Mybrary.info
mybrary.info » Книги » Приключения » Прочие приключения » Дияволи з «Веселого пекла» - Самбук Ростислав Феодосьевич (читать книги полные .txt) 📗

Дияволи з «Веселого пекла» - Самбук Ростислав Феодосьевич (читать книги полные .txt) 📗

Тут можно читать бесплатно Дияволи з «Веселого пекла» - Самбук Ростислав Феодосьевич (читать книги полные .txt) 📗. Жанр: Прочие приключения. Так же Вы можете читать полную версию (весь текст) онлайн без регистрации и SMS на сайте mybrary.info (MYBRARY) или прочесть краткое содержание, предисловие (аннотацию), описание и ознакомиться с отзывами (комментариями) о произведении.
Перейти на страницу:

Грейт роздягнувся і заліз під ковдру. Спати, тільки спати! Зранку ніщо не тривожитиме його, геть думки! Зробилося шкода самого себе: у інших жодних терзань, а тобі, як навмисно… Згадав молитву, яку щодня проголошував дід. День їхньої сім'ї завжди починався з молитви.

— Отче наш, — прошепотів, — сущий на небесєх! Да святиться ім'я твоє, да прийде царствіє твоє, да буде воля твоя…

Раптом побачив свого діда. Старий стояв у кінці довгого столу — урочистий, в чорному сурдуті і сердито дивився на Грейта. Простягнув руку, тицьнув у нього пальцем, мовив твердо і безжалісно:

— Зрадник!

Грейт знову відчув себе хлопчиськом, зіщулився, хотів виправдатися, та не знайшов слів. Лише дивився дідові у вічі, не мигаючи, і той не витримав, відвів очі. Та ця маленька перемога не принесла Грейтові задоволення, навпаки, серце роз'ятрив ще гостріший біль. Спогад про домівку завжди приносив йому біль і сором, і щока починала сіпатися, наче від щойно одержаного ляпаса.

У дванадцять років життя здавалося Кларенсу сповненим дивного змісту й гармонії. Крім нього, в сім'ї не було дітей, і Кларенс одержував потрійну порцію материнської ніжності й батькової уваги. Батько й дід його були квакерами, сім'я Грейтів жила просто, носила строгого крою костюми, вставала з молитвою і закінчувала день хвалою господу. Дід Кларенса ще орав землю, та батько придбав магазин у місті, й сусіди перші знімали перед ним капелюхи. Це тішило Кларенса, хоча дід постійно втовкмачував йому, що земні клопоти скороминучі і є лише кроком до життя вічного, але те вічне життя здавалось якимсь маревом, а реальність — сусіді Джек, завтрашня рибалка на озері, фокстер'єр, якого подарували йому в день народження, — приємною і нескінченною, застиглою в якихось вічних формах; Кларенс і вірив, і не вірив, що колись постаріє, не міг уявити, що світ залишиться без нього: такий гарний світ не міг існувати окремішньо від нього, він сподівався, що всемогутній бог зрештою зрозуміє його і зробить для нього виняток і безконечно продовжить існування. Не може цього не зробити, бо Кларенс свято виконує усі божі заповіді, знаходить для молитов найкрасивіші, найпишніші, найурочистіші слова.

Кларенс щиро вірив, що бог чує його і давно придивляється до нього. Все це робило малого Грейта трохи несхожим на ровесників: він рідко коли брав участь у шкільних бешкетах, старанно вчився, дивився вчителям у вічі, що викликало глузування однокласників. Та Кларенс не зважав на це — він мав бога в душі, і бог знав його. Що у порівнянні з цим хлоп'яча дружба! Мимоволі він починав зверхньо дивитися на однокашників, і це ще більше розділяло їх: мало хто прощає зверхнє ставлення до себе, особливо в такому віці.

Юний Грейт мав лише одного друга. Джек мешкав по сусідству, він ішов на клас попереду, його батьки також були квакерами, і Кларенс, позбавлений дитячого товариства, тягнувся до Джека, визнаючи його авторитет мало не в усьому.

Того дня Кларенс, як звичайно після школи, підняв дошку в паркані, що відокремлював їхню садибу від Джекової, покликав фокстер'єра і тихенько свиснув. Як правило, Джек свистів у відповідь — він міг бути десь зовсім поруч, у саду чи на дворі, де допомагав батькові поратися по господарству. Кларенс свиснув ще раз, але так і не почувши відповіді, рушив поміж високими смородиновими кущами до будинку. І відразу мало не наштовхнувся на Джека.

— Я кликав тебе… — і осікся, зустрівшись із Джековим поглядом.

Так на нього дивилися вперше, Кларенс ще встиг подумати, як це погано, коли ось так буравлять тебе очі — аж душа стискається, стає маленькою і нікчемною. Він зробив крок до товариша й повторив:

— Я кликав тебе, Джек. Але ти, певно, не почув…

Він усе ще не вірив, що Джек отак може дивитися на нього, і був певен, що той усміхнеться, як завжди, і вони підуть до озера. Навіть витяг із кишені металеву коробочку з-під цукерок, покалатав нею.

— Ось, — мовив якось жалісно, — вранці я накопав черв'яків…

Джек ступив уперед. Кларенсові здалося, що той зацікавився черв'яками, і простягнув коробочку, та Джек раптом розмахнувся і вдарив його по щоці. Це було так неймовірно і так несподівано, що Кларенс не відсахнувся, лише випустив коробочку, і вона, розкрившись, покотилась по доріжці. Черв'яки повипадали, а вони з Джеком збиралися рибалити — Кларенсові стало шкода черв'яків, яких він так довго шукав. Та наступної миті побачив, що Джек знову підняв руку — і щока горіла, — затулився і запитав жалібно:

— За що?

