Над Шпрее клубочаться хмари - Дольд-Михайлик Юрий Петрович (книги онлайн полностью бесплатно .txt) 📗
Джузеппе з’явився о другій.
— Все гаразд, синьйор, гостей зустрів, влаштував у приватних пансіонатах. Вони майже поруч, отже…
— Пілот нічого не передавав?
Ось цього листа.
Вітторіо обережно надрізав конверт і розгорнув вдвоє згорнутий аркушик. Заповнено було лише першу сторінку. Пробігши по ній очима, він уголос прочитав:
«Дорогий друже! Для поновлення давніх контактів з вашою автомобільною промисловістю наша фірма «Іспана суіса» відрядила до Рима своїх спеціальних представників: Фреда Шульца і Герберта Вайса… Обидва добре обізнані з справою, володіють італійською мовою, але у вашій чудовій столиці не бували. Цілком природно, що при встановленні ділових зв’язків у них можуть виникнути непередбачені труднощі. Фред Шульц пояснить Вам, у чому полягає складність покладених на нього, як на представника нашої фірми, завдань. Шкодую, що не мені випала щаслива нагода знову відвідати Рим і побути в Вашому товаристві, такому приємному для мене. Сподіваюсь, моє прохання не дуже Вас обтяжить, А хочу нагадати: в свою чергу, я завжди до ваших послуг. Йозеф Нунке».
— Яке вони справляють враження?
Секретар Вітторіо знизав плечима, потім розсміявся:
— Щодо Вайса з певністю можу сказати: повітряним асом він не був. Ледве до машини додибав. Мабуть, зараз відлежується. Другий — Шульц, тримається незалежно. Очевидно, в оркестрі Думбрайт — Нунке грає не останню скрипку. Та й лист свідчить, що саме з Шульцем ми в основному будемо мати справу.
— Тоді ось що: о дев’ятій вечора привезете Шульца сюди. Замовте вечерю і все інше.
— Будуть ще якісь доручення?
— А тепер накажіть подати машину. Я лише переодягнусь.
За півгодини Вітторіо поїхав.
— До синьйора хтось приходив? — запитав Джузеппе Лідію, коли та зайшла до кабінету, тягнучи за собою пилосос.
— Пробачте, думала, ви у себе, хотіла прибрати…
— Треба навести лад на письмовому столі. Ось розберусь з газетами і піду. А ви спокійнісінько включайте свою машину — аж ніяк мені не завадить хоча б тому, що дзижчить далеко приємніше, ніж писаки з деяких газет. Як і пилосос, вони прагнуть засмоктати побільше бруду… То хтось приходив?
— Синьйор Флоренті. Бачите, скільки попелу на килимі?
— А-а, Батісто! Що ж, бруд по собі він лишає, де не ступить. У прямому і переносному розумінні слова… Курт не казав вам, що то за один?
— Курт? З якої речі він став би про нього говорити! Чи про когось іншого, хто тут буває,— знизала плечима Лідія і взялася обмітати порох, орудуючи то ганчіркою, то віничком з м’якого пір’я.
Якийсь дивний вираз промайнув на обличчі Джузеппе. Та Лідія цього не бачила. А коли б побачила, злякалася б іще більше. Бо саме страх намагалася подолати зараз, спантеличена незрозумілим натяком секретаря Рамоні.
— Так, так, я не політик, синьйор Шульц! Я людина кабінетної вдачі, і якщо цікавився раніше соціальними питаннями, то лише в історичному, до деякої міри філософському аспекті. Я залюбки замкнувся б у цьому кабінеті й присвятив свій час виключно літературній праці. Але що вдієш! У наш бурхливий час, коли на терези історії поставлено так багато — саме існування цивілізації, обов’язок людини мислячої не лише споглядати, а й самому творити історію. Я гадаю, що прорахунок і ваш, і наш — це нехтування загальним в ім’я вузьконаціонального…
Ось уже півгодини Григорій Гончаренко слухає велеречиві теревені Рамоні, силкуючись не позіхнути, зберегти на обличчі вираз живого зацікавлення.
«Павич, що розпустив хвоста. Велика честолюбність при малих можливостях чогось досягти. Безумовно, за його спиною стоять сили більш значні і небезпечні — він лише маріонетка, яку смикають згори. На таких людей впливає апломб. Отже, триматися, як персона грата, але так, щоб не зачепити самолюбства. Любісінько з’їсть порцію лестощів, бо сам глибоко вірить у свої таланти».
