Хлопці з карного розшуку - Скорин Игорь Дмитриевич (книги хорошего качества .TXT) 📗
«СТОМЛЕНЕ СОНЦЕ»
…Управління міліції Читинської області знаходилося неподалік од вокзалу. Сашко залишив свої речі в камері схову, зайшов до перукарні, підстригся, поголився, почистив чоботи в привокзального чистильника.
Насамперед він вирішив зайти в карний розшук і передати лист од Попова заступникові начальника Анатолію Никодимовичу Торському. Попов, вручаючи йому цього листа, казав:
— Знаю я Толю Торського, разом з ним не один десяток усяких негідників спіймали. Справжній слідчий, розумний, сміливий, витриманий.
Поки Торський читав лист, Сашко встиг його роздивитися. Худорлявий, високий, коротко підстрижене чорне волосся акуратно розділене проділом. Смагляве, гладеньке обличчя, розумні, виразні очі.
— Ну як там Іркутськ? — потираючи руки, оголюючи в широкій усмішці білосніжні, немов поліровані, зуби, поцікавився Торський. — А Фомін ще злодіїв ловити не розучився?
Сашко розповів про останні новини.
— Ну, тепер ходімо. Я тебе в кадри проведу, і заразом вирішимо, куди тебе призначити. Є тут у нас посада в Миколи Савелійовича Арзубова у відділі боротьби з крадіжками. Він чимось на твого Фоміна схожий.
Через півгодини Сашкова доля вирішилася. Його зарахували уповноваженим у відділення, яким командував Арзубов. Микола Савелійович, по-волзькому окаючи, почав прискіпливо з'ясовувати, що знає, що може Сашко, чи працював самостійно. Виявляється, про Фоміна чув не лише від товаришів по службі, але й від злочинців, які хвалилися тим, що «в Іркутську їх ловив сам Фомін». Сашко дізнався, що Арзубов у Читі недавно, його перевели сюди так само, як і Дорохова, тільки з Центральної Росії. Після тривалої розмови Арзубов вручив Дорохову тоненьку папку зі справою про крадіжку речей і пояснив:
— Три дні тому в самотньої жінки з квартири вкрадено патефон з платівками й сумку, в якій було сімдесят карбованців і, головне, партійний квиток та паспорт. Найцікавіше, що вона не знає, коли вчинено крадіжку: можливо, в день її виявлення, а може, й раніше. Але це не все. Жінка твердить, що замки — а їх на її дверях два — справні й не були відімкнені. Тобто щоразу, повертаючись додому, двері відчиняла сама. Сходи до неї і на місці розберись. Згоден? Ну й чудово! Слухай, Дорохов, а де ти зупинився? Ніде? Це погано. Можу запропонувати два варіанти. Перший: я тут одержав кімнатку, ми там утрьох — дружина, дочка і я. Можу поступитися диваном. Щоправда, це не зовсім диван, а кушетка. Я її сам змайстрував. Бачу, що не згоден. Тоді другий варіант. Бачиш диван, не саморобний, а справжній. — Арзубов показав у куток просторої кімнати, де стояв великий, обтягнутий чорною клейонкою диван з високою спинкою. — Я на цьому дивані три місяці спав. А чим ти гірший за мене? Потім підберемо тобі житло. Зараз, правда, в Читі це складне питання. Але ти не журися, знайдемо. Розшукаєш коменданта нашого управління, він дасть тобі простирадла, подушку, ковдру. Речей у тебе багато?
— Чемодан і невелика пака.
— Небагатий. Он там, за диваном, усе й розмістиш. Домовилися? Ну й чудово.
Того ж дня Дорохов прийшов до потерпілої. Крадіжка й справді була якась дивна. Гарненька жінка середнього віку охоче показала йому свою невелику квартиру, пояснивши, що живе сама, працює в міськвно інспектором. Удома в неї, крім трьох-чотирьох подруг, майже ніхто не буває. Інколи заходить знайомий директор школи, і все. Двері вона завжди замикає акуратно. На зиму вставила другі рами. Як видно, їх не виймали, тим більше, що квартира на третьому поверсі, знадвору не залізеш. Сашко довго розглядав замки. Попросив викрутку, акуратно зняв їх, але й при ретельному огляді ніяких пошкоджень не виявив. Оглядаючи квартиру, звернув увагу на те, що в кухні електрична проводка, підведена до столу, відрізняється від решти. У кімнаті, в коридорі обплетення проводів пожовкло, а подекуди вкрилося пилом. У кухні ж трохи вище вимикача приєднаний шнур був свіжий, а розетка явно відрізняється від тієї, що була в кімнаті.
«Чому вона нічого не каже про електромонтера? — подумав Сашко. — Навряд чи минув тиждень після того, як він тут попрацював. Не хоче або вважає його поза підозрою? Як же зробити, щоб вона розповіла про нього сама, без навідних запитань?»
