Голубий пакет - Брянцев Георгий Михайлович (е книги .TXT) 📗

Чутка про розправу над німецьким унтер-офіцером облетіла півміста. Всі дивувалися сміливості невідомого, що рискнув відкрито напасти на представника окупантів.

Природно, що Готовцевим зацікавився і Чорноп'ятов. Заболотний розповів усе, що знав про Готовцева. Батько його багато років працював кухарем і помер за два роки до війни. Сестра Готовцева, вчителька, жила в Мінську. Місяців через чотири після вбивства німецького унтер-офіцера Чорноп'ятову через Бакланова вдалося вияснити, що сестра Готовцева за дорученням білоруських партизанів влаштувалася працювати в мінській військовій комендатурі перекладачкою.

Ця маленька деталь прискорила рішення: Чорноп'ятов доручив Заболотному залучити Готовцева до підпільної роботи, на що той не вагаючись погодився. Заболотний говорив з Готовцевим як довірена особа партизанського загону, приховавши своє відношення до підпілля.

За домовленістю з Чорноп'ятовим було вирішено використати Готовцева як господаря явки. Він міг приймати людей не лише вдома, а й на роботі: у вокзальному ресторані і в офіцерському кафе. Додатково його вирішили використати для збирання розвідувальних відомостей: він крутився серед гітлерівських солдатів і офіцерів.

До приходу Туманової явочний пункт Готовцева ні разу не використовувався, зате Готовцев регулярно повідомляв Заболотному відомості про пересування містом військових частин, їх нумерацію, маршрути і озброєння.

Але підпільники не знали головного: Готовцев із грудня сорок першого року вже був агентом гестапо під кличкою «Філін».

Це з'ясувалося аж тепер.

Виявляється, унтер-офіцер, у якого стріляв Готовцев, не помер. Він вижив і назвав Готовцева. Обставини справи були зовсім не такі, як про це раніше розповідав Готовцев. Унтер-офіцер завідував складами на вокзалі, і через Готовцева йому вдалося успішно збути на ринок велику партію вкрадених продуктів. Коли настав час ділити прибуток, унтер-офіцер поскупився і хотів дати своєму помічникові якусь мізерну частку.

Готовцев обурився і нахвалявся виказати унтера. Той вирішив спекатися свідка. Він дав зрозуміти Готовцеву, що просто пожартував, затягнув його до себе в конторку, і вони випили. Потім пішли додому до Готовцева, щоб домовитись про все.

На вулиці унтер-офіцер навмисно затіяв сварку і витяг пістолет. Вони зчепилися. Готовцеву вдалося повернути руку противника, і куля, призначена йому, поцілила в господаря пістолета.

Німець на допиті покаявся у всьому і був посланий у штрафну роту, а Готовцев на шостий день після замаху погодився на пропозицію гестапо і став інформатором.

Усе це, розказане ним самим і доповнене Заболотним, Чорноп'ятов записав до протоколу допиту. Лишалося ще з'ясувати деякі подробиці.

— А чому ти його не виказав? — Чорноп'ятов кивнув у бік Заболотного.

— Клавку пожалів, — сказав Готовцев. — Любить вона Степана. Та і я від нього нічого поганого не бачив. Того разу, як трапилася історія з унтером, він все-таки сховав мене…

— Та-ак!.. — посміхнувся Чорноп'ятов. — Ти, виявляється, ще не втратив благородства!..

Готовцев з досадою знизав плечима, його дратувало, що ці люди не можуть збагнути найпростішої речі.

— Коли б я сказав про Степана, — пояснив він, — довелося б розказати й про себе. А тоді б вони сіли на мене верхи і заїздили б. Штауфер і так дорікає мені, що я погано працюю!

— Так, допустимо, — промовив Чорноп'ятов. — Тепер поясни нам, як же ти викрутився перед своїм Штауфером, коли видавав йому дівчину, названу твоєю сестрою? Що ти йому сказав?

— Я знав, що ви про це запитаєте, — посміхнувся Готовцев, витягаючи з кишені пожмаканого конверта. — Я теж дещо розумію. — Він розгорнув аркуш паперу, заповнений друкованим шрифтом від руки, і простяг його Чорноп'ятову.

Підпільники здивовано перезирнулися. Чорноп'ятов насупився, силкуючись щось збагнути.

Готовцев дивився на них, не приховуючи глузливої посмішки.

— Цього листа я одержав поштою, — він глянув на конверт, — 10 червня і того ж дня показав Штауферу.

На конверті було ясно видно печатки і дати поштової установи.

— Петро Новожилов? — запитав Чорноп'ятов.

— Саме так, Петро Новожилов, — підтвердив Готовцев, — командир партизанського загону. А що він був колись моїм другом, півміста знає. Три роки підряд працювали разом на мебльовій: він завїдальнею, а я поваром. Я так і сказав Штауферу. Знати, мовляв, нічого не знаю, одержав листа, а ви вже вирішуйте, що робити. Моє діло маленьке. А пояснювати Штауферу, хто такий Новожилов, потреби не було. Це прізвище йому добре відоме.

— Виходить, що Новожилов… — почав був Заболотний, але Готовцев не дав йому скінчити,

— Нічого не виходить! — відрізав він із властивою йому нахабністю і, звертаючись до Заболотного, додав — Цього листа я написав сам і вкинув у поштовий ящик через годину після того, як ти сказав, що, можливо, прийде гостя. Я знав, що рискую, але іншого виходу не було. Штауфер повірив. Та й не міг не повірити. Бо гостя ж прибула? Прибула! І я збоку. Що вона там розкаже, це вже не моє діло.

Чорноп'ятов відкинувся на спинку стільця і пильно подивився на Готовцева.

— Яка ж ти падлюка!.. — тихо промовив він.

— Куди вже більшої! — гірко посміхнувся Калюжний. — Не тільки своїх виказував, але й гестапівців-хазяїв за ніс водив!

Чорноп'ятов не зводив очей з Готовцева. Вражало, що на початку бесіди зрадник тремтів, хникав, намагався розжалобити, а потім раптом посміливішав, почав розповідати про свої вчинки розв'язно й цинічно. Чорноп'ятов записав щось на аркуші паперу і підсунув його Готовцеву.

— Прочитай і напиши: «Все із слів моїх записано правильно, в перелічених злочинах визнаю себе винуватим».

Крутячи олівець, Готовцев щось напружено обдумував. Навколо нього були грізні й невблаганні судді. Вони мали чисту совість, дужі руки. До зрадників такі руки нещадні. Це він розумів, його нижня губа дрібно тремтіла.

Судді ждали.

— Ну? — промовив Чорноп'ятов.

Готовцев відкинув липке волосся, прорвав тишу якимось ридаючим звуком і приготувався писати. Рука спершу не слухалась його. Букви наскакували одна на одну. Потім він, видно, заспокоївся і звернувся до Чорноп'ятова:

— Продиктуйте краще.

Чорноп'ятов почав диктувати. Готовцев підсунув до себе каганець і… дмухнув на нього. Язичок полум'я зірвався, каганець погас.

Це було так несподівано, що в першу мить усі розгубилися.

Одразу ж у непроглядній пітьмі загуркотів стіл, перекинутий Готовцевим, полетів кинутий ним стілець.

Почувся тупіт ніг, крики. Готовцев кинувся до дверей, але сильний удар під сонячне сплетіння відкинув його вбік до вікна.

В руці Калюжного блиснув ручний ліхтар. Промінь метнувся в один бік, у другий і зупинився на зрадникові. Блідий, з перекошеним від люті обличчям, з палаючими очима, він притискався всім тілом до стіни.

— Ось тобі остання плата… Іудо! — почувся здавлений голос Чорноп'ятова.

І гримнув постріл…

Штауфер спізнився на роботу на дві години. Зайшовши до кабінету, він підійшов до настінного календаря, зірвав аркушик і кинув у корзину.