Співробітник ЧК. «Тиха» Одеса - Лукін Олександр Олександрович (читать книги бесплатно полные версии .TXT) 📗
Була ще одна обставина, яка також сприяла пробудженню в ньому героїчних настроїв: три суперники в особі бравих врангелівських офіцерів. Солових мимоволі почував себе в їх присутності нікчемним, цивільним шпаком, особливо коли офіцери розповідали про бої з «червонолапотною сволотою за велику неділиму Росію». Знітивши серце, він спостерігав, з якими палаючими очима слухає офіцерів предмет його зітхань… У такі хвилини він готовий був на все… І от якось один з офіцерів, — він працював у контррозвідці, мав чин поручика, прізвище його було Кароєв, — сказав, що Солових при бажанні міг би зробити білій армії неоціниму послугу. Адже азбуку Морзе, незрівнянним знавцем якої він є, можна передавати на велику відстань не тільки за допомогою телеграфного ключа, але й звичайного ліхтаря. Якщо Солових справді хоче послужити батьківщині, то він, Кароєв, знає, як це здійснити.
Усі присутні виявили великий інтерес до пропозиції контррозвідника, і закоханому телеграфістові не лишалося нічого іншого, як зробити те саме.
Поручик запропонував таке. Солових таємно переправлять на правий берег, у Херсон. Там його зустрінуть вірні люди. Завдання Солових полягатиме в тому, щоб ночами, в умовлений час, передавати світловою морзянкою все, що повідомлять йому ті люди. А тут, на лівому березі, знайдеться людина, яка прийме сигнали… Солових ні про що не доведеться турбуватись. Про все подумають ті, до кого він поїде. Вони приготують для нього безпечний притулок і самі добиратимуть місця для сигналізації, його справа миготіти ліхтариком. От і все. Тільки миготіти! Триватиме це чотири-п'ять днів, не більше. Потім його переправлять назад…
Якби ця розмова відбулася в інший час і в іншому місці, все, звичайно, було б інакше. Солових, напевне, знайшов би серйозні причини для того, щоб не прийняти приємну пропозицію контррозвідника: стан здоров'я в нього поганий, та й тут він потрібний, на своєму відповідальному посту…
Але зараз навколо сиділи відважні офіцери, що я рівного прийняли його, простого телеграфіста, в своє коло і навіть погодилися терпіти в ньому суперника. А в погляді його дами було стільки віри в нього, далекого нащадка вікінгів, і стільки томливої, солодкої обіцянки, що в Солових не повернувся язик сказати «ні»…
Прямо з вечірки поручик Кароєв повів Солових у контррозвідку, де з ним розмовляли ще два офіцери і де йому звеліли підписати якісь папери. Офіцери сказали, що в Херсоні він перебуватиме в розпорядженні людини, яка носить конспіративне ім'я Кручений. Повідомили пароль: «Човен тече, чи нема клоччя дірку заткнути?» І відповідь: «За клоччям далеко ходити не треба». Домовились, в який час давати сигнали: з половини першої до години ночі. Звеліли сказати Крученому, що сигнали повинні бути видні на ділянці номер п'ять і шість — він, мовляв, знає. Потім телеграфістові дали ліхтар і тут же, в саду контррозвідки, влаштували пробну сигналізацію.
Додому Солових більше не відпустили. Дозволили тільки написати сестрі записку, що його несподівано посилають у Великі Копані перевірити телеграфну лінію, хай не турбується, йому, очевидно, доведеться пробути там кілька днів…
Так мирний олешківський телеграфіст Владислав Солових став зв'язковим врангелівської контррозвідки.
За добу вночі переодягнутий офіцер перевіз його через Дніпро і висадив на околиці Херсона, недалеко від того місця, де його потім спіймали. На березі телеграфіста зустрів Кручений і одвів на Забалку. Там, у підвалі одного з будинків, було приготовлене сховище, в якому Кручений залишив телеграфіста до наступної ночі. Надалі цей Кручений з'являвся лише тоді, коли треба було йти на сигналізацію. Солових зустрічався з ним тільки в темряві. За весь час він не зумів навіть як, слід розглядіти свого начальника. Одного разу Солових мигцем у світлі ліхтаря побачив його обличчя, але воно було настільки спотворене тінями, що телеграфіст устиг помітити лише гострі вилиці, та випнуте підборіддя. Голос у Крученого був сиплуватий, наче надірваний криком. Розмовляв він мало, і все, що говорив, було схоже на наказ. Поручик не обдурив: Кручений усе робив сам. Він знаходив місця для сигналізації, складав світлограми і охороняв телеграфіста під час «роботи». Солових лишалось тільки зазубрити і передавати напам'ять те, що він йому велів. Так минуло кілька діб. Уночі Солових «працював», а вдень відсиджувався в підвалі. Якась баба, мабуть хазяйка будинку, приносила йому їжу.
