Дияволи з «Веселого пекла» - Самбук Ростислав Феодосьевич (читать книги полные .txt) 📗
Німці були вже за півкілометра — десятків зо два із спеціальної есесівської команди з собакою на поводку. Вони просувались досить упевнено, майже не криючись, і це попервах дало перевагу втікачам. Та й позиція в них виявилася зручною: на вершині невеличкого горбка, схил якого вкрив рідкий чагарник — всі підходи сюди прострілювались.
Бонне одразу зрозумів, що тікати тепер — марна справа. Ліг за кущем, зручно простягнувшись, і почав шукати німців мушкою.
Делаж заліг за сусіднім кущем. Вони розуміли один одного з першого погляду, та Робер усе ж сказав, намагаючись, щоб слова звучали природно, наче йшлося про зовсім незначну послугу:
— Ти відходь, а я їх затримаю…
Бонне лише скосив на нього сердите око; відповів, буцімто й не чув, хоча чув добре: знав, що Робер не заспокоїться і наполягатиме на своєму, бо й дурню було ясно — їм не встояти проти двадцяти есесівців; і все ж відповів:
— Спробуй підстрелити пса. Ти стріляєш краще за мене…
Робер приріс щокою до ложа автомата. Здавалося, ось-ось стрілятиме, але раптом відклав зброю, повернувся до Бонне.
— Я тебе прошу, Люсьєн, я нарешті вимагаю: відходь! Кому потрібно, щоб ми загинули обоє?
Бонне не відповів. Лежав і вдивлявся у чорні постаті, що наближалися.
Делаж змінив тактику:
— Люсьєн, я на твоєму місці пішов би… Їй-богу, не сумнівайся і відходь. Ще є час, поки вони не оточили нас… Я підстрелю пса, і ти можеш спокійно рушати далі… Я пішов би, кажу це тобі серйозно….
Бонне повернувся до нього.
— Брешеш! — мовив з досадою. Знав, що Робер збрехав, та слова Делажа звучали настільки правдиво, що мимоволі викликали сумнів;. пильно вдивлявся в друга — його щирість була б для Бонне зараз страшнішою за смерть, бо смерть наближалась разом з чорними постатями, і він уже змирився з нею і прийняв її, але не хотів умирати з червоточиною, зневіра в другові була гіршою за смерть: він вдивлявся просто у вічі Роберу — і той не витримав його погляду, посміхнувся жалісно. — Для чого ти збрехав, Робер? Ти б ніколи в житті не кинув мене…
Делаж пустотливо підморгнув йому:
— Хотів би я почути, як би ти умовляв мене!..
— Ну от ми й порозумілися… — Бонне справді полегшало і навіть зробилося весело; він подумав, що не все ще втрачено, — зрештою, проти них лише два десятки ботів, і, якщо фортуна змилостивиться і вистачить на боїв, можна перестріляти всіх цих есесівців.
«І боші переслідували нас…»
Вони були зовсім близько, пес лютував і захлинався від злості, та раптом автоматна черга заглушила гавкіт, у повітрі повисла якась дивна нота: скарга на біль, образа — все це вчувалося в передсмертному скигленні.
Есесівці ще не встигли збагнути, що до чого, і Бонне скористався з цього, зрізавши одного чи двох, одного точно — той впав на спину, зустрінутий кулями, а другий міг просто сховатись, бо падав боком і не випустив автомата. На всяк випадок Люсьєн прострочив ще раз кущ, за яким лежав німець, і уважно огледівся навколо.
Напевно, минуло лише кілька секунд від початку бою — ще верещав пес, але він несподівано замовк, і відразу з видолинка вдарили автомати, й на Бонне посипались гілочки, зрізані кулями з куща. Він зиркнув на Робера — той втиснувся в траву, наче вона могла захистити його, лежав і, підморгнувши Люсьєну, показав один палець.
Бонне зрозумів, що і Делаж поклав одного боша, отже, залишилось, якщо вони рахували вірно, сімнадцятеро, тобто по вісім з половиною есесівців на брата. Він хотів сказати про це Роберу, та не встиг — Делаж просунув ствол свого автомата крізь кущ і випустив довгу чергу.
Бонне глянув гуди й побачив, як високо підстрибнув есесівець; він біг просто на них, певно, відчайдух якийсь, але, зустрінутий Роберовими кулями, буквально звився в повітря, наче робив карколомне балетне на, і впав зовсім близько, метрів за п'ятнадцять, може, трохи ближче. За ним, перебігаючи поза кущами, наближався ще один. Люсьєн піймав його на мушку, автомат задрижав, але бош продовжував перебігати, наче заворожений. Бонне розізлився, дав довгу чергу, і тільки тоді німець спіткнувся і впав.
