронні Метьюза.
— Рудий помічник шерифа завтра вранці їде кур’єром до Вест-Філда, — не відповівши на питання, сказав Метьюз.
Ронні свиснув і сухо сказав:
— Треба, щоб він туди не доїхав. А крім того, я хочу глянути, що він із собою везе.
— Добре, — відповів Метьюз.
— Ви ручитеся, що він не доїде?
— Так.
— А тепер щодо Біла, Метьюзе. Він і досі вилежується в постелі?
Метьюз неквапом скрутив цигарку, тоді хильнув горілки. Обличчя його було похмуре, він зволікав з відповіддю.
— Ну? — спитав Ронні, раптом занепокоївшись.
Метьюз скоса глянув на нього й сказав:
— Треба було вже сьогодні вранці щось зробити, мали добру нагоду. Хіба ні?
— От бачиш! — вигукнув Боєр і ляснув себе по коліну.
— А тепер Біл у Семюела Мура, — докінчив Метьюз.
— У Мура? Що ж він там робить?
— Мур його приятель!
Боєр і Ронні спершу не повірили своїм вухам, тоді люто посхоплювалися з місць. Одначе Ронні швидко опанував себе:
— Ні, Метьюзе, я давно знаю Біла. Може, він щось затіває? Я побалакаю з ним.
Метьюз стенув плечима.
— Добре. Я просто хотів, щоб ви знали. Бо на Біла таке інколи находить.
— Так, Біл завжди був химерний… але на нього можна було покластися.
— Останнім часом він майже ні до якої роботи не брався. Ми вже зовсім вибилися з грошей. Раз десь дівся на цілих три тижні, і досі ніхто не знає, де він був. Раніше теж зникав, але тоді ми хоч знали, де він тиняється. А тут же мав бути добрий заробіток.
— І буде ще. Може, він схибнувся, Метьюзе?
— А в нас для тих, хто схибнувся, немає місця, Ронні!
— Це правда…
Вони розмовляли ще понад дві години. Тоді Арчі почув, як Метьюз вийшов з кімнати. Більше він нічого не зміг довідатись.
Тим часом Біл Лік сидів у наметі корктаунців поруч із Семюелом Муром. Він був на диво товариський: жартував з Рут і Бетті, сміявся і всіх розважав. Пив небагато і так спокійно, що Мурові аж моторошно ставало. Своєю поведінкою він дуже нагадував Дока. Був такий самий привітний і надзвичайно ввічливий. Особливо сподобалась Бідові Рут, і йому було прикро, що дівчина його уникає. Він чемно дорікнув їй.
Почувся тупіт копит, і до намету вступив Гай Джілберт.
— Я тільки хотів привітатись і сказати, що Бренкерові не погіршало, — мовив він і подав кожному руку.
— Це Гай Джілберт, — сказав Мур Білові.
— О, я знаю. Ми вже здибалися якось у Новому Тондерні. Навіть дуже добре порозумілися.
Біл подав йому руку, і Гай спокійно потис її.
Рут із Гаєм сіли осторонь. Вона швиденько принесла йому чаю з хлібом, і вони про щось загомоніли. Дівчатам навмисне розповідали не все з того, що сьогодні сталося. Біл Лік непомітно стежив за Рут і Гаєм.
Коли через півгодини матуся Фінні заявила, що пора йти спати, Біл Лік миттю підвівся і на прощання мовив:
— Яка ж у вас гарна родина!
Він важкувато скочив на коня, але тримався у сідлі міцно. Вони поїхали разом з Гаєм, і так вийшло, що Біл опинився праворуч від нього. На темній вулиці Гай притримав коня, тоді пустив його на правий бік, щоб видно було Білову зброю. Біл зразу ж спинив свого коня, обернувся до Гая і обурено вигукнув:
— Та ні, я ж не тому! Отаке подумав про мене… — Він зареготав і підострожив коня.
Гай дочув у тому моторошному реготі гіркоту. Він нічого не відповів і далі їхав праворуч Біла. Білів револьвер важко хляпав коня по спині. Там, де Білові треба було звертати, він спинився, подав Гаєві руку і зненацька запитав:
— Ти хочеш одружитися з нею, техасцю?
Гай був такий спантеличений, що аж за кілька секунд потакнув і пустив Білову руку.
— Та й шкода було б її для такої свині, як я, — сказав Біл, підострожив коня і гайнув навпростець через займанки.
Гай Джілберт довго ще не рушав з місця. Він ніяк не міг отямитися. Чи Біл Лік п’яний, чи тверезий? Навколо в долині було тихо й темно. Він пустив коня ступою, тоді звернув з дороги й почав свій об’їзд. Гол Слейтер на той час уже спав, закінчивши звіт.
Уранці ірландець на доброму коні приїхав до канцелярії, взяв запечатаного конверта і чвалом рушив у дорогу. Гол Слейтер дивився йому вслід. Він і гадки не мав, що Метьюз з одним своїм товаришем ще вдосвіта виїхали з долини. Дарма Гол Слейтер чекав на ірландця. Більше він його не бачив. Через два тижні він почав непокоїтись, але все ще сподівався, що гонець ось-ось з’явиться із загоном поліції, як він того просив у своєму листі. Та якби загін на той час і приїхав, то був би в долині вже непотрібний.
Пополудні того самого дня, коли поїхав гонець, шістнадцятеро шукачів попрощалися з Голом Слейтером. Вони вирішили спродати свої займанки за півціни Ронні, аби тільки дарма їх не кидати. Тією купівлею Ронні вернув собі вдвічі і втричі кошти, які, можливо, — але тільки можливо, — витратив на попередні займанки.
Увечері наступного дня вернувся в долину Метьюз та його помічник. А ще через годину Ронні з Боєром читали Слейтерів звіт начальству. З нього вони довідалися, що Гол Слейтер бачить їх уже наскрізь, і зрозуміли, що їм треба діяти, і то якнайшвидше.
Метьюз був задоволений платнею за свою роботу.
Ронні не міг заснути до самого ранку. Він думав і так і сяк, та все дужче переконувався, що перед тим, як усунути Гола Слейтера, треба впоратися ще з одним чоловіком, якщо вони хочуть чогось домогтися. Чи, може, з обома разом? На Метьюза можна покластися… Біл Лік і досі пив. Коли Ронні вчора підійшов до нього, той просто брутально відштовхнув його від себе.