У коридорі Сашко помітив лічильник і ніби ненароком поцікавився, чи давно знімали його показання. Коли виписували рахунок на оплату електрики?
— Монтер у нас буває в двадцятих числах. Був минулого місяця.
«Осічка», — подумав Сашко й почав з'ясовувати прикмети патефона.
— Патефон японський, великий, квадратний, купувала його на барахолці за триста п'ятдесят карбованців. Справді, звук у нього чудовий, але він надто важкий, кілограмів дванадцять. У кришці спеціальний карман, у нього вміщається вісім платівок, але вкрали тільки три, мої улюблені: фокстрот «Ріо-Рита», «Бризки шампанського» та «Стомлене сонце». Цю платівку зовсім недавно на базарі купила за дорогу ціну. Я люблю музику. Особливо танцювальну.
— Скажіть, а де ви ремонтували патефон?
— Чому ви вирішили, що я його ремонтувала? Його регулював мій племінник, у ремонт патефон не здавався.
— Я подумав, якщо здавали в ремонт, то в майстерні, мабуть, відомі його номер і фірма. Тоді нам легше було б його шукати.
— Номера я не знаю, а от фірму, напевно, підкаже Коля, племінник. Він теж любить музику і знається на патефонах. Він сам собі склав дуже гарний.
— А як знайти Колю?
— Навіщо шукати? Я сама запитаю в нього і вам зателефоную. А взагалі він працює на міській телефонній станції. Зайцев його прізвище. Коля до мене часто заходить.
Дорохов поговорив ще кілька хвилин і, сказавши, що постарається знайти злодія і вкрадене, зібрався йти.
— Нічого мені не треба — ні патефона, ні платівок, ні грошей, — нервово сказала господиня, — знайдіть, ради бога, партійний квиток і паспорт.
Прокинувшись задовго до приходу Арзубова, Сашко швидко прибрав постіль в об'ємисту утробу дивана. Вмився у дворі з-під крана. У пельменній по сусідству поснідав і пішов на телефонну станцію. Розшукав Миколу Зайцева і, викликавши його в коридор, сказав, що треба поговорити. Племінник виявився молодим хлопцем, худим, довгим, незграбним. Коли Сашко повідомив, що він з карного розшуку, Зайцев зблід, потім його кинуло в жар, та так, що верхня губа зросилася потом. Хлопець гарячково облизнув губи, оглянувся навкруги і сказав Дорохову, що йому зараз ніколи, терміново викликає старший технік, і що він для розмови прийде, куди йому скажуть. Ця явно підкреслена терміновість Сашкові не сподобалася. Він одвів хлопця в кінець коридора й різко та вимогливо запитав:
— Де патефон?
— Не брав я її патефона, — зразу ж огризнувся хлопець.
— Ага, не брав… Тоді йди одягайся, я повідомлю твоє начальство, що беру тебе з собою, і вдома у тебе зроблю обшук. Не знайду патефона — знайдеться щось інше на зразок «Стомленого сонця».
Зайцев кілька разів судорожно ковтнув, немов йому забракло повітря, і недоречно спитав:
— А що зі мною буде?
— Не віддаси сам, заарештую, будемо вести слідство, а там суд вирішить, що з тобою робити.
— Поверну, поверну я їй патефон з платівками.
— А сімдесят карбованців, партійний квиток, паспорт?
— Не брав я її сумки. Вийняв три карбованці, а більше нічого не чіпав.
— Тоді де ж ця сумка?
— Вдома в неї, під шифоньєром.
— Як вона туди потрапила?
— Я запхнув зі страху.
— Розповідай до ладу.
— Тітка Ганна попросила мене зробити їй розетку в кухні, щоб електроплитку вмикати. Ну, прийшов, почав відвід тягти. Вона мені каже, що до крамниці піде, поки я тут поратимусь. Того дня в мого дружка були іменини, і я вирішив попросити в тітки патефон: мій переносити не можна — розпадеться. Але потім збагнув, що вона нізащо не дасть. Я швидко взяв три платівки, поклав їх під кришку й виніс патефон на верхню площадку східців, де хід на горище. Думаю, завтра їй принесу, скажу, що брав відрегулювати. Повернувся в квартиру, а грошей на подарунок нема… От і вирішив троячку поцупити. Поліз у сумку, взяв три карбованці, а тут вона двері відчиняє. Я зі страху сумку під шифоньєр, а сам у кухню. Ну, а совість мучить… Наступного дня зайшов до міськвно, хотів їй усе розповісти, а там тітки нема. Запитую: «Де?» Кажуть, у карному розшуку, обікрали її, гроші забрали й документи, та ще речі. От я з тих пір весь час чекаю, що ви прийдете.
