І один у полі воїн - Дольд-Михайлик Юрий Петрович (книги онлайн полные версии TXT) 📗
Генерал зупинився перед вікном і замислено спостерігав, як повільно кружляли в повітрі легенькі сніжинки.
— А що ти робитимеш, Генріх, якщо війна, скажімо, закінчиться поразкою Німеччини? — несподівано запитав він.
— У моєму пістолеті знайдеться остання куля для самого себе!
— Дурень!.. Пробач, що я висловився так гостро, але батько іноді може не добирати слів, коли треба напутити сина… Пістолет… куля… про всі ці романтичні нісенітниці навіть думати не смій! Не сподівався я, що моя розмова викличе в тебе такі песимістичні настрої… нездорову, я б сказав, реакцію.
«Перебрав міру!» — подумав Генріх.
— О майн фатер, який я щасливий, що ви мене отверезили! Що саме в цю тяжку хвилину біля мене були ви, з вашим розумом, досвідом, вмінням прозрівати вперед… Обіцяю слухатись ваших порад завжди і в усьому!
Бертгольд самозадоволено посміхнувся:
— Розсудлива старість, Генріх, завжди бачить значно далі, ніж запальна молодість! І я теж щасливий, що ти хочеш прислухатися до голосу розуму, звіряєшся на мій досвід. І повір мені, цю розмову я розпочав зовсім не для того, щоб затьмарити твої перспективи на майбутнє. Саме навпаки — я хочу розширити тобі виднокруг. Так, під Сталінградом нас побили, авторитет нашої армії, нашого командування похитнувся. Але, запевняю тебе, що це ще не кінець, навіть не початок кінця. Наш генштаб зараз гарячково працює, щоб розробити операцію, яка відновила б славу вермахту як непереможної армії. Ще рано говорити, в чому полягатиме ця операція, та я певен — більшовики ще відчують силу наших ударів, і їх тимчасовий успіх померхне перед славою наших нових перемог.
— Але наші армії щодня відступають…
— Можливо, відступатимуть і далі. Для здійснення великих планів потрібен деякий час. І росіяни дорого заплатять за наш відступ. Ти знаєш, яке доручення зараз виконує твій батько?
— З великою цікавістю послухаю.
— Мені надано не просто відпустку у родинних справах. За тиждень я маю подати докладний план заходів, до яких ми вдамося на російській території перед відступом наших військ. Увечері я тебе познайомлю з цим планом. Росіянам я підготував хороші сюрпризи! Не міста і села вони знайдуть після нас, а суцільні руїни, пустелю! І це не будуть попелища, що завжди лишаються після війни. Ні, я запланував щось грандіозніше! Будуть створені спеціальні команди підривників, підпалювачів, які діятимуть за детально розробленими інструкціями і нищитимуть під час відступу буквально все: підприємства, будинки, водогони, електростанції, мости, посіви, садки. Населенню ніде буде ховатися, і ми частину його, найбільш працездатних, вивеземо для роботи на наших заводах, фабриках і полях, а решту просто знищимо. Хай спробує за таких умов просуватися ворожа армія! Хай спробують відновлювати життя на голому, безлюдному місці!
Бертгольд стиснув кулаки, говорив, захлинаючись від люті і зненависті. Лють і зненависть кипіли і в серці Генріха, але він мусив стримуватись.
— Справді грандіозно! Я радий буду познайомитися з вашим планом, і коли моє знання Росії…
— Донерветер, я зовсім і забув, що в цьому питанні ти можеш бути непоганим радником. Вони заплатять і за смерть твого батька, мій хлопчику!
Почулися кроки, і в двері просунулася голова фрау Ельзи.
— Віллі, ти забуваєш, що Генріх нічого не їв з дороги!
— Ах, облиш нас, Ельзі, зараз не до сніданку!
Фрау Ельза зайшла до кабінету і сіла було на стілець, але, побачивши сердитий, нетерплячий погляд чоловіка, схопилася з місця і тихенько вийшла.
Бертгольд деякий час мовчав, замислено слідкуючи за закрутками синюватого диму, що звивався над покладеною на попільничку сигарою.
