По вогонь - Рони-старший Жозеф Анри (читаем книги .txt) 📗
Западина під скелею, де нині ховалося плем'я, була глибока, наче печера. Тихої погоди це був би дуже добрий захисток, тепер же холодний вітер студив груди.
Гун додав:
– Вовки й собаки дедалі сміливішатимуть.
І він вказав на полохливі тіні, що сновигали щораз частіше, як наставала ніч. Виття ставало все довшим і грізнішим. Ніч невпинно наганяла на уламрів зголоднілих звірів, і лише останні відблиски смерку не дозволяли їм наблизитися до людей. Стурбовані дозорці ходили туди й сюди, освітлювані холодним промінням зірок…
Несподівано один з них спинився, вдивляючись у темряву. Двоє інших зробили те саме.
Після цього перший заявив:
– У степу люди!
Все плем'я зірвалося па ноги. Одні перелякались, У інших серце сповнилось надії. Фаум, пригадавши, що він ще ватажок, виліз з-під скелі, де відпочивав, і наказав:
– Хай усі воїни наготують зброю!
В цю тривожну хвилину уламри мовчки послухалися його наказу. Ватажок додав:
– Хай Гум візьме трьох воїнів і піде вислідити чужинців.
Гум вагався приймати накази людини, що втратила силу. Та тут втрутився Гун.
– У Гума очі леопарда, вухо вовка і нюх собаки. Він розбере, хто надходить – чи вороги, чи уламри.
Тоді Гум з трьома юнаками вирушив у степ. Хижаки теж рушили слідом за ними. Воші зникли в темряві. Сполохане плем'я напружено чекало їх. Нарешті з темряви докотився голосний крик.
Фаум, схопившись на ноги, гукнув:
– Надходять уламри!
Могутня радість пройняла серця, охопивши навіть дітей. А Гун висловив свою і всього племені думку:
– Чи це Агу з братами, чи Нао з Намом і Гавом? Нові крики почулися з темряви.
– Це син Леопарда! – промовив Фаум, ховаючи свою радість.
Адже він дуже боявся люті Агу.
Більшість же думала лише про Вогонь. Коли Нао принесе його з собою, вони охоче схиляться перед ним, коли ж ні – ненависть і презирство уламрів спаде на невдах.
Тим часом зграя вовків наближалася до племені. Спустилася чорна ніч; згасла остання червона смужка на заході, зорі яскравіше блимали в холодному небі. Ах, от би побачити, як росте теплий червоний звір, відчути, як він зогріває груди, ноги й руки!
Нарешті серед степу виникла темна постать Нао, і Фаум заявив:
– Огонь!.. Нао несе Огонь!
Буйна радість охопила всіх. Дехто стояв приголомшений. Інші, несамовито вигукуючи, побігли назустріч. І Вогонь з'явився. Син Леопарда простяг його людям, тримаючи в руках клітку з камінчиків. У клітці жевріла невеличка червона купка жару, така слабосила, що дитина могла б забити її одним ударом каменя. Але всі знали, яка могутня сила може виплигнути з неї. Важко дихаючи та боячись, щоб він не згас, вони мовчки жадібно їли його очима…
Після цього ж зпявся такий галас, що вовки й собаки мусили зазнати справжнього розпачу. Все плем'я тиснулося до Нао з жестами, глибокої пошани, обожнювання і навіть рабства.
– Не забийте Вогню! – крикнув Гун, коли галас трохи вщух.
Всі відступили. Нао, Фаум, Гамла, Нам, Гав і старий Гун рушили до скелі, а плем'я розсипалося навкруги – шукати траву, хмиз і гілля. Коли багаття було вже готове, син Леопарда підніс до нього свій маленький вогник. Він плигнув спочатку на тоненькі стеблинки, потім засичав, кусаючи гілочки, і загув, допавшись до грубого гілля. Вовки й собаки втекли в глибину одігнаної темряви, охоплені жахом перед таємничою силою.
Тоді Нао, звернувшись до великого Фаума, запитав:
– Чи не додержав свого слова син Леопарда? А чи ватажок уламрів додержить свого?
І він показав на Гамлу, яскраво освітлену червоним полум'ям. Вона труснула своїм чудовим волоссям. Тремтячи з гордощів, вона не вагалась. Вона цілком поділяла захоплення всього племені.
– Гамла буде тобі жінкою, як це було обіцяно, – майже слухняно відповів Фаум.
– А Нао стане вождем племені! – сміливо заявив старий Гун.
Він сказав це не для того, щоб зневажити великого Фаума, але щоб знищити можливе небезпечне суперництво. В цю ж мить, коли саме відродився Вогонь, напевне, ніхто не насмілився б сперечатися з Гуном.
Хвиля радості прокотилася по племені. Нао ж бачив одну лише Гамлу, її довге волосся та ясні очі. Проте він розумів, що людина з перебитою рукою не може одна керувати уламрами. Отже, він сказав:
– Нао і Фаум правитимуть племенем удвох!
Всі у великому здивуванні замовкли. Фаум же вперше відчув, що його тверде серце пройнялося невиразною ніжністю до людини, що з'явилася на світ не від його сестер.
Тут старий Гун, наймудріший з уламрів, зажадав почути оповідання про пригоди трьох воїнів. Пам'ять про ці пригоди була така свіжа, начебто Нао пережив їх ще вчора. За тих часів слів у людей було мало, в'язалися вони неміцно і викликали в уяві лише окремі, короткі, хоч і яскраві, картини. Великий мисливець почав розповідати про сірого ведмедя, про лева-велетня й тигрицю, про людожерів і мамонтів, про рудих карликів та бевплічків, про синьолюдків, про печерного ведмедя. Не розповів він з лукавства чи недовір'я лише про секрет добування Вогню а камінчиків, що його навчився у ва.
Це була оповідь переможця і тому глибоко западала в серце та високо здіймала груди слухачів. І Гун вигукнув:
– Не було воїна, рівного Нао, серед наших батьків… і не буде такого й серед наших дітей… і дітей наших дітей!
Нарешті Нао згадав і Агу, і всі уламри здригнулися, як дерева в бурю. Так усі боялися синів Зубра.
– Коли син Леопарда бачив Агу? – перебив Фаум, з острахом поглядаючи в чорну темряву.
– Минула ніч і ще ніч, – відповів воїн. – Сини Зубра перепливли річку. Вони підкралися до скелі, де сиділи Нао, Нам і Гав… Нао бився з ними…
Запанувала тиша, ніхто не дихав. Чути було лише голос Вогню й вітру та далеке виття якогось хижака.
– І Нао убив синів Зубра! – гордо заявив мисливець.
– Тепер уламри вже ніколи не боятимуться ворогів! Фаум раптом ухопив Гамлу за волосся, брутально кинув її переможцеві під ноги і сказав:
– Ось! Вона буде тобі жінкою… Я їй більше не оборонець. Вона схилиться перед своїм господарем, вона ходитиме по здобич, що ти заб'єш, і приноситиме її на плечах. Коли вона перестане тебе слухатись, можеш її вбити.
Нао простяг руку до Гамли й доброзичливо допоміг їй підвестися. Майбутнє безлічі віків розкрилося перед ними.