— І він ще питає: за що? — з ненавистю вигукнув Джек. — Геть звідси! І коли я ще побачу твого поганого носа…

Він ступив до Кларенса. Фокстер'єр вищирився і загарчав.

— Святенник підлий!.. — витиснув крізь зуби Джек. — І всі ви такі… — Він повернувся і пішов поміж смородиновими кущами. Кларенс хотів догнати його, та стримався і лише запитав:

— Що трапилося, Джек? Хлопець зупинився.

— Що сталося? І він ще питає… Запитай у свого татуся… — і зник за кущами.

Кларенс стояв і дивився, як карлючаться на жовтому піску доріжки червоні черв'яки. «Запитай у татуся…» Але ж його батько завжди жив у злагоді з Джековим: вони разом ходили у молитовний дом, і Кларенс чув, що Джеків батько колись допоміг Грейтам стати на ноги.

Кларенс підняв дошку й проліз на. своє подвір'я.

Батько з'явився разом з дідом перед самісінькою вечерею. Кларенс вибіг їм назустріч, але батько, який завжди голубив його, лише машинально скуйовдив йому чуприну й наказав:

— Залиш нас, сину…

Певно, вони посварилися, бо дід розчервонівся, а батько мав винуватий вигляд.

Дід не вийшов до вечері, сиділи за столом утрьох — батько, мати й Кларенс. Перед вечерею дід завжди читав молитву, а сьогодні його замінив батько. Він молився довго, видно, забув, що їжа охолоне, почав мало не пошепки, та поступово голос його зміцнів, слова лилися плавно й щиро, а іноді навіть натхненно:

— Спраглі! Йдіть усі до вод, навіть і ви, у яких нема срібла, йдіть, купуйте без срібла і без платні за вино і молоко…

За вечерею батько вів із матір'ю нудну розмову про господарство, Кларенсові так і не вдалося запитати про Джека. Та батько зрозумів це, він завжди наче читав його думки. Повечерявши, сам запитав, що сталося. Почувши Кларенсову розповідь, розсердився.

— Не звертай уваги! То біс вселився у Джека. — Трохи подумав і визнав за потрібне пояснити: — Я вимушений був придбати їхню крамницю. Розумієш, її все одно придбав би хтось, то чому не ми?

Кларенс відчув непевність у батьковій відповіді, ба навіть якусь запобігливість, хотів розпитати, чому саме сусіди продали крамницю, та батько швидко підвівся і пішов на другий поверх до бібліотеки, де вечорами мав звичку писати листи. За кілька хвилин звідти почулися голоси, Кларенс зрозумів, що батько розмовляє з дідом. Якийсь біс підштовхнув його, і він тихо піднявся на другий поверх. То був, мабуть, його перший свідомий негарний вчинок, та не міг перебороти себе — став за дверима і витяг шию, аби краще чути.

Дід, говорив роздратовано:

— І замість того, щоби простягти йому руку допомоги, ти добив його…

— Не все одно, хто б купив крамничку?

— Облиш! Не лицемір сам перед собою. Ти підставив йому ніжку, а варто було поручитися, щоби векселі не опротестували…

— Але ж наша фірма не займається благодійністю…

— Хто допоміг тобі придбати наш магазин?

— Стівенсон також заробив на цьому.

— Не бреши хоча б мені! — мало не закричав дід. — Ти обплутав Стівенсона як павук, ти поманив його перспективою великих грошей і спритно затягнув зашморг, коли він всунув туди голову. Хоча б подумав, що він твій сусіда, твій ближній і що твій християнський обов'язок не топити, а витягти його. Так заповідав Христос!

— Я завжди молив бога за ближніх своїх, — перервав батько, — і ніхто не скаже, що я поганий християнин. Я підтримував і підтримуватиму братів у Христі…

— І зараз пожертвуєш общині три чи п'ять процентів від того, що заробив на Стівенсоні! — мовив дід із гіркотою. — А втім, я не можу розмовляти з тобою і жити з тобою під одним дахом, мені соромно, що виховав такого… такого… — Заскрипів стілець, і Кларенс швидко, навшпиньках, аби ніхто не почув, збіг униз.

Перейти на страницу:

Самбук Ростислав Феодосьевич читать все книги автора по порядку

Самбук Ростислав Феодосьевич - все книги автора в одном месте читать по порядку полные версии на сайте онлайн библиотеки mybrary.info.


Дияволи з «Веселого пекла» отзывы

Отзывы читателей о книге Дияволи з «Веселого пекла», автор: Самбук Ростислав Феодосьевич. Читайте комментарии и мнения людей о произведении.


Уважаемые читатели и просто посетители нашей библиотеки! Просим Вас придерживаться определенных правил при комментировании литературных произведений.

  • 1. Просьба отказаться от дискриминационных высказываний. Мы защищаем право наших читателей свободно выражать свою точку зрения. Вместе с тем мы не терпим агрессии. На сайте запрещено оставлять комментарий, который содержит унизительные высказывания или призывы к насилию по отношению к отдельным лицам или группам людей на основании их расы, этнического происхождения, вероисповедания, недееспособности, пола, возраста, статуса ветерана, касты или сексуальной ориентации.
  • 2. Просьба отказаться от оскорблений, угроз и запугиваний.
  • 3. Просьба отказаться от нецензурной лексики.
  • 4. Просьба вести себя максимально корректно как по отношению к авторам, так и по отношению к другим читателям и их комментариям.

Надеемся на Ваше понимание и благоразумие. С уважением, администратор mybrary.info.


Прокомментировать
Подтвердите что вы не робот:*