— Пробачте, що я вас перерву, синьйор Рамоні, але ваші слова настільки мене вразили… Немов ви підслухали мої власні думки… Коли ти зайнятий сугубо практичними справами, мимохіть підпадаєш під їх владу, не помічаєш, як звужується горизонт. Безмежно радий, що випадок звів мене з вами, та ще тут, у Римі, де я почуваю себе таким самотнім.
Щоки Вітторіо ледь порожевіли.
— Я також радий зустріти однодумця. Бо і наді мною тяжать справи практичні. Лише ранок я віддаю роботі, так би мовити, для душі.
— Мені прикро, що я додав вам клопоту.
— О, пусте! В мене непогані зв’язки у Ватикані, і мій секретар швидко відшукає сліди, що ведуть до падре… Антоніо, здається?! Якщо патронеса вашої школи…
Гість застережливо підняв руку:
— Ні, ні, цим я вас не хочу обтяжувати. Розумієте… — Григорій витримав паузу, ніби вагаючись. — Так, я не буду від вас критися: втручання третьої особи було б для мене небажаним. По секрету вам признаюся: вона моя наречена, отже, це справа цілком інтимна.
— Ми, італійці, завжди з повагою ставимося до кохання. Але підняти келих за вашу прекрасну даму ви, сподіваюсь, дозволите?
— Який же закоханий відмовиться від цього?
— Тоді прошу! — Вітторіо підвівся і попрямував до дверей, пропускаючи гостя поперед себе.
У невеликій їдальні все було готово до вечері.
— Сідайте, синьйор ІІІульц, і прошу пробачити, під час конфіденціальних розмов я волію обходитися без обслуги. Це створює деякі незручності, зате певен — все сказане не піде далі стін цієї кімнати.
— Ви забули ще про одну перевагу: інтимність обстановки настроює на щиру розмову.
Розмова між господарем і гостем, справді, зав’язалась якщо не зовсім щира, то принаймні жвава. Хизуючись своєю красномовністю і обізнаністю, Вітторіо не помічав, як гість то реплікою, то вчасно кинутим зауваженням спрямував її в потрібне йому річище. Незабаром Григорій мав досить ясне уявлення про політичне життя країни і розстановку сил, що його обумовлюють. Перед очима Гончаренка поступово вимальовувалась багатопланова картина.
Капітуляція Італії і могутній розвиток руху Опору, очолений Комітетом національного визволення — перше широке єднання сил в боротьбі з гітлеризмом і власним фашизмом. До Комітету ввійшли три найвпливовіші в країні антифашистські партії: комуністи, соціалісти, християнські демократи, а також ліберали і партії «дії» та «праці». Заклик Тольятті до створення уряду національної єдності. Сформування такого уряду в квітні 1944 року. До його складу входять ті ж шість партій. Утворення слідом за цим Загальної італійської конфедерації праці, де також об’єднуються різні напрямки профспілкового руху: трудящі, очолювані комуністами, соціалістами і християнськими демократами.
Здавалося б, усі прогресивні сили зібрано в могутній союз, здатний подолати труднощі післявоєнного життя, побудувати його на засадах справжньої демократії. Та роки фашистської диктатури не минули безслідно. Хаос в економічному житті країни, розбрат у думках. Посилюється реакційний вплив Ватикану на праве крило християнських демократів. Діють монополії, яким загрожують нові реформи. Коріння фашизму не викорчувано, і починають проростати його нові паростки. Ще до остаточної воєнної поразки 1945 року секретар фашистської партії Паволіні приступає до створення широко розгалуженого підпілля. Таємні, напівлегальні і легальні, добре замасковані організації виникають повсюдно, їм легко підспудно діяти, бо єдності в діях уряду, по суті, вже нема. Прем’єр де Гаспері все більше підпадає під вплив Ватикану, що розгорнув шалену антикомуністичну діяльність, а після поїздки в США по кредити і сам включається в неї. Спритно маневруючи на догоду заокеанським друзям, навесні 1947 року він створює уряд цілком підпорядкований християнським демократам.
Так італійський народ було ошукано в найкращих його сподіваннях; добре зерно єдності, вкинуте в землю Італії, не проросло.
Одночасно почалася реорганізація фашистського підпілля, головні сили якого зосередились у партії «Мовіменто сочіале італьяно» («Італійський соціальний рух», — прим.), тобто в МСІ. Допіру Вітторіо похвалявся цим «мудрим» ходом, що дав можливість об’єднати розпорошені організації і легалізувати їх в єдиному центрі. Сховавшись за зручною вивіскою, роботу підпілля можна й далі поширювати і поглиблювати, створюючи повсюдно нові бойові групи, добре заховані арсенали зброї, компрометуючи і навіть усуваючи прогресивних діячів, сіючи в душах людей зневіру…
