Зуби дракона - Дашкиев Николай Александрович (лучшие книги без регистрации .TXT) 📗
Вже розвиднялося. Ще кілька хвилин — і прокинеться челядь. Однак Бертон не зважав навіть на небезпеку зрадити себе, збігав до своєї кімнати, приніс і випестив з бамбукової трубки в сейф гадюку і аж тоді зітхнув з полегшенням. Тепер можна й спочити. Сьогодні ввечері відбудеться вирішальна зустріч з Хінчінбруком, треба набратися сили.
Бертона збудили постріли і лемент собак.
“Що?.. Що таке?..” Чарлі схопився і заметушився по кімнаті, ладний провалитися крізь землю.
— Стріляй!.. Всіх стріляй!.. — кричав хтось надворі, а Бертонові здавалось, що мова йде про нього і у двері ось-ось вдеруться озброєні люди.
Він кинувся до вікна, щоб вистрибнути в разі небезпеки… і побачив, що страшного нема нічого. Просто серед двору гризеться собачня, а управитель маєтку з двома індійцями забралися на дах невисокої повітки і стріляють.
— Що сталося? — запитав він, виходячи на ґанок.
— Тікайте, сагібе! — злякано зарепетував старий Джоші.
Він сидів на дереві, міцно обіймаючи руками стовбур.
Уже в наступну мить Чарлі зрозумів, що таки й слід тікати: просто на нього мчав величезний пес. І цей пес був скажений.
“Хінчінбрук! — блиснула думка в Бертона. — Це він влаштував! Тільки він!”
Чарлі не помилився. Сатіапалівські пси стали Хінчінбрукові кісткою поперек горла. Шпигун зумів поквитатися з ними по-своєму: кинув через мур напівзадушене жалюгідне кошеня, яке ще не виявляло ознак сказу, але вже носило в собі мільярди зародків страшної хвороби. Пси розтерзали жалюгідну зайду. А за місяць по тому почали терзати одне одного. їх довелося постріляти всіх. Не сказився тільки Самум, та й того взяли під найсуворіший нагляд. Відтепер маєток лишився майже без жодної охорони.
Коли б це трапилось ще вчора, Бертона охопив би панічний страх: можна було сподіватися від Хінчінбрука всього, але не такої сатанинської вигадливості. А зараз Чарлі лише зловтішно посміхався: нехай, нехай! Руда бестія сама собі копає яму, торує шлях до власної домовини. Ну, то приходь же швидше!
Та Хінчінбрук не прийшов ні в призначену годину, ні другого дня, ні третього…
Ніколи й нікого досі не чекав Чарлі з такою нетерплячкою. Вона була палкіша за чекання любовного побачення, нестримніша за бажання вгамувати спрагу. Бер-тон знав, що коли не поквитається з Хінчінбруком, не знищить його, то буде мучитися ціле життя.
Та що ж сталося з Хінчінбруком?.. Невже під час блукань у джунглях потрапив ненароком до пащеки тигра?.. Тільки б не це, тільки б не це! Він не заслужив такої легкої смерті!..
…Але ні, такі, як Хінчінбрук, не гинуть від дурного випадку!
В ті хвилини, коли Чарлі Бертон, стискаючи кулаки в безсилій люті, бігав по своїй кімнаті, Майкл Хінчінбрук, підібгавши ноги по-східному, неквапно сьорбав чорну каву і поважно хитав головою у відповідь на слова хазяї-на-мулли.
Гість для мусульманина — особа священна. А тим паче, такий гість, — вчений моулеві, який побував у Меккі, вклонявся труні Аллаха!.. Такому гостеві можна пробачити невміння тримати піалу, незнання цілого ряду звичаїв, аж надто велике небажання говорити. Славетний гість — це запашна квітка в кришталевому келесі, на яку можна дивитись, а мацати пальцями — зась!.. Досить того, що моулеві вже розповів муллі Ібрагіму все, що слід, а тепер стверджує його слова мовчазним рухом голови.
А втім, чимало з присутніх на цій своєрідній нараді добре знають, що рудий миршавий чолов’яга в чалмі має до корана приблизно таке відношення, як погонич до віслюка. Англійцям заманулося допомагати індійським мусульманам; вони обіцяють навіть створити окрему мусульманську державу на території Індії. Що ж — перспектива приваблива! Можна позбутися неприємної конкуренції жерців-брахманів, захопити тепленькі місця в майбутній державі. До того ж, англійці не скупі і тим, хто визнає їхню політику, непогано платять… То чи не все одно, як воліє зватися оцей, що нап’яв чалму?.. Моулеві?.. То хай буде моулеві, даруй аллах йому тисячу років життя!
— …Так зрозуміло? — який раз перепитує мулла Ібрагім, і шановні гості хитають поважними бородами. — В Калькутті індуси вирізали половину всіх мусульманів і обіцяють знищити всіх. То хай же згинуть вони самі!
