Співробітник ЧК. «Тиха» Одеса - Лукін Олександр Олександрович (читать книги бесплатно полные версии .TXT) 📗
Найголовнішим обов'язком Крученого був зв'язок з лівим берегом, і до спіймання телеграфіста Крамову ні разу не доводилось турбуватися про це. В нього ще ніколи не було надійнішого помічника, і Крамов радів, що Крученому вдалося вислизнути з рук ЧК…
Брокман, проте, був задоволений результатами облави. У Дунаєвої захопили майже всіх керівників крамовської організації. Крамов збирався приурочити виступ своєї групи до того моменту, коли червоні почнуть форсувати Дніпро. В нього був сміливий план: у розпал воєнних дій несподівано розгромити штаб і залишити червоні війська без керівництва. В сараї Дунаєвої чекісти знайшли кілька ящиків з гвинтівками і ручними гранатами, а в одного з арештованих відібрали список членів організації. Почались арешти.
Революційний трибунал засідав майже безперервно.
У ці дні не можна було впізнати коменданта ЧК Сергія Нікішина. В наглухо застебнутій косоворотці, в насунутій на лоба кепці, він з'являвся на людях рідко, здригався, коли до нього звертались, відповідав невлад, дивився невидющими очима.
За ним тінню ходив Федя Фомін, спеціально приставлений Брокманом. Зустрівшись у коридорі з Олексієм, Федя пошепки повідомляв:
— Запити може людина! Психологічний розлад у нього… — І, зітхнувши якось по-дівочому, жалісливо додавав: — Звичайно, нелегко…
Частина III
ДІАНА З ОЛЕШОК
ПО СЛІДУ
В ніч на сьоме серпня заговорили гармати, а з світанком до лівого дніпровського берега ринула флотилія баркасів, шаланд і чорних покалічених пароплавчиків, вщерть заповнених військами. Над Дніпром схрестились невидимі траси снарядів, розпушилася шрапнель. І вітер поніс до берегів пороховий гар. Правобережна група Червоної Армії форсувала Дніпро.
До вечора білих вибили з Олешок і, розвиваючи наступ, рушили на Великі Копані, громлячи лівий фланг врангелівського генерала Драценка. В рух прийшов весь Каховський плацдарм. Херсон, відокремлений Дніпром від основного театру воєнних дій, опинився в тилу, але зате незмірно зросло значення Олешок, через які йшов потік військ і військових вантажів.
Крім всяких інших справ, чекістам тепер доводилося разом з особливим відділом працювати з полоненими, яких нагнали з-за Дніпра величезну кількість. Треба було відібрати тих, хто потрапив до білих по непорозумінню, кого мобілізували примусово, обдуривши чи залякавши. Потім з ними працювали агітатори.
За два дні до початку наступу Олексій з кінним загоном ЧОПу виїхав у сільські райони. В Крамова в найближчих селах була велика агентура. На її ліквідацію ЧК послало два загони. З другим вирушив Воронько;
Загоном, в який потрапив Олексій, командував Філімонов, донський козак, кремезний і весь мовби наспіх вирублений з мореного дуба. Він був винахідливий і невтомний, як машина.
Більше місяця загін вештався по селах і хуторах. Дехто з крамовців був уже попереджений і встиг утекти. Захопити вдалося дев'ятнадцять чоловік.
У кожного арештованого Олексій випитував про Маркова. Так, говорили вони, наїздив, привозив розпорядження від Крамова, довго не затримувався. Зовнішність описували точно. Знали його як Крученого. І тільки один заможний дячок з Снігурівки сказав:
— Прізвище у них інше було. Я їхнього батечка знав — сурйозна людина купецького звання, Михайло Степанович Марков. Кажуть, в чека шльопнули. Син весь у нього пішов. Він вам батечка не простить, я думаю. Закваска у нього люта, купецька.
— А де він зараз?
— Е-е, хто ж його знає! Він всю округу наскрізь вивчив, що тут, що за Дніпром, кожну стежечку, наче вовк якийсь. Бродить де-небудь. А може, з Врангелем пішов. Тільки не думаю…
— Чому?
Дячок хитро поморгав очима.
— Звір від барлога далеко не тікає. У нас різні власті бували: і Денікін, і Григор'єв-отаман, і ваші приходили, і чужинці хазяйнували, а ній усе тут, при будь-яких властях. То на світло, то в тінь, а щоб податися кудись — такого не було ні разу. В нього багато куточків навколо.
