Ставка більша за життя. Частина 3 - Збих Анджей (книги онлайн бесплатно серия .TXT) 📗

— Сідай, — сказав Бруннер. Він і сам сів, пістолет поклав на стіл, не знімаючи з нього руки.

— Ти курити хочеш?

— Так.

— У тебе вже немає надій, мій любий, — говорив Бруннер. — Визнаю, що це тривало довго. Занадто довго. Проте родом ти все-таки німець, правда?

— Ні.

— Не вірю… Зрештою… Гадаєш, що я не встигну? — він раптом змінив тон. — І тебе… і їх… — Він зробив непевний помах рукою. — У мене ще досить часу. Поляки не полізуть через канал…

— І що з того? — запитав Клосс. — Скажімо — ти встигнеш. Але звідси вже не вийдеш. Тебе застукала блокада порту: нікуди дряпати…

Бруннер мовчав. Знову почулися вибухи, ніби ближчі. Канонада не вщухала кілька хвилин, потім долинуло приглушене, ще далеке татакання кулеметів, торохкотіння автоматів. На обличчі штурмбанфюрера з’явився неспокій…

— Гансе, — сказав він. — Твоє становище зовсім кепське, проте… зрештою, ми стільки років знайомі… Двоє офіцерів однієї й тієї ж служби, хоч і ворожих армій, можуть домовитись… — Він пильно стежив за обличчям Клосса.

— Ти змінив тон.

— Обставини щомиті змінюються. Я не дурень…

Час! Клосс розумів, що насамперед треба виграти час: від цього залежало життя і робітників, і його власне…

На порозі з’явився есесівець.

— Приїхали машини, — доповів він.

— Геть! — заволав Бруннер. — Нащо мені зараз машини? Щоб їхати до заблокованого порту? — Есесівець зник.

— Що ти думаєш робити з заводом? — запитав Клосс.

Бруннер посміхнувся.

— Це залежить від багатьох факторів… Від тебе теж… У мене є одна пропозиція…

— Ти вважаєш, що я з тобою торгуватимусь?

— А чому б і ні, Клосс.

— Ідеться про завод і цих людей?

— Не тільки, Клосс, не тільки. У мене є ще щось, може, найцінніше… Чи ти можеш дати мені гарантії?

Мовчання.

— Гарантії, — сказав Бруннер. — У мене нема ілюзій, мій любий… Я знаю, чого варті обіцянки, офіцерів розвідки. — Він махнув рукою. — Але я схильний вірити тобі. Подумай, що я можу застрелити тебе, ліквідувати шістсот ваших і висадити в повітря завод. Багато Бруннер коштує, чи не так? А крім цього…

— У тебе ще є Гласс, — спокійно сказав Клосс.

— Звідки ти знаєш?

— Ти інсценізував убивство і десь сховав професора. Ловко! Але робота не вельми чиста…

— Ота сорочка? Дурниці… Американці чи англійці озолотили б мене за Гласса…

— Вже не озолотять, — сказав Клосс. — А нам він менш потрібний. Ішлося тільки про те, щоб він не евакуювався…

— Ти жартуєш. Подумай як слід: робітники, завод і Гласс. Хіба це не варте життя Бруннера? Хіба не варте? — повторив він. — А лише я знаю, де професор. Бери ще цигарку. Дуже прошу, не соромся…

Клосс поліз до кишені.

— Руки на стіл! — гаркнув Бруннер.

Клосс вийняв сірники.

— Ти дуже нервуєшся, — сказав Клосс. — Твої есесівці мене ретельно обшукали. Гадаєш, я міг би сховати зброю? Навіть офіцери польської розвідки, мій любий, не мають надлюдських можливостей.

— Ну, то як воно буде? — запитав Бруннер.

— Ти винятковий шахрай, Отто. Ще вчора ти сховав професора, аби сьогодні мати можливість торгуватися. І мене хочеш залучити до цього гендлювання.

Штурмбанфюрер криво посміхнувся. Слова Клосса він зрозумів як похвалу.

— Навіть союзникам, — підтвердив він, — будуть потрібні досвідчені фахівці.

— Ти помиляєшся, Бруннер.

Цієї миті потужний вибух струсонув заводські стіни. Татакання автоматів, уже близьке, безперервне, долинало звідусіль.

“Вони форсували канал, — думав Клосс. — Форсували канал і захопили їх зненацька!”

Брязнула шибка, штукатурка посипалася на підлогу, світло на мить згасло і знову засвітилось. Бруннер схопився зі стільця. Клосс умить це використав. Він щосили пхнув стіл на гестапівця і схопив його зброю.

— Не рухайся, Бруннер, я не схиблю…

— Ти збожеволів, — сказав штурмбанфюрер. — Адже ми домовляємось…

Унизу, в цеху, пролунало кілька пострілів. Потім почувся пронизливий крик, який поволі стих…

— У мене є Гласс, — шепнув Бруннер.