І бородані гудуть одностайно:
— Хай згинуть самі!
Гості розходяться. Лишається тільки Хінчінбрук, хазяїн хати — мулла Ібрагім, та мулла Навабганджа, товстий чолов’яга з обличчям скопця.
— Приніс? — запитує Хінчінбрук, відкинувши геть усяку дипломатію.
— Приніс, вельмишановний моулєві! — улесливо відповідає мулла Навабганджа, простягаючи щось загорнуте в брудну ганчірочку.
— Гаразд! — Хінчінбрук неквапливо розгортає пакуночок і, не торкаючись пальцями, вказує на червоний кристал. — Дивись, мулла! Ти бачиш — червоне!.. Що має червоний колір?
— Кров! — підказує Ібрагім нездогадливому товстунові.
— Так, кров! — урочисто стверджує Хінчінбрук. — Кров священної корови!.. І плювати б тобі на це, мулла: хай собі індуси втрачають можливість переселятися в іншу подобу після смерті. Але ти поглянь, що ото ще блищить усередині?.. Що отак блищить?
— Сало! — впевнено підказує Ібрагім.
— Сало… — перелякано шепче товстий мулла.
Він і справді ладен побачити в середині червоного кристала не тільки шматок сала, а й цілу свиню, — нечисту тварину, прокляту Аллахом.
— То чи розумієш ти тепер, мулла, на які штуки вдався підкуплений росіянами Сатіапал? — підступно провадить далі Хінчінбрук. — Диявольський намір: вчинити найбільше лихо і індусам, і мусульманам. Кожен, хто торкається цих кристаликів, споганить себе і своїх нащадків, назавжди втрачаючи ласку божу… І поміркуй, любий: кожен такий кристалик коштує сто рупій! Чи став би хто задарма роздавати своє багатство, коли б не мав якогось прихованого наміру?.. Ти, наприклад, подарував би комусь сто рупій?
Мулла перелякано хитає головою. Для нього останній аргумент — найдоказовіший.
— Ну, то ось що: коли ти не хочеш дарувати, так цю суму подарую тобі я! — Хінчінбрук простягає муллі кілька банкнотів. — Іди, раб божий, із словами аллаха на вустах! Пробуджуй в серцях правовірних ненависть до нечестивців, а особливо до Сатіапала. Він — диявол в людській подобі.
Товстий мулла виходить. І тоді Хінчінбрук ляскає по плечу хазяїна хати.
— Ну, містере Кроссман, гарний з мене моулеві?
Той регоче:
— Цілком!.. А тепер, як кажуть росіяни, “покладемо зуби дракона на полицю”. Хемфрі приїде тільки завтра.
Шпигун у подобі мулли лізе до полиці. Там, за товстелезним кораном, є схованка з речами, дуже далекими від богослов’я. Кроссман, — він же мулла Ібрагім, — ховає кристалик, витягає невелику радіостанцію і, позираючи на годинник, вмикає її. Він слухає далекі, нечутні іншим сигнали, і його чоло хмарнішає.
— Майкл, я дістав прочухана! Ми погналися не за тим, що слід. Треба знищити або відібрати всі до одного кристали. Потрібні тільки формули. Негайно їдь до маєтку, туди щойно поїхав Сатіапал з дочкою.
— Гаразд. Але зачекайте: кристали треба зібрати не пізніше як сьогодні. Може, викликати поліцію і провести загальний обшук? Мовляв, Сатіапал поширює чуму.
— В жодному разі! Цьому ніхто не повірить. Треба зробити так, щоб індійці зневірилися в цих кристалах, зненавиділи їх… Гм, кров корови і сало свині!.. Це таки добре… Стривай, а що, коли б…
Певне, резидентові спала на думку чудова ідея, бо він задоволено погладжує бороду. Хінчінбрукові теж хочеться висловити свої міркування з приводу нового завдання, але його про це не запитують, а він, як людина дисциплінована, вміє мовчати коли слід.
— Їдьте, Майкл! Без формул не повертайтесь.
— Буде зроблено! — діловито відповідає Хінчінбрук.
Резидент проводжає шпигуна аж ген за околицю, де під наглядом вірного служника в кущах стоїть баский кінь.
Хінчінбрук сідає на коня і неквапно чапає по напівзруйнованій дорозі. А благочестивий мулла Ібрагім поважно йде додому, щоб правити вечірній намаз.
Розділ XXI
КРОВ КОРОВИ І САЛО СВИНІ
Спускається на Бенгалію тихий вересневий вечір. Сонце вже сіло, а у високому небі й досі сяють-виграють перлисторожеві хмарки, ніжно й м’яко опромінюючи землю. Ані шелесне, ні зашумить. Ще десь далеко той прохолодний вітерець, який прилетить сюди смерком, вижене з-за обрію і загойдає на синіх хвилях човник-місяць, скуйовдить кучері деревам і зашепоче всім молодим, що настала пора кохання.
