Ставка більша за життя. Частина 2 - Збих Анджей (читать книги онлайн бесплатно регистрация txt) 📗
Сапер з ненавистю глянув на Клосса.
— Чому він? Ви ж обіцяли…
— Терпіння, капітане. До побачення, панове, сподіваюсь зустрітися з вами завтра.
Тільки коли за ними зачинилися двері, Жанна відпустила руку Клосса. Вмить від її п’яної веселості не лишилося й сліду.
— Так буде краще, — сказала вона. — Хай думають, що ти мій коханець. — На превелике здивування Клосса, вона була зовсім твереза. — Дай мені цигарку. Ну що, твої сумніви розвіялися? — А коли він кивнув, Жанна показала на сходи. — Ходімо, хтось хоче з тобою познайомитись.
Чорна, прокурена люлька, густе темне волосся над низьким чолом. Так, сумніву не було. Генрі, що чекав їх нагорі, крокуючи по кімнаті, був тим самим чоловіком, з яким рік тому Клосс зустрівся в паризькому готелі “Ідеал”.
— А мені сказали, що тебе вивезли, — міцно потиснув Клосс руку француза.
— Це правда, — відповів той. — Але дорогою я втік. Зараз, як бачиш, знаходжусь тут. Щоправда, тимчасово.
Генрі пояснив Клоссові суть справи. Кілька тижнів тому в Сен-Жілі заарештовано начальника тутешнього підрозділу макі — Марка. Він попався по-дурному. Документи в нього були чужі, але справжні. Намагаючись швидко дістатися в Гавр, Марк підсів у кабіну попутної машини. Виявилося, що шофер віз украдені з німецького складу консерви. Водія і всіх пасажирів, певна річ, посадили, але німці, звичайно, не здогадуються, хто попався їм до рук, бо до суду тримають Марка в тутешній тюрмі. Марк дуже багато знає не тільки про місцеві справи, а й про зв’язки з союзниками, знає, крім того, людей, які тримають зв’язок з нашим Центром через швейцарську філію. Тому Центр наказав обов’язково звільнити Марка. Діставши звістку про Клоссів приїзд, вони хотіли встановити з ним зв’язок якнайшвидше, бо його допомога була конче потрібна при підготовці операції. Однак не пощастило: Жан-П’єр виказав пароль фон Ворманну, а потім загинув під час нападу на в’язницю.
Клосс коротко переказав їм свою розмову з фон Ворманном, а також розповів про конфлікт, що, на його думку, існує між Елертом і лейтенантом з моноклем. Все це, резюмував він, дає можливість вести гру.
— Страшенно ризикована гра, — мовила Жанна, — але іншого виходу в нас, здається, нема.
— Припустимо, — втрутився Генрі, — що Ворманн ще не повідомив Елертові, що він справді вирішив діяти самостійно. Але не виключено також, що Ворманн працює, скажімо, на СД, а спроба шантажувати є приключкою глибше проникнути в підпілля. Так чи інакше, він надто багато знає про нас і його треба ліквідувати.
— Так, але в нього є ще десь звідомлення про розмову з Клоссом, — сказала Жанна. — Стривайте, стривайте, — пригадала вона, — цей капітан саперів казав, що був сьогодні в Гаврі разом з фон Ворманном. Там його сестра співає в кабаре.
— Авжеж, — підхопив Клосс, — для нього найбезпечніше — це сховати конверта з рапортом Елертові у сестри. Він знову відчув у роті маленьку скляну ампулу, приклеєну під яснами. — Я маю один план, — поволі почав Ганс. — Божевільний план і, крім того, страшенно небезпечний для Жанни. Але якщо ти згодишся, — звернувся він до дівчини, — то це дасть нам деякі шанси.
— Якщо треба… — знизала вона плечима. — Не знаю, чи ви повірите, але мені іноді жити не хочеться…
— Не скигли, — сердито перебив її Генрі, — ти не одна! — Він набив люльку свіжим тютюном, затягся і випустив дим. — Говори, Клосс, — наказав він. — Минулого року, в Парижі, у тебе теж був план, і досить непоганий… Відтоді мені подобаються твої ідеї. Тільки пам’ятай, що йдеться не лише про тебе, а також про звільнення Марка.
— Хай буде так, — відповів Клосс і виклав їм свій план.
Протягом наступних чотирьох днів нічого цікавого не сталося. Клосс по кілька разів на день зустрічався з фон Ворманном, Передусім у кабінеті, де лейтенант, вдаючи, ніби між ними нічого не було, холодно доповідав Клоссові про щоденний стан приготувань до перекидання групи агентів у Англію.