Татакання автоматів, вибухи гранат наближалися.

— Слухай, Бруннер, — тихо мовив Клосс. — Ти зараз увімкнеш мікрофон, що стоїть на письмовому столі Гласса. Бачиш?

— Бачу…

— Викличеш сюди інженера, що замінував фабрику.

— Так…

— Як його прізвище?

— Кроль…

— Теж Кроль… Тепер я розумію… Накажеш відімкнути мережу мінування. Якщо ти цього не зробиш, я застрелю тебе.

Бруннер підійшов до письмового столу. Не відводячи очей від Клосса, який тримав зброю напоготові, він увімкнув мікрофон. Бруннер кричав, але голос його приглушували вибухи гранат…

— Нічого, Гансе, нічого, — шепотів Бруннер. — Чого ти, зрештою, боїшся? Ми домовились, завод не злетить у повітря.

— Я не хочу несподіванок. Де це?

Штурмбанфюрер не встиг відповісти… У відчинені двері було видно коридор, повний диму, і каркас сторожки без скляних стінок. На порозі з’явився інженер Альфред Кроль. Він прийшов сюди без виклику. Клосс іще встиг сховатися за Бруннера, дуло пістолета він приклав до спини гестапівця. Кроль з порога бачив лице штурмбанфюрера і в’язня, що стояв за ним. Він міг не здогадатись…

— Це Кроль? — шепнув Клосс. — Говори!

— Де пульт мінування? — запитав Бруннер.

— У вогнетривкій касі. Але з двору теж можна увімкнути. Я підімкнув додатковий провід…

— Негайно знищіть, — наказав Бруннер.

— Що?!

— Вимкнути! — загорлав штурмбанфюрер, відчувши під лопаткою дуло пістолета. Одразу ж дуже близький вибух струснув стіни: вікно затягло димом і пилюгою. Короткі автоматні черги залунали на подвір ї. Бруннер захитався, встав і відкрив Клосса. Альфред Кроль побачив зброю в руці людини, про яку знав, що вона ворог Німеччини. Він зрозумів…

— Страхопуд! — крикнув інженер. — Страхопуд!

Кроль вихопив з кишені пістолет, який отримав кілька хвилин тому від начальника заводської варти. Не цілячись, він вистрелив у Клосса.

Коридором біг есесівець.

— Die Polen? [8] — ревів він. — Die Polen?.. — Есесівець зник на сходах, що вели до цеху. Бруннер метнувся до вікна, висадив раму й зник у темряві.

Альфред Кроль, не зважаючи вже на Клосса, підійшов до сейфа. Дістав з кишені ключа. За мить він увімкне контакти — і всі, й есесівці, й робітники, й ті, що б’ються зараз у дворі й усередині заводу, загинуть. Клосс ледь звівся на ноги: права рука безсило звисала. Він не відчував болю, не чув вибухів гранат, бачив лише спину Кроля і важкі броньовані двері, що відчинялися… Лівою рукою Клосс потягся до зброї, що лежала на підлозі, але не встиг, бо інженер несподівано повернувся… Клосс кинувся на нього, вдарив, поточився й упав…

Польська піхота вже закріпилася на подвір’ї. Кулеметні черги косили есесівців. Змітаючи ґратчасту огорожу, з явився танк Т-34. Він промчав повз заводські приміщення і, розваливши мур, опинився на вулиці. Солдати бігли до цеху. Есесівці ще захищались, відчайдушно й безнадійно. Юрба робітників атакувала їх зсередини. Огнівек і Левон, вже озброєні (повідбирали пістолети в німецьких інженерів), прокладали собі шлях до кабінету Гласса. В диму й куряві вони не розрізняли облич, постатей, бачили тільки силуети людей, тіні, що з’являлись і зникали в пітьмі… Цей бій, запеклий і безладний, ще тривав, коли вони з’явилися на порозі кабінету професора. Побачили відчинений сейф і Кроля. Лежачи на землі, він спромігся дотягтися до пістолета. Дарма… Клосс вибив йому зброю з рук. Тоді Кроль, напружуючи останні сили, схопився з підлоги й метнувся в напрямі сейфа… Він на мить зависнув у повітрі, ніби долаючи невидиму перешкоду, і тоді Левон вистрелив… Альфред Кроль упав на підлогу. Це був останній постріл у битві за завод.

До кабінету Гласса вже заходили солдати в польських мундирах. Вбіг молодий офіцер у чині капітана. Побачив Клосса, що підводився з підлоги за допомогою Левона та Огнівка.

— Хто це? — закричав він.

Йому не встигли відповісти. До кабінету увійшов полковник. Капітан відразу виструнчився, хотів доповідати, але полковник тільки махнув рукою.