Усе складалося благополучно: вчора, перед виходом на сигналізацію, Кручений сказав, що через два дні Солових зможе повернутися в Олешки.
Ось як він повернувся.
— Називав Кручений при вас які-небудь прізвища або імена? — спитав Брокман.
— Ні.
— Він сам збирав шпигунські відомості чи йому хтось допомагав?
Цього Солових не знав. Він не знав або говорив, що не знає, куди зникав і що робив Кручений удень, з ким був зв'язаний. Від Солових усе приховували. Бандити розуміли, що він зовсім не такий, як вони, адже його обманом втягли в цю історію! Йому й зброї не дали, це може підтвердити і командир, який арештував його. Він, Солових, був іграшкою в руках контррозвідників. Він був обдурений! Він — жертва, а не лиходій!..
Голос телеграфіста уривався, сизі, наче пилом припорошені губи тремтіли.
Солових пригадав усі світлограми, які передавав. Це були в основному дані для артилерії. Але траплялись і такі фрази: «Вчора вечеря смачна», «Густіше по тім'ю», «Крило промокає», «Привіт від тата»…
І нарешті:
«Матроси вісімсот ідуть вісім пункт три…»
Ці слова всіх насторожили. Про яких матросів йшла мова? Невже про тих, що восьмого числа форсували Дніпро?
… Півекіпаж з Миколаєва прибув 7 червня в середині дня. Матросів було вісімсот чоловік, йшли вони з вокзалу під грім власного оркестру. Молодецький марш «Бій під Ляояном» святковим вітром вривався у розчинені вікна, і херсонці вже наперед тішилися довгими веселими днями матроського постою в місті.
Але наступного ранку, ледве розвиднілося, загін на трьох баржах перекинули на острів Потьомкінський. Потай готувався несподіваний удар по врангелівцях, і матроси рушили до Олешок.
Та пройшли вони недалеко. В болотах, що вкривали, острів, загін потрапив у засаду.
Не багатьом вдалося врятуватись. Загинув командир загону, колишній флотський старшина Сімага. На утлій душогубці двоє уцілілих матросів переправили в Херсон смертельно пораненого комісара…
— Коли ви передавали повідомлення про матросів? — спитав Брокман.
— Точно боюсь сказати, не пам'ятаю…
— Ану, пригадайте! Може, вчора чи позавчора?
— Ні, раніше.
— Приблизно в ніч на восьме?
— Можливо.
— Та-ак… А що це значить?..
Телеграфіст благально притиснув руки до грудей.
— Прошу вас, повірте мені. Я нічого не знаю! Він не говорив, а я й не питав. Я сидів у цьому проклятому підвалі і не міг собі простити, що поїхав. Я ні про що не питав. Я не хотів знати про їх брудні справи, повірте мені!..
Брокман ударив по столу кісточками пальців.
— Дурнем прикидаєтесь, Солових! Невинність з себе корчите! Пізно ви згадали про «брудні справи»! Виведіть арештованого!..
— Я думаю, цей тип і справді нічого не знає, — говорив Брокман, пихкаючи люлькою. — Дурнями б вони були, якби довіряли йому. Слизняк, падло!.. Але де про що ми все ж дізналися. Донесення про матросів треба розуміти так: загін складається з восьмисот чоловік, переправляється восьмого. Пункт переправи намічений за їх поділом… Зверніть увагу на таку обставину: матроси прибули в Херсон сьомого вдень, об одинадцятій вечора було вирішено, що на світанку вони вирушать в Олешки, — я був на військовій раді, прекрасно все пам'ятаю. Рішення прийняли всього за кілька годин до початку наступу, і все ж Солових устиг одержати і передати інформацію. Як-то кажуть, з ходу. Вам зрозуміло, що це значить? Це значить, — говорив він, — що джерело інформації перебуває в штабі, що шпигун, може той самий Кручений, має. доступ до зовсім таємних документів!
— Я те саме хотів тобі сказати, товаришу Брокман, — підтримав голову Величко. — Мене давно дивує, як швидко в них це виходить. Командуючий не дає артилеристам спокою: мало не через день батареї тягають з місця на місце. Не встигнемо ми переставити артилерію, як білим уже все відомо. Та навіть тоді, коли б шпигун мав найпремудрішу голову, мав ще трьох помічників — він усе одно не встиг би устежити за всіма перестановками. Не інакше, хтось у штабі зрадник. Питання — хто?
