Аферистка - Овсянникова Любовь Борисовна "dngrshv" (читать книги бесплатно полностью без регистрации сокращений .TXT) 📗
Та незабаром бідна жінка зрозуміла, що помилялася, — нападники виманили її з хати не якимсь безневинним вогнем, а правдивою пожежею. Вона почула, як поблизу неї загоготів вогонь, і відчула гаряче повітря, що йшло з того боку. І вже про себе не думала, намагалася подати знак тривоги тим, хто залишався в хаті. Хоч як там не термосили її, як не допитувались про гроші, як не били, а вона тільки звивалася всім тілом, щосили голосила, видуваючи повітря через ніс, била ногами об землю. Нарешті їй вдалося перекинути стілець і разом з ним впасти. В мить падіння вона зрозуміла, що втрапить головою на кам’яні сходини веранди, але щось змінити вже не встигала.
Тетяна проснулася без видимих причин, але одразу зорієнтувалася в подіях, хоч і відчула, що трохи запізнилася. За мить вона була вже на ногах, виглянула зі своєї кімнати, переконалася, що хазяйку терзають на вулиці й вирішила застосувати вже випробуваний метод — відволікти увагу злочинців на себе. Вона вийшла з кімнати і тільки намірилася якось дати про себе знати, як почула голос Ігоря Свиридовича.
— Хто тут?
— Це я, не хвилюйтеся, — сказала вона. — Перейдіть в мою кімнату, де вас не шукатимуть, і ждіть. Я скоро звільнюсь і виведу вас звідси. А якщо зможете, то через вікно виберіться на вулицю, бандити стоять біля порога і не побачать вас.
— Де Любов Петрівна?
— В безпечному місці, — сказала Тетяна, не уточнивши, що там і як, бо й сама того не знала.
Те що вона побачила, виглянувши з дверей, її жахнуло: Любов Петрівна нерухомо лежала на землі у якійсь дивній позі. В темряві Тетяна не зрозуміла, що жінка була прив’язана до стільця, але побачила, що її голова лежить на сходинах, а біля неї метушиться Андрій, намагаючись зрозуміти, жива його жертва чи ні.
— Подай води! — наказав він, і Тетяна побачила, як з темряви вийшла знайома вже дівчина.
— Як я тобі її подам? Тягни тітку під кран, — огризнулася дівчина.
— Ні з місця! — закричала Тетяна. Вона припустила, що у Любові Петрівни може бути черепна травма, тоді її не можна чіпати, не те що тягати по землі: — Відійди від жінки!
Нападники здивовано перезирнулися і раптом обоє притьмом кинулися до неї.
— Ах ти зараза! Як ти тут знову опинилася?
Тетяна шаснула назад у хату й ткнулася сховатися за дверима вітальні, але там щось стояло. Вона обережно торкнула ногою той предмет. Це виявився малий стілець, на зразок дитячого, на якому любила сидіти Любов Петрівна, коли перебирала трави. Тетяна тихо стала на той стілець і підняла над головою п’ятикілограмову гантель, яку перенесла сюди ще вдень. Щоправда, прокинувшись і упевнившись у відкритому розбої, на який зважилися недавні лихі знайомці, вона встигла видобути з-за припічка той пістолет, про який казав Ігор Свиридович, і зараз ця зброя була при ній. Але вона годилася для крайнього випадку.
— Шукай діда, — пошепки наказав чоловічий голос дівчині. — І не церемонься з ним. А я займусь молодухою.
Судячи по звуках, дівчина пішла в кімнату Ігоря Свиридовича, і Тетяна похвалила себе за кмітливість, що порадила йому змінити місцезнаходження. Сам же головний бандит ступив на поріг вітальні й завмер, виважуючи, де може бути Тетяна. Як не дивно, він вже зовсім осмілів, повірив у власну скору й остаточну перемогу, тому підсвічував собі ліхтариком. Ось він обережно повів ним за двері вітальні, освічуючи підлогу й розглядаючи, чи не стоїть там хтось. У Тетяни серце опустилося в п’яти, адже в світлі ліхтаря вона нічого не бачила перед собою і не змогла б чинити опір. Але бандит, зауваживши ніжки стільця, заспокоївся, почав розглядати інші ділянки кімнати. Здавалося, що він так стоїть сто років, а полум’я тим часом вже діставало в хату, затягувало кімнати димом, погіршуючи й без того нульову видимість через темряву, заважало дихати. В горлі Тетяни стояла пирхота, яка ось-ось могла спричинити кашель. Крім того, треба було рятувати від вогню Ігоря Свиридовича і віднести подалі від хати непритомну Любов Петрівну. Тетяна не могла більше чекати, вона зняла з пальця обручку й кинула її подалі від себе, щоб склалося враження, що вона намагається врятуватися втечею через вікно. Бандит кинувся на звук, і Тетяна, щойно він зробив крок, з розмаху кинула на його голову свою гантель.
