Аферистка - Овсянникова Любовь Борисовна "dngrshv" (читать книги бесплатно полностью без регистрации сокращений .TXT) 📗
Минуло хвилин десять. Раптом біля відчиненого вікна вітальні почулося якесь шарудіння. Спочатку Тетяна тільки міцніше закрила очі, подумавши, що вночі не виспалася і зараз помалу засинає з промельком сновидінь. Дивне шарудіння зробилося гучнішим. Ось з нього виділився конкретний звук — хтось засопів від натуги. Тетяна відкрила очі — звук не зник. Значить, вона не спала і чиясь присутність тут їй не приснилася. Навпаки, тепер вона зрозуміла, що хтось залазить в хату через вікно.
Обережно, щоб не скрипнути пружиною, Тетяна піднялася з дивана і завмерла біля дверей до вітальні, сховавшись за портьєру. Позиція у неї була така, що дозволяла бачити один куток вітальні з тим самим вікном. А через нього якраз просувалася рука, щоб ширше відкрити внутрішні стулки. За рукою показалась голова дівчини, а потім і вся дівчина. Вона у зігнутому положенні видралася на підвіконня, а затим по-котячи тихо сплигнула на підлогу. Дівчина не озирнулася, не глянула за вікно і ніякий знак нікому не подала, з чого випливало, що принаймні в хату вона мала проникнути сама. Якщо її й прикривали, то тільки для того, щоб вчасно сповістити про наближення господарів.
Так, — зрозуміла Тетяна, — значить, за хатою і господарями підсліджували крадії, і не один день. А тут як на зло без кінця людно: то консультуються хворі, то лікуються, а то просто господарі самі вдома знаходяться. Аж ось нарешті спостерігачам здалося, що крім господарів в домі нікого немає, та й ті пішли купатися. І вони зважилися на злочин. Он воно що! Тетяна подивилася, як дівчина підійшла до платтяної шафи, відчинила її й упевненими рухами почала щось шукати, вивертаючи вміст полок прямо на підлогу. Ага, Грицько розповідав, що вже одного разу зловив тут шахрайку, яка видавала себе за контролера електромережі і ніби мала перевірити квитанції сплати за споживану енергію. Тоді вони досить мирно розсталися. То це, виходить, дівчині той урок на користь не пішов і вона вирішила ще раз звідати щастя? А обіцяла ж не повторювати свого вчинку! От що значить вірити покидькам, Ї виснувала для себе Тетяна.
Вона нечутно потягла з дивана легку ковдру, примірилася і, одним вправним стрибком опинившись біля злодійки, накинула на неї імпровізовану ловчу сіть. Як і мало бути — дівчина втратила орієнтири й запручалася навмання. Але Тетяна — не Грицько, вона виховувалася в дитбудинку, і такі штучки робила не вперше. Слідом за тим вона вправно закрутила кінці ковдри навколо дівчини й зв’язала їх, обмеживши можливості полонянки розмахувати руками. А вже потім збила її на підлогу, знайшла ще якісь ганчірки й зв’язала ноги.
— Ой, задихаюсь, відкрийте мені дихало! — хрипіла впіймана, вигинаючись всім тілом і крутячись вужем серед розкиданих речей.
Але Тетяна розуміла, що легка ковдра пропускає доволі повітря, щоб вижити, тому виконувати вимоги злодійки не спішила.
— Не пручайся, довше проживеш, — порадила вона крижаним голосом, і дівчина відчула, що ця людина жартувати з нею не налаштована. — Отже. Вибирай: тебе просто відшмагати чи віддати в руки правосуддя, як упійману на гарячому?
— Ця тітка теж лікує людей незаконно! Я все в міліції розповім. Пусти!
— А хто цій жінці нещодавно дякував і обіцяв, що більше не буде чуже брати? Що ти тут шукала?
— Пішла ти… При тобі я їй нічого не обіцяла. Де ти взялася?
— Треба вранці менше спати. Тоді б ти знала, де я взялася.
— Хто ти така? А, сама за нектаром прилетіла, сиділа тут в засідці. То так я тобі й сказала, де квіти ростуть.
— Бачу, добро тобі не на користь. Значить, більше ти його від мене не побачиш.
Тетяна декілька разів стусонула лежачу носаком по ребрах.
— Заб’ю до смерті, а вночі викину в Дніпро з кручі! Ніхто про твою погану смерть не взнає, — пообіцяла вона, і це, здається, подіяло.
— Взнають! Мій хлопець сидить в кущах. Він мене не покине.
— Оце саме тут ти силенно помиляєшся. Хочеш почути, як він визнаватиметься мені в коханні над твоїм трупом, посинілим від нестачі кисню?
— Пусти, виродка!!
— Як звати твого подільника? Відповідай, поки запитую по-хорошому.