Після обіду вони, як правило, грали в більярд, та Ворманн ні разу не обмовився про справу, коли не вважати на кинуту мимохіть фразу між ударами:
— Десять днів — це максимальний термін, Гансе.
Якщо не зважати на цю фразу, то стосунки між лейтенантом фон Ворманном і обер-лейтенантом Клоссом були нормальні. Про загрозу, що випливала з цієї фрази, безнастанно нагадувала Клоссові маленька скляна ампулка, з якою він тепер не розлучався ні на мить. Впевненість у тому, що варто міцно натиснути язиком, аби відірвати її від ясен, була для Клосса надзвичайно важливою. Саме ця ампулка, хоч це й звучить парадоксально, надавала йому байдужості, дозволяла спокійно обмірковувати можливі ходи противника. Вечорами він, звичайно, бував у пансіонаті “Ле Труа”. Це не викликало жодних підозр, бо салон Жанни Моле щоденно відвідувало чимало офіцерів, а те, що йому довелося ще двічі тут заночувати, викликало в решти тільки заздрощі.
На п’ятий день, як було домовлено, він вийшов з резиденції абверу і зайшов до найближчого бистр. Генрі, якого Клосс не бачив від тої пам’ятної ночі, сидів у кутку над чаркою аперитиву, вдаючи, що уважно читає продажну паризьку газетку.
— Те, що ти просив, уже в Жанни, — промовив він, не дивлячись на Клосса.
— А що з Гавром? — запитав Клосс.
— Зараз я звідсіля вийду, — відповів Генрі. — В серветці на столику лишиться ключ від квартири фройляйн Беніти фон Ворманн, а також її адреса. Щодня від дев’ятої до одинадцятої вона виступає в німецькому казино.
Не промовивши більше й слова, не глянувши навіть на німецького офіцера, Генрі підвівся з-за столика і підійшов до шинквасу, де господарювала красуня, якій уже перевалило за сорок. Тієї миті, коли він розраховувався, заступивши собою господиню, Клосс узяв загорнутий у серветку ключ.
Скінчилася бездіяльність, перегортання паперів в абвері, де єдиним заняттям були щоденні рапорти Елертові. Можна взятися до першого пункту плану, який у розмові з Жанною і Генрі Клосс назвав божевільним.
Старенький розхитаний автобус привіз його в Гавр близько дев’ятої. Клосс спершу зайшов до казино, щоб побачити володарку квартири, в якій він збирався понишпорити. Беніта фон Ворманн була високою й дебелою рудоволосою дівчиною з слабеньким голосом. Клосс послухав сентиментальну пісеньку про німецького солдата, що привіз своїй дівчині помаду з Франції, хутро з Росії і шовк із Греції. Зворушені офіцери довго плескали співачці, викликаючи її на біс, ніби цими оплесками й окриками хотіли заглушити в собі думку, що пісні бракує останнього куплета. Там мало співатися, як дівчина одержує похоронну, що її відважний коханий загинув за фатерлянд і фюрера.
Беніта фон Ворманн мешкала у великому модерному будинкові, неподалік від парку. Там, очевидно, жили самі німці, бо в під’їзді, замість консьєржки, куняв повнолиций солдат. Клосс пройшов повз нього і пішки піднявся на четвертий поверх. Квартира була маленька, обставлена з чисто жіночим смаком. Не кваплячись, із вправністю, якої набув упродовж кількох років, Клосс перетрусив шафи і валізи, намагаючись не лишити ніяких слідів. Та хоч він і обнишпорив усі шухляди і шафи, заглянув навіть до комірчини і ванни, хоч старанно обмацав сукні й білизну рудоволосої сестри лейтенанта фон Ворманна — документ як у воду впав. Він зняв із стіни репродукцію Матісса, що свідчила про не дуже ортодоксальні смаки панни Ворманн, але й там нічого не було. У письмовому столі, де лежали якісь листи, тайника теж не виявилось.
“Перший пункт плану, — подумав Клосс, — не вдався. Коли й далі так піде, то кепська моя справа”.
Він уже збирався вийти, коли почув кроки за дверима, а потім скрегіт ключа в замку. Не може бути, щоб вона повернулася — годинник показував лише чверть на одинадцяту. Клосс встиг сховатися за портьєру, як відчинилися двері.
Офіцер в мундирі полковника зайшов, розглянувся, здивований світлом лампи, якої Клосс не встиг погасити.
Клосс упізнав його відразу — це був той самий полковник Тіде, який їхав із ним в одному купе під час пам’ятного бомбардування. Тіде почував себе тут, як дома. І, певно, не без підстав, бо мав свого ключа від квартири. Він вийшов у передпокій, роздягся і знову зайшов до кімнати. Клосс пригадав, як той розхвалював йому рудоволосих жінок.