Тепер есесівці зрозуміли, що атакувати в лоб небезпечно, і змінили тактику. Кілька з них почали заходити з флангів, решта відкрила шалений вогонь, притискаючи Бонне та Делажа до землі і даючи іншим можливість зайняти вигідну позицію.
Робер відчув, яка небезпека загрожує їм, він трохи висунувся й короткими чергами примусив есесівців залягти, та в цей момент в нього влучила перша куля.
Бонне побачив, як Робер випустив автомат і схопився за руку. Хотів кинутись йому на допомогу, та Делаж наче відчув це — озирнувся й зупинив його, вказуючи пальцем через плече. Справді, там уже зовсім близько перебігали есесівці, Бонне розвернувся і скосив одного чи двох; йому здавалось — двох, та другий раптом підвівся й з коліна обстріляв його, кулі прошили землю зовсім поруч, земляні бризки боляче шмагнули Люсьєна по обличчю, він розізлився і, не криючись, так, як і есесівець, різонув віялом, і одна чи кілька його куль відкинули німця на спину.
Озирнувся — чи побачив Робер, як здорово розправився він з тими двома? — і в цей час у Делажа влучила друга куля. Певно, він вмер одразу, навіть не відчув болю; ще продовжував тримати автомат, та голова неприродно відкинулась набік і розплющені, але невидющі очі втупились у небо.
Бонне ще не збагнув, що сталося, не міг і на мить припустити, що Робера вже нема, гукнув його, підбадьорюючи, той не відповів, і Люсьєн поповз до нього.
Повз, забувши про німців і зовсім не криючись, ті стріляли, але кулі, такі влучні кілька секунд тому, чомусь не зачіпали його. Він торкнувся Роберової руки пальці розтиснулись і випустили зброю, — рука була ще тепла, але нежива. Люсьєн збагнув це одразу, та не міг повірити; побачив маленьку дірочку біля скроні і кров, що стікала густим вузеньким струмочком, для чогось обтер кров, та вона виступила знову.
Минуло лише кілька секунд, як куля влучила в Робера, та здалося — давно-давно, і Бонне здивувався, чому есесівці й досі не скосили і його. Ця думка протверезила Люсьєна — боші й справді наближались, перебігаючи і падаючи, — він підняв свій автомат і стріляв, поки не кінчились набої. Потягнувся за Роберовим — пальці обпалив гарячий метал — і здивувався, чому зброя й досі не охолола. Але побачивши, що кров на Роберовому обличчі ще не запеклася — струмить по щоці, — догадався, що втратив орієнтацію в часі.
І знову автомат тремтів у його руках. Стріляв, але краєчком ока весь час бачив оту червону рухому смужку на щоці Робера: це була справжня смерть, це була несправедливість, і він знав тепер, якою некрасивою і буденною є справдішня смерть.
До війни він часто бував у «Комеді Франсез» і бачив Робера на сцені. Тоді вони не були друзями і навіть не знали один одного, вірніше, Робер не знав Бонне (що йому, талановитому акторові, якийсь малопомітний молодий приватний сищик!), але Люсьєн бачив Делажа мало не в усіх його ролях.
Бонне пам'ятав, як красиво помирав Робер на сцені: проколотий шпагою, робив кілька кроків уперед, коліна підгиналися, руки провисали і тіло опускалося на підлогу в ефектній позі; одержавши кулю, хапався за груди — здавалось, йому справді боляче, біль застигав у нього на обличчі, коли він лежав, повернувшись до залу, що вибухав оплесками. А тепер він помер насправді, та обличчя в нього не зсудомлене гримасою болю, якесь навдивовиж спокійне і навіть втішене, немов смерть принесла йому задоволення.
Бонне подумав, що зараз Робер підведеться, як підводився завжди, і вклониться залові, але кров струмилася і не було залу, а були есесівці, і були зовсім близько — вони вже зайшли з обох флангів.
Бонне піймав на мушку одного з них і натиснув гашетку, та автомат чомусь не стріляв. Бонне злякався: чому? — клацнув затвором, все було справне, і тільки тепер він збагнув: кінчились набої! Тоді підвівся і пішов назустріч бошам, сподіваючись, що кулі прошиють його одразу і він не помітить власної смерті, як, напевно, не помітив Робер. Та есесівці розгадали його маневр і припинили стрілянину. Бонне ішов, а вони лежали; він ішов й молився богу, хоч до цього ніколи не молився, жадав, щоб вони вистрелили, але замість цього хтось налетів на нього ззаду, вдарив у спину і звалив на землю.