— Андрій.
Тетяна висунулася у вікно, подивилася в той бік, де виднівся доглянутий і підстрижений чагарничок під парканом. Ні, й тут непотріб кубло звив! — з люттю подумала вона, добре уявляючи, яких трудів вартувало Любові Петрівні вихаючити від запустіння цей куточок.
— Андрію! — погукала вона бандита майже лагідно, як ліпшого друга.
Кущі заворушилися, і за мить з них з’явилася нагла морда кремезного й доволі вже підстаркуватого бандита.
— Якщо ти ждеш свою дівчину, то можеш відпочивати. Вона затримається тут на декілька років. Ні, якщо бажаєш скласти їй компанію, то підбирайся ближче. Я не проти. Але для чого це тобі?
Бандит з несподіванки прудко вискочив з кущів і зупинився на вільному місці, тупцяючись на місці, наче з нього раптом здерли штани. Зрозумівши, що задумане ними не вдалося й що дівчину затримали, він озирнувся, оцінюючи свої можливості кинутися їй на виручку.
— Ой, не раджу! — засміялася Тетяна, випереджаючи його наміри й вчинки. — Навіть не комбінуй!
Затим вона, щоб не збільшувати свій ризик, упевнившись, що має справу з рецидивістом, який ітиме до кінця, шугнула назад в кімнату, пішла до своєї сумки й вийняла пістолет. Добре, що він у неї такий зручний, новітньої моделі — для нечутного стріляння, з майже непомітним глушником. Цікаво, Грицько тоді помітив, що вона стріляла в його колишнього свояка по-справжньому чи ні? Чи взагалі подумав, що його мила дружина блефує? Бо про самі постріли нічого не сказав. Мабуть не помітив. Як тільки, на щастя, вона здогадалася тайкома від нього взяти пістолет з собою! Оце те, що називають підказкою підсвідомості, — вислухала чоловікову розповідь про авантюристку з посібником і ніби не зреагувала, а бач, зброю прихопила — без певного умислу, бездумно.
Тетяна знову виглянула у вікно — мужик абсолютно по-господарськи відкривав хвіртку, щоб зайти у двір, а затим і в хату.
— Стій! Не руш! — скомандувала вона. — Ще крок у моєму напрямку й стріляю на поразку без попередження, — і Тетяна пустила кулю йому під ноги.
Біля нахаби здійнялася хмарина пилу разом з жмутками трави. Це вплинуло на його подальші наміри, тим більше, що, глянувши на Тетяну, він, здається, оцінив її зброю, бо якось спантеличено підняв брови, мовляв, он воно як непросто.
— Назад, я сказала! Вийти з двору!
Мужик слухняно позадкував, проте, опинившись за двором, знову зупинився.
— Віддай мою телицю! — закричав він.
— Оце ти нажила собі смерть, — прохрипіла зв’язана дівчина. — Він тобі ніколи не пробачить, що ти його налякала.
— Слухай, — не відходячи від вікна й пильнуючи за маневрами бандита, відповіла Тетяна, — невже ви не зрозуміли, що після вашого першого нападу тітка всі гроші з дому винесла?
— Тепер-то вже зрозуміли… — протягла дівчина розважливим тоном. — Але це не міняє справи.
— Не зрозуміла.
— Ага, от ти й прокололася, що не така крута, якою хочеш здатися! — з дурнуватими нотками хихикнула зв’язана. — Вона мусить нам відстібати бабло, яке заробляє. тоді житиме спокійно, навіть клієнтів у неї побільшає. А в іншому разі ми від неї всіх людей розгонимо.
— Ой, тримайте мене, бо помру від кольок! — розреготалася Тетяна. — Це не я, а ви прокололися. Й дурню зрозуміло, що бабці вже давно кришуємо ми, а ви лізете на чужий город, як дурень у гарячу піч. Я просто не могла припустити, що ви такі нетямущі.
Тетяна висунулася у вікно: мужик відійшов ще далі, але очей з двору Огнєвих не спускав.
— Зараз ми вийдемо! — прокричала вона до нього. — Твоя дівчина тобі дещо пояснить. Не забувай, що ти в мене на мушці, — й ще раз вистрелила йому під ноги.
Затим допомогла полонянці встати, упевнилася, що та може просуватися малими стрибками, і з пістолетом у руці вивела її з двору. Підвела до хвіртки.
— Андрію, який непрофесіоналізм! Хто ж після цього тебе сприйматиме всерйоз? Ти ганебно прорахувався, тут місце зайняте, — сказала вона. — Вже давно. Тепер второпав? Заберешся по-доброму чи примусиш нас відстрілювати вас по одному? Тоді я почну з твоєї кралі, — і Тетяна піднесла пістолет до скроні полонянки. — Хто її тут знайде? Ти ж не підеш скаржитися.