— Але, Генріх, я вважаю за свій обов'язок попередити тебе, що всі наші сподівання можуть піти отак — димом, — Бертгольд кивнув на сигару, — не виключена і така можливість. І ми, як люди завбачливі, повинні приготуватися до всього. Для цього я, власне, і почав з тобою розмову. Слухай мене уважно! Ми з тобою, Генріх, розвідники, кадрові розвідники. А двадцятий вік — це вік розвідки і контррозвідки. Хай штабісти вихваляються своїми заслугами. Ми з тобою більш, ніж будь-хто, знаємо — сучасну війну без нас виграти не можна. Коли я кажу без нас, то розумію: без нас, розвідників. Ми далеко потрібніші суспільству, ніж усякі там політичні балакуни, письменники, художники, навіть вчені. А після війни розвідники стануть ще потрібнішими, ніж зараз. Хто б не переміг! Я вже тобі казав, що вірю в нашу перемогу. Але віра — одне, а сувора дійсність — зовсім інше. Тому до найгіршого приготуватися ніколи не завадить. Треба завжди передбачати гірше! Великий Фрідріх так повчав своїх полководців, державних діячів, хоч сам був людиною оптимістичного складу… Давай і ми передбачимо найгірше, Генріх! Про всяк випадок… У тебе скільки грошей і в якому банку? — несподівано закінчив він свої філософські розмірковування чисто практичним запитанням.
— Мільйон дев'ятсот тисяч марок в Швейцарському національному і триста тисяч в Німецькому.
— Уся спадщина?
— Я живу на проценти.
— Похвально, дуже похвально! Треба всі гроші з Німецького банку переказати на Швейцарський. Це раз. І вклад перевести у долари. Так безпечніше.
— Це зробити зараз?
— Ні, трохи згодом. Треба зачекати, поки вщухне гіркість трауру, і загалом зробити так, щоб не кидалось у вічі. Далі. Свої заощадження я перешлю тобі, а ти поклади їх на свій рахунок. Мені зараз незручно переказувати гроші на іноземний банк.
— Зрозуміло.
— Як посаг за Лорхен я даю тобі хлібний завод. Другий, на жаль, розбомбили. Даю також ферму. Все це доручи комусь ліквідувати і гроші знов-таки поклади в Швейцарський банк.
— Буде зроблено!
— Але і в такому разі нам треба застрахувати себе від всіляких несподіванок, наприклад, інфляції. Війна може знецінити і долари, а ми на цьому втратимо. Нерухоме майно у таких випадках найкраща гарантія для вміщеного капіталу. Отже, треба, щоб ти купив в Швейцарії якесь солідне підприємство, в крайньому разі готель чи хороший будинок, які б давали зиск.
— Постараюсь вишукати нагоду, щоб поїхати і придивитись.
— Але сам нічого не вирішуй, не порадившись зі мною. Ти не маєш ніякого досвіду у таких справах і тебе можуть ошукати.
— Слухаю, майн фатер!
— Треба, щоб наша сім'я мала змогу спокійно жити після війни певний час. За дальше не клопочись, бо зі мною ти не пропадеш. Такий розвідник, як Бертгольд, безробітним довго не буде. Не він шукатиме нових хазяїв, а вони його шукатимуть. Не йому будуть ставити умови, а він диктуватиме свої. Так, я люблю фатерланд! Але коли справи для нас, німців, обернуться погано і мені доведеться одержувати замість марок долари, я їх одержуватиму і працюватиму так само віддано, як тепер. Гроші не пахнуть! Хто це сказав, Генріху?
— Не пам'ятаю! — Генріх думав зараз зовсім не про це. Він добре знав, що являє собою Бертгольд і йому подібні, але навіть він не припускав, що у своїх зізнаннях можна дійти до такого цинізму.
— Ти згоден з моїм планом, Генріх?
— Цілком!
А тим часом, поки відбувалася ця розмова, на другому поверсі, відведеному для Лорхен і Генріха, наречена билася в істериці.
Минулої ночі Лора не спала. Піднялася температура, нестерпно боліли попечені місця, серце краялось від жалю, що вона позбавлена змоги зустріти нареченого. Коли ранкову тишу прорізав лункий дзвінок, що сповіщав про прибуття Генріха, дівчина розридалася і відтоді плакала безперестанку. Час, коли Генріх мився, переодягався і відпочивав з дороги, батько з матір'ю використали на те, щоб хоч трохи заспокоїти дочку. Але всі їхні зусилля були марні. На щастя, покоївка здогадалася послужливо підставити своїй фрейлейн дзеркало. Лора глянула на своє відображення і вжахнулася: обличчя було червоне, очі припухли, ніс, сизий від сліз і постійного вживання носовичка, здавалося, ще поширшав. Дівчина жбурнула дзеркало на підлогу і розридалася ще дужче: адже кожен знає, — розбите дзеркало віщує нещастя!