Падіння непритомного рецидивіста супроводжувалося страшенним грюкотом, на який сюди прибігла дівчина. Видно, вона подумала, що її співмешканцю потрібна допомога у зв’язуванні заваленої на підлогу «молодухи».
— Як ти тут? — запитала вона.
Тетяна ще не встигла оговтатися від радості, що хоч на деякий час знешкодила основного противника, як тут налетіла ще й оця шавка. Тому вона автоматично вихопила з-за пояса пістолет і довбонула рукояттю дівчину по тімені. Та звалилася на підлогу, і Тетяна кинулася назад у прихожу.
— Ігорю Свиридовичу! — голосно погукала вона. — Ви де? Можна виходити!
Але на її крик ніхто не обізвався. Перемагаючи дим і язики полум’я, яке вже витанцьовувало в кімнатах, особливо біля вікон, вона заскочила в усі спальні, шарпонула по постелях і диванах — Ігоря Свиридовича ніде не було. Тетяна намагалася згадати, звідки лунали кроки дівчини, яка мала завдання знешкодити господаря, але їй здалося, що та його навіть не знайшла. Отже, він встиг покинути дім через вікно, — подумала Тетяна і вискочила на вулицю.
Любов Петрівна лежала так само непорушно, як і раніше. Довелося обережно піднімати її за плечі, щоб відтягти на безпечну відстань від полум’я, яке вже охопило майже всю хату. Тільки тепер Тетяна виявила, що жінка мала зав’язані очі і була прикута до стільця, а в її рот бандити запхнули таку велику ганчірку, що як тільки бідолашна витримала таке знущання над собою. Відчувши обережні дотики й зрозумівши, що біля неї знаходиться хтось доброзичливий, жінка застогнала. Тетяна, спотикаючись і розмазуючи по обличчю піт і кіптяву, побігла в кухню за ножем, затим повернулася до Любові Петрівни і звільнила її від мотузок, пов’язки на очах і кляпа.
— Ігор… — відразу простогнала жінка.
— Йому нічого не загрожує, — заспокійливо сказала Тетяна, оглядаючи голову Любові Петрівни. Не виявивши глибоких ран, вона сміливіше потягла її з двору.
— Документи, — знову ледве чутно промовила та. — В середній шухляді комода, там старий ридикюль. Врятуйте його.
— Зараз, — Тетяна відтягла Любов Петрівну за ворота і залишила саму.
У дворі, добре освітленому полум’ям, вона озирнулася. Побачивши простирадло, яке висихало на мотузці після прання, зірвала його, швидко змочила під краном і накинула на себе. В такому вигляді пірнула назад у хату. Там знову почала голосно гукати Ігоря Свиридовича, а тим часом заскочила у вітальню, полапцем знайшла комод, пару разів тикнувшись мимо нього, нарешті відкрила ту шухляду, що треба було, і знайшла там щось на зразок шкіряної сумки. Спочатку взяла той предмет, а потім засумнівалася, що то ридикюль з документами, рвучко витягла всю шухляду й з нею понеслась на вулицю. Коли була вже на порозі, продовжуючи гукати Ігоря Свиридовича, раптом почула відгук — їй здалося, що десь у переході між хатою і літньою кухнею пролунав задавлений кашель. Не випускаючи з рук своєї ноші, Тетяна подалася в напрямку почутого звуку. В хаті вже все горіло, і треба було бігти прямо через завісу полум’я. Але вона про це не думала.
Справді, зразу за дверима переходу Тетяна спіткнулася об лежачого Ігоря Свиридовича. Сліпець навіть не намагався рухатися. Тетяна відставила ящик з документами, накинула на чоловіка мокре простирадло, вправно закинула його собі на спину. І в такому положенні, притримуючи однією рукою врятованого господаря, а другою шухляду з документами, через літню кухню — бо тут було безпечніше — вивалися на свіже повітря. Нарешті вони всі були в безпеці, розташувавшись табором за ворітьми.
З обох кінців вулиці до них уже бігли люди. Дехто мав при собі відра, інші несли домашні аптечки, а хтось біг просто так.
І тут Тетяна згадала, що в полум’ї залишилося ще двоє людей. Не гаючи часу, не чекаючи підмоги, вона знову побігла в хату, обмотавшись мокрою тканиною. Горіли вже не тільки дерев’яні частини, вікна й двері, перекриття й стеля, а й стіни, не кажучи про дах, який перетворився на суцільне багаття, в якому з потріскуванням і гоготінням ятрилася випущена на волю нищівна стихія.