— Що за куточки?
— Оцього не знаю. Все з чуток.
— А які чутки?
— Базікають люди… Та ж чутка — що? Дим. Пролетіла й нема її.
— Що ж про нього зараз гомонять?
— Різне… Хіба все запам'ятаєш! Пам'ять уже не та…
Дячок почав плутати. Більше від нього нічого не можна було добитися.
Трохи пізніше затримали мірошника, який колись мав справу з Марковим-старшим. Від нього дізналися, що за деякими відомостями Марков-син переховується в Олешках або поблизу них.
Після всіх цих допитів в уяві Олексія Марков почав виростати в ще значнішу фігуру, ніж йому здавалося раніше. Було очевидно, що два роки і для Маркова не минули даремно. Він заматерів, перетворився на досвідченого, випробуваного ворога, який обрав цілком певну галузь діяльності: підпілля, шпигунство. При Крамові Марков здійснював найважчу роботу, зв'язану з постійною небезпекою, проте сам увесь час лишався в тіні. І Олексій не був схильний пояснювати це просто обережністю, вірніше, не тільки нею. «Скромність» Маркова була для нього свідченням того, що Марков — ворог по натхненню, упертий і послідовний, який не вибирає засобів і на все готовий…
Загін Філімонова повернувся в Херсон у вересні. На трьох возах везли арештованих, на четвертому — поранених бійців. Філімонов теж був поранений, але сісти на воза відмовився. В Херсоні його зняли з сідла і на руках віднесли у госпіталь.
Олексій так стомився, що, приїхавши, насилу зміг доповісти Величку. Додому він не пішов, а ліг у дежурці на лавці і як убитий проспав до наступного ранку. Прокинувшись, сходив у їдальню, потім піднявся в свою кімнату.
Воронько ще не приїздив. Їх кімнату зайняв Федя Фомін. Він допитував полонених. Насунута на брови кубанка, очевидно, повинна була надати його рум'яному обличчю суворого виразу. На столі в бойовій готовності лежав револьвер.
Троє полонених переступали з ноги на ногу біля дверей, чекаючи своєї черги, і з шанобливим переляком розглядали грізного чекіста; четвертий тупцювався перед столом. Це був непоказний чоловічок в англійській шинелі, яка висіла на ньому, наче на кілку.
Побачивши Олексія, Федя занепокоївся.
— Ага, приїхав! — якось вже надто радісно закричав він. — Виконав складне бойове завдання? Придушив місцеву контрреволюцію?
Полонені витріщилися на Олексія, вирішивши, що перед ними дуже великий начальник червоного ЧК.
Не даючи здивованому таким прийомом Олексієві відповісти, Федя пояснив:
— Довелося зайняти твій кабінет. У мене в кімнаті зараз не можна, там вирішується одна дуже таємна справа… — І, повернувшись до полонених боком, моргнув Олексієві лівим оком: мовляв, мовчи.
Ніякої кімнати, навіть постійного місця у Феді не було, і він боявся, щоб Олексій нескромним зауваженням не підірвав його авторитету. Олексій це зрозумів і промовчав.
Федя, треба зауважити, високо цінив його стриманість, особливо після спіймання сигнальника: Олексій нікому не сказав, що в ту ніч Федя проґавив Крученого. А оскільки один шпигун був усе-таки спійманий, то честь цієї операції поділялася між ними нарівно.
Бачачи, що з боку Олексія його авторитету не загрожує ніяка небезпека, Федя впевнено продовжував допит:
— З яких будеш, Петро Кисельов?
— По селянству ми… — гугняво відповідав полонений.
— Ти в нас стріляв?
Полонений похнюпився.
— Говори як на сповіді! Не бійся.
— Стріляв…
— Навіщо стріляв?
— Наказали…
— Хто наказав?
— Взводний, хто…
Пронизливо дивлячись на нього, Федя підвищив голос:
— А ти знав, що стріляєш у Радянську владу, в твою ж рідну селянську владу?
— Знав…
— Так навіщо стріляв?
— Та наказували ж!
— А ти розумієш, — розтягуючи слова, спитав Федя, — що тобі за це належить?
Полонений подивився на носки черевиків, пом'явся і невпевнено промовив:
