Тарзан, годованець великих мавп - Берроуз Эдгар Райс (книга жизни txt) 📗
Із червоного капітанове обличчя стало білим: це був бунт, а бунти він бачив і придушував у своїй попередній жорстокій практиці. Не підводячись з колін, він вихопив з кишені револьвер і вистрілив упритул у живу гору м’язів, яка височіла над ним; але хоч який швидкий був його рух, Джон Клейтон виявився ще спритнішим, і куля, що була вцілена матросові в серце, натомість уп’ялася йому в ногу: лорд Грейсток ударив по капітановій руці в ту мить, коли побачив, як зброя зблиснула на сонці.
Клейтон насипався на капітана, заявивши, що він обурений нелюдським поводженням того з командою і не припустить повторення подібних сцен, доки він і леді Грейсток будуть пасажирами “Фувалди”.
Капітан хотів був дати різку відсіч, але передумав, повернувся і пішов геть, буркочучи і лаючись. Він не осмілився затіяти сварку з англійським чиновником, адже знав, що за тим стоїть караюча рука, яку він уповні оцінював і якої боявся, — могутній англійський флот.
Обидва матроси підвелися: старий допоміг устати пораненому товаришеві. Величезний гевал, знаний серед команди під прізвиськом Чорний Майкл, обережно спробував ступити на ногу й, переконавшись, що вона його тримає, звернувся до Клейтона з незграбними словами подяки.
Тон подяки був похмурий, але слова — безумовно щирі. Закінчивши свою коротеньку промову, матрос повернувся й пішов, накульгуючи, на бак, усім виглядом виказуючи, що він все сказав.
Кілька днів Чорного Майкл а не було видно, а капітан обмежувався лише похмурим бурчанням при зустрічі з Грейстоками. Молодята й далі обідали в його каюті, як і до того прикрого випадку, але капітан намагався знаходити собі десь роботу, коли вони сиділи за столом.
Інші офіцери були грубі, неписьменні типи, що мало чим відрізнялися від екіпажу, над яким збиткувалися, — тож вони радо уникали спілкування з вишуканим англійським лордом та його дружиною, і в такий спосіб здебільшого Клейтони лишалися на самоті.
Такий перебіг справ аж ніяк не суперечив їхнім бажанням, але ж тим самим Клейтони відсторонювалися від життя маленького корабля. Вони не були в курсі щоденних подій, які невдовзі вилилися в криваву драму.
В самій атмосфері цього судна було щось моторошне, лиховісне. Зовні, як здавалося Клейтонам, усе велося гаразд; але душею обоє відчували наближення незнаної небезпеки, хоча й не говорили про це одне з одним.
Вийшовши на палубу наступного дня після пригоди з Чорним Майклом, Клейтон побачив старшого помічника з палкою в руці: офіцер обсипав лайкою купку похмурих матросів, у той час як двоє виносили мертве тіло товариша.
Клейтон не вдався до розпитів: йому й так усе було зрозуміло. Наступного ранку, коли на обрії з’явився британський броненосець, він майже зважився зажадати, щоб його з дружиною пересадили; переконаність, що їхнє перебування на борту “Фувалди” закінчиться вельми трагічно; дедалі міцнішала в ньому.
До полудня вони зблизилися з британським кораблем на відстань голосу, та коли Клейтон був уже зібрався просити капітана про пересадку, йому стало зрозуміле все безглуздя свого задуму. Чим би він пояснив командирові корабля її величності своє бажання повернутися туди, звідки він щойно вирушав? Та й справді, якби він їм поскаржився, що два матроси-неслухи були грубо покарані офіцерами, усі на крейсері посміхнулися б собі у вуса й пояснили його бажання залишити суденце єдиною причиною — боягузтвом.
Джон Клейтон так і не зажадав пересадки на британський військовий корабель і надвечір побачив, як крейсер зник за обрієм. Але ще перед тим, як броненосець щез з очей, він довідався таке, що ствердило його найгірші передчуття й змусило проклясти своє фальшиве самолюбство, яке не дозволило йому помістити молоду дружину в безпеку, коли та безпека була так близько… А тепер — зникла назавжди.
Близько третьої години дня маленький старий матрос, якого кілька днів тому вдарив капітан, підійшов до Клейтона і його дружини, що стояли біля борту й проводжали поглядом танучі обриси великого броненосця. Старий заходився драїти мідне поруччя і, мало-помалу наблизившись до Клейтона, проказав упівголоса:
— Чортів занудить від того, що буде на цьому судні! Згадаєте мої слова, сер: чортів занудить!
— Що ви хочете цим сказати, друже? — спитав Клейтон.
— Що? Хіба ви не бачите, що тут коїться? Ви що — не чули несамовитої лайки капітана? Не бачили, що його помічники замордували половину команди? Дві розбиті голови вчора і три сьогодні. Чорний Майкл ходить, мовби нічого й не трапилось, але він не така людина, щоб усе це зносити. Ні, він не з таких! Згадаєте мої слова, сер!
— Ви хочете сказати, друже, що команда готує бунт? — спитав Клейтон.
— Бунт! — вигукнув старий. — Бунт! Вони готують убивство, сер, згадаєте мої слова, сер!
— Коли?
— Свого часу, сер, свого часу! Але я не скажу коли, я й так до дідька забагато сказав! Але ви повелися, як славний хлопець, того разу, і я гадаю, що маю право остерегти вас. Тільки тримайте язик за зубами і, коли почуєте стрілянину, лізьте в каюту і сидіть там! Це все! Тримайте лишень язика за зубами, бо вони й вам вгородять ножа між ребра, згадаєте мої слова, сер!
І старий заходився працювати далі, поступово віддаляючись від Клейтонів.
— Нічогенькі собі перспективи, Алісо! — сказав Клейтон.
— Ти повинен негайно попередити капітана, Джоне. Можливо, ще вдасться запобігти лихові! — порадила дружина.
— Гадаю, що так, але з чисто егоїстичних міркувань я краще триматиму язика за зубами. Хоч би що вони робили, а таки змилуються над нами через моє заступництво за Чорного Майкла. Коли ж вони дізнаються, що ми їх виказали, то нам годі сподіватися пощади, Алісо!
— Ти маєш один обов’язок, Джоне, і він співпадає з інтересами влади. Якщо ти не попередиш капітана, то станеш співучасником усього, що може трапитись. Це все одно, що ти сам замислив заколот і втілюєш його в життя власноручно!
— Ти не розумієш, люба! — заперечив Клейтон. — Я думаю про тебе, бо в тобі вбачаю найперший свій обов’язок. Капітан сам накликав на себе небезпеку, — з якого дива я стану піддавати свою дружину тим невимовним бідам, що можуть спіткати її, хай-но я спробую, — певно ж, намарне! — врятувати його від наслідків його власного звірства і безумства? Ти й не уявляєш собі, кохана, що трапиться, коли ці зарізяки захоплять “Фувалду”!
— Обов’язок лишається обов’язком, чоловіче, і ніякі міркування неспроможні його змінити. Я була б негідною дружиною, якби штовхнула мого чоловіка на невиконання його прямого обов’язку. Я враховую небезпеку, що загрожує мені, але готова зустріти її стійко разом з тобою — зустріти з більшою мужністю, аніж ту ганьбу, яку я завжди б відчувала, знаючи, що ти міг би запобігти трагедії, коли б не знехтував свого обов’язку.
— Що ж — нехай буде так, як ти хочеш, — посміхнувшись, відповів чоловік. — Можливо, наші побоювання марні. Хоч мені й не подобається становище на судні, але, можливо, воно не таке вже й погане, як здається, і старий матрос не говорив про реальні плани, а просто висловлював свої потаємні думки.
— Бунт на морі був можливий хіба що сто років тому, а тепер, у тисяча вісімсот вісімдесят восьмому році, таке абсолютно неймовірне!
— Чекай-но, он капітан іде до себе в каюту! Коли вже попереджувати його, то краще зразу покінчити з цією брудною справою, бо у мене взагалі мало бажання розмовляти з цією тварюкою!
Мовивши ці слова, він рушив недбалою ходою в прохід, у якому зник капітан, а за хвилину постукав до нього в двері.
— Увійдіть, — буркнув похмурий голос. Клейтон увійшов і зачинив за собою двері.
— Ну?
— Я прийшов, щоб переказати вам уривок із почутої мною сьогодні розмови. Хоча я вважаю, що все обійдеться гаразд, одначе думаю, що треба бути завчасно готовим до всього. Коротше кажучи, команда змовляється на бунт і вбивство.
— Це брехня! — заревів капітан. — Якщо ви знову пхаєте носа у справи дисципліни на цьому кораблі та встряєте не в своє діло, то й беріть на себе відповідальність за наслідки, чорти б вас забрали! Мені начхати на те, англійський ви лорд чи ні! Я капітан ось цього судна, тож від цієї хвилини будьте ласкаві тримати носа подалі від моїх справ